Як і прогнозувало «ДТ», «збори одного акціонера» ВАТ «Укртелеком» пройшли без ексцесів і носили досить формальний характер. Більша частина питань порядку денного була оголошена процедурними і голосувалася підняттям рук. З інших рішень було затверджено 92% голосів, на які ФДМУ видав доручення голові спостережної ради компанії Сергію Льовочкіну. Всі виступаючі на зборах і після них топ-менеджери компанії та керівники галузі зв’язку казали, що «Укртелеком» готовий до продажу, слушний момент для цього на світовому телекомунікаційному ринку дозрів і чекати більше не можна. Але чи така вже проста ситуація в компанії, як здається на перший погляд?
Отже, сьогодні керівництво компанії максимально відсторонене від важелів впливу на майбутню угоду. «Наша справа — ефективно управляти компанією. Рішення про продаж повинен приймати Фонд держмайна», — сказав в.о. голови правління ВАТ «Укртелеком» Григорій Дзекон на прес-конференції, проведеній за результатами зборів. «За новим статутом, це — компетенція спостережної ради», — відповідав він на багато найважливіших питань щодо корпоративного управління та кадрової політики компанії. Але не випадково спостережна рада на невизначений строк залишила Дзекона в статусі в.о. Хоча сам Григорій Борисович стверджує, що не відчуває обмеження своїх повноважень, як мінімум деякі його накази можуть бути в майбутньому визнані нелегітимними. Не кажучи вже про те, що зняти з посади його можуть взагалі в будь-який момент.
Про вибудовану в галузі систему стримувань і противаг в особі голови спостережної ради «Укртелекому» Сергія Льовочкіна та голови Держкомзв’язку Олега Яценка, котрі не відчувають особливого захвату одне одним, ми вже писали. У результаті нині ніхто не може зробити ані кроку, щоб посилити вплив на майбутню угоду, бо на нього одразу ж «стукнуть», і ця інформація миттєво дійде до вух вищого керівництва країни. А тут ще звіт ревізійної комісії «Укртелекому», із яким акціонери мали можливість ознайомитися тільки на слух і який вирішено передати в правоохоронні органи. Викладені там відомості про порушення стосуються буквально всіх попередніх керівників компанії і галузі за останні п’ять років. Там — і створені в навколошевчуківські часи «утелівські» депозити в ряді банків, і передані при Довгому—Гайдуку—Гончарі в користування Держкомзв’язку автомобілі, і січкаренківський випуск облігацій на 700 млн. грн... Всім цим персонажам тепер буде нелегко впливати на процес приватизації, навіть попри глибоку обізнаність про підкилимові процеси в раніше підвідомчих їм структурах.
Ряд рішень, прийнятих на зборах, стосувався оптимізації корпоративної структури компанії з метою полегшення управління нею після продажу. І створення філії спецзв’язку, яка не підлягає приватизації, — найпростіше. Складніше, наприклад, із «Інфокомом». Рішення про викуп 43-відсоткової частки статутного фонду компанії в німецької Controlware Communication Systems Gmb приймалося ще на торішніх зборах, однак досі не реалізоване. Тепер збори доручили спостережній раді «розглянути питання» про перетворення «Інфокому» на АТ. Почекаємо до наступного року.
А у власності ж «Укртелекому» — частки і пакети акцій ще семи підприємств зв’язку! Деякі з них є не зовсім профільними. Не надає «Укртелеком» послуг супутникового зв’язку «Глобалстар», а 34% акцій «Елсаком Україна» — рудимент проваленого в середині 90-х мегапроекту будівництва під Борисполем східноєвропейського шлюзу космічної системи.
«Телесистеми України» — мобільний оператор CDMA, який так і не відбувся, — сьогодні певною мірою конкурент «Укртелекому» у вигідному сегменті телефонізації недешевих новобудов «під ключ». Та й частка держкомпанії в ньому усього 9,9%, що з точки зору управління корпоративними правами потрапляє під визначення «ні до села, ні до міста».
Львівська «Українська хвиля» — єдине підприємство, що надає послуги бездротового зв’язку, акціонером якого також є «Укртелеком». Оскільки перспективи розвитку застосовуваного нею стандарту бездротового зв’язку IS-136 у нашій країні невизначені, не очевидна і необхідність подальшої участі «Укртелекому» у цьому підприємстві. ВАТ «Телекомінвест», підрядчик «Укртелекому» з будівництва й обслуговування первинної мережі, 26% акцій якого перебуває у власності монополіста, взагалі задекларував торік збиток у 825 тис. грн. (при збільшенні вчетверо доходу — до 37,2 млн.грн. і позаторішнього прибутку 461 тис. грн.). Нині такі факти повинні привертати увагу податкової, а «Укртелекому» у цьому контексті слід думати, із ким мати справу, а з ким ні.
Хай там як, участь «Укртелекому» у корпоративних правах інших компаній вимагає глибокої оптимізації. У міжнародних телекомунікаційних гігантів, які володіють пакетами акцій в інших компаніях, прийнято або докуповувати їх до рівня контрольних, або позбуватися їх.
Окремо стоїть питання про ЗАТ «Утел». «Ця компанія стане важливою частиною «Укртелекому», і нам нема сенсу дублювати інвестиції в розвиток міжнародного зв’язку», — сказав із цього приводу Г.Дзекон.
Збори акціонерів прийняли рішення реорганізувати ЗАТ «Утел» (100% акцій якого сьогодні належать держмонополісту) у дочірню компанію «Укртелекому». Але в «Укртелекомі» є дирекція (тепер — департамент) міжнародного зв’язку. Відповідно до status quo «Укртелеком» контролював сегмент ринку міжнародного зв’язку з країнами СНД (колишня зона +7), а «Утел» — трафік країн далекого зарубіжжя. Об’єднання цих двох напрямків напрошується, і керівництву «Укртелекому» потрібно буде приймати принципове рішення: приєднувати «Утел» до свого департаменту міжнародного зв’язку (проект наказу про це вже давно кочує по кабінетах Держкомзв’язку) чи навпаки.
Керівництво «Утелу» (давньої годівниці «Укртелекому» і Держкомзв’язку за рахунок величезних обігових коштів і доходів) — за другий варіант. Чимало топ-менеджерів «Укртелекому» — за перший. Латентний конфлікт у наявності. Це не кажучи вже про назрівання проблеми нерозподіленого прибутку «Утелу» у розмірі більш як мільярда гривень, який знаходиться на депозитах підприємства в різних банках і стає сьогодні предметом суперечок різних осіб, які брали участь у розміщенні цих коштів.
11 травня мають відбутися збори акціонерів ЗАТ «Утел», на які буде винесено питання про реорганізацію підприємства. Питання про збільшення статутного фонду компанії з 514 тис. до 1238 млн. грн. за рахунок цього нерозподіленого прибутку, раніше порушене керівництвом компанії, на порядку денному зборів акціонерів було відсутнє. Поки тільки можна сказати, що розпорошеність прибуткового «міжнародного» бізнесу «Укртелекому» може негативно позначитися на його вартості.
Збори акціонерів вирішили виплатити дивіденди за два роки — спірний 2000-й (160,34 млн. грн. замість 148,9 млн., яких вимагали в ході скандалу, що розгорівся з цього приводу на початку року) і 2003-й (163,4 млн. грн.). Але це, власне, теж процедурне питання.
Отже, питання, хто продає «Укртелеком», — вирішено. Продавцем стане не керівник компанії чи галузі (як планували Шевчук і Довгий), а ФДМУ, котрий сьогодні є виконавцем волі вищого керівництва країни. Не вирішено головне питання: хто покупець, тобто хто платить гроші (у т.ч. і комісійні за угодою).
«Приватизацією українського національного оператора зв’язку ВАТ «Укртелеком» зацікавилися великі європейські компанії», — повідомив в.о. голови правління компанії Григорій Дзекон. Голова спостережної ради компанії Сергій Льовочкін висловився ще відвертіше: «Зацікавленість деяких інвесторів уже є в Кабінеті міністрів». Однак основна маса експертів упевнена, що головним претендентом на купівлю пакета акцій компанії є все ж таки росіяни.
Тільки вони здатні управляти компанією в умовах вітчизняного правового поля. Наприклад, у контексті заяв того ж Г.Дзекона, що слова «може бути» у нормі Закону України «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком» — що покупцю 42% акцій «Укртелекому» «може бути передано в управління» ще 25% акцій компанії — слід розуміти виключно буквально. Тобто може бути, а може й не бути. А від частки ж, що перебуває в управлінні інвестора, залежить і вартість основного пакета!
Росіяни вирішать це питання легко: скажуть «передати в управління» — і керівництво країни погодиться. Французи чи німці — не факт.
Як би там було, все залежатиме від умов конкурсу, котрий, по ідеї, має оголосити ФДМУ за місяць чи два до моменту оголошення продажу. А вже з формулювання умов ми дізнаємося, під кого сьогодні готується одна з наймасштабніших в історії України приватизаційних угод.