Власник унікального фермерського господарства D'Elise бельгієць Бернар Віллем приїхав в Україну зі своїм бізнес-партнером ще у 1990-х рр. Обставини склалися так, що справа не пішла і партнер повернувся додому. Бернар залишився. Оселившись у селі Дмитровичі, поблизу Судової Вишні, що на Львівщині, наштовхнувся на певні побутові проблеми. Наприклад, у місцевих магазинах не завжди міг придбати хороший сир, який дуже любив. І тоді він вирішив виготовляти його самотужки. Щоразу трохи сиру залишалося. "Так у нас із дружиною назбиралася ціла колекція власних сирів, - згадує бізнесмен. - Друзі, які приїжджали з Європи, смакували делікатеси й жартували, що час започатковувати власний бізнес. Так воно й сталося, - планували придбати дачну ділянку, а купили ферму.
Працюй!
Колись це була закинута стандартна колгоспна ферма, а тепер - якісно відремонтовані приміщення. Стіни і стеля побілені яскраво-білою фарбою, під ногами сухо. Все продумано до найменших дрібниць. Окрім кіз, яких у господарстві кілька сотень, Бернар разом із дружиною Марією тримають декілька віслюків, трійко коней, бичків, гусей тощо. В господарстві родині допомагають кілька робітників.
Бернар може годинами розповідати про своє господарство. Про тварин знає все.
"Козяче молоко дуже цілюще для людини. В Україні є всі умови для вирощування цих тварин, - каже. - Але коли я бачу, скільки землі навколо "гуляє", мене охоплює подив - чому ніхто не хоче займатися тваринництвом, адже це вигідна справа".
У себе на батьківщині, в Бельгії, Бернар учився на архітектора. Але, перш ніж заснувати власну фірму, йому довелося багато років працювати фізично. Займався реконструкцією приміщень та внутрішніми інтер'єрами. Сам робив розчини, штукатурив.
"Ніхто в Західній Європі не робить бізнес у 20 років. Це лише в Україні може бути таке, що тато-депутат дає дитині гроші на відкриття власного бізнесу. У Європі молода людина може отримати бізнес від батьків або ж повинна мати якусь дуже геніальну ідею і бути кимось фінансованою. Це ідея для лінивих студентів, що хтось має дати гроші на бізнес. Працюй"!
Цікавлюся, як родина Віллем виховує власних дітей.
"Наша дитина в цьому росте, - каже дружина Бернара Марія. - Дівчинці було 3 роки, коли ми заснували ферму. Тепер їй 7, і вона пам'ятає, якою була наша ферма спочатку, скільки виробляли сиру, як ми його виготовляли й реалізовували. В неї буде зовсім інше сприйняття бізнесу, знатиме, що для успіху треба багато працювати".
За її словами, в Україні молодь не рветься до роботи. Це можна побачити на прикладі українського сільського господарства і студентів, які відразу вимагають високих заробітних плат, але не переймаються тим, щоб щось уміти.
А сенс який?
Пам'ятаєте анекдот про аборигена під банановим деревом? Скільки бізнесом не займайся, а більше, ніж зможеш, бананів не з'їси. В українських реаліях - більше з'їсти навряд чи дадуть. Відкрити власний бізнес нині нескладно, набагато важче його розвинути і втримати. Все залежить від того, чим підприємець готовий задовольнитися.
Підприємець Дмитро з м. Турки розпочав свій бізнес ще під час навчання у лісотехнічному університеті, де вивчав ландшафтний дизайн. Спочатку це були поодинокі випадкові замовлення, потім їх стало більше. Багато з того, що пишуть у книжках про бізнес, каже, водичка. Найважливіше - власний досвід, практичні навички. Як у кожній роботі, потрібно бути активним. Одним із недоліків його бізнесу - сезонність. За його словами, замовлень можна було б мати й більше, але тоді потрібно створювати підприємство, брати на роботу людей. А це - нові видатки. В результаті через податки довелося б віддати половину заробленого.
Обмежувальним фактором для розвитку молодіжного бізнесу в Україні вважають також брак амбіцій та креативності.
"Більшість студентів щодня ходять на пари, мріють про високі зарплати у великих фірмах. На словах вони не проти власного бізнесу, - розповідає випускник НУ "Львівська політехніка" Теодор. - Але практично нічого не роблять, аби втілити свою мрію в життя. Весело проводять вільний час, не перевантажують себе навчанням. Роботу ж починають шукати одночасно з отриманням диплому.
На думку доцента освітньої політики Львівського інституту післядипломної освіти Мирослави Товкало, навчати підприємництва потрібно, починаючи зі шкільної лави. Можливо, навіть із дитячого садочка.
"Наприклад, у наших сусідів поляків підприємництва навчають у школі вже багато років, - каже вона. - З цією метою там проводять факультативні заняття. Все це починають запроваджувати і в Україні, але поки що дуже слабо. Підручник з економіки видали з участю авторитетних науковців, проте дітям він незрозумілий, оскільки написаний нецікаво, сухою мовою. Учні не сприймають цього предмета, дарма що там чимало потрібного матеріалу. Крім того, вчителі далекі від бізнесової практики й відповідного мислення.
Як говорив студентам під час зустрічі у Львові засновник "Альфа-банку", віра потрібна інша. Якщо Україна хоче вийти з глухого кута, мусить прищеплювати підприємливість із молоком матері.
"Мрій,
мрій про мене, мрій…"
Світовий досвід розробки та реалізації програм сприяння розвиткові молодіжного підприємництва свідчить, що застосовуються різноманітні види фінансових стимулів. Наприклад, у Швеції молоді безробітні для заснування власної справи можуть звернутися по фінансову допомогу. Початкові субсидії надаються на 6 місяців, їх сума дорівнює обсягу щоденної допомоги з безробіття за піврічний період. В Австрії і Франції важливим засобом заохочення до створення молодими безробітними власних підприємств є надання позик (зокрема й безвідсоткових) або виплата всієї допомоги з безробіття за максимальний термін.
У Польщі банки надають безробітній молоді позики на організацію малого підприємства. Доступність позик необмежена, але для їх отримання треба скласти бізнес-план.
Українська молодь про таке може лише мріяти, оскільки державними програмами сприяння розвиткові молодіжному підприємництву початкових субсидій не передбачено.
Дати вудочку в руки
Змінити ситуацію в Україні намагаються окремі приватні фонди. Наприклад, програма "Молодіжний бізнес України", яка є частиною всесвітньої мережі програм "Міжнародний молодіжний бізнес" (YBI), працює в понад 35 країнах під егідою принца Чарльза, у ряді міст започаткувала центри підтримки молодіжного бізнесу. Один із них торік було створено в місті Бурштині Івано-Франківської області. Координатор програми Віктор Осташ розповідає:
"Складність молодіжного підприємництва в тому, що молодь може мати чимало цікавих ідей, але водночас погано орієнтуватися в законодавстві, - воно в Україні досить складне. Найприкріше, що вона мало вірить у власні сили. Коли ми недавно опитали місцеву молодь, де юнаки й дівчата бажали б трудитися, то близько 80% заявили, що хочуть бути митниками, податківцями, суддями або ж працювати найманими працівниками на Бурштинській ТЕС. Отож хочемо створити бізнес-інкубатор, який би допоміг місту змінити підприємницький клімат".
За статистикою, лише один із десяти молодих підприємців втримується на ринку упродовж одного року після започаткування бізнесу. Причинами недовговічності називають як складність ведення бізнесу в Україні, так і неготовність початківців до підприємництва. Якщо, звісно, вони не є дітьми чиновників або бізнесменів. У результаті, навіть найкращі студенти найбільше, на що можуть претендувати, - створення власного сайту в Інтернеті або на торгівлю.
"В українському законодавстві немає такого закону, який би регламентував діяльність молодих підприємців, - каже доктор економічних наук, професор, директор Інституту економіки і менеджменту, завідувач кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва НУ "Львівська політехніка" Олег Кузьмін. - У багатьох західних країнах молоді люди, які засновують якийсь бізнес, на певний час звільняються від сплати податків. У Німеччині випускникам університету навчальні заклади можуть надати необхідні кошти на ведення бізнесу, допомогти консультаціями тощо. В Україні нічого цього немає".
Можна скільки завгодно запрошувати виші або випускників займатися бізнесом, - усі чудово розуміють, що без зв'язків та підтримки сильних світу цього ніхто тобі не дозволить розвивати власну справу. Без зв'язків неможливо влаштуватися на хорошу роботу. І тому у багатьох пострадянських республіках багато вчорашніх випускників перебиваються випадковими заробітками без перспективи росту, поступово забуваючи те, чого їх навчали в інституті.
Привабливість у малому
Здавалося б, приклад родини Марії та Бернара Віллемів мав би надихнути українську владу на заохочення до ведення бізнесу.
"Багато посадовців приїздять, дивляться, схвально кивають. Але, як не дивно, їх цікавлять великі проекти, - каже Бернар. - Я ж вважаю, що загалом для України оптимальними є невеликі господарства чи виробництва. Вони мають низку переваг. Їх легше контролювати на початку, простіше організувати збут, оптимізувати виробничі процеси".
Коментарі
Володимир ПОДГОРНОВ, соціолог, президент українського фонду "Громадська думка":
- Одного разу довелося спілкуватися з директором ринку "Шувар" Романом Федишиним, який запровадив для молоді навчання, дав пільги для започаткування бізнесу. І хоча були цікаві пропозиції, охочих скористатися ними не знайшлося. В Україні почастішали випадки продажу бізнесу та його ліквідації. Це пов'язано як із кризою, так і з останніми подіями в державі. Як наслідок, найактивніші молоді люди виїжджають за кордон. Державі це загрожує подальшим вимиванням найактивніших людей з економіки.
Як свідчать дослідження, молодіжне підприємництво насамперед стримує відсутність дешевих кредитів. Якщо ще з десяток років тому для відкриття бізнесу вистачало кількох тисяч доларів, то тепер ця сума зросла в десятки разів.
Зрозуміло, що молодих підприємців віком від 18 до 25 років потрібно звільнити від будь-яких податків.
Леся ДОВГАНИК, директор Львівського обласного молодіжного центру праці:
- Державі Україні слід зробити молодіжний бізнес пріоритетним. Мав би бути фонд підприємництва, який кредитував би молодь, або державні програми в тандемі з банками. Кредити можна було б надавати молодим людям, які при кафедрах створюють студентські фірми. Вони могли б брати в лізинг обладнання, орендувати виробничі приміщення на багатьох підприємствах, які нині не працюють. Відсутність негативного досвіду, молодіжний максималізм та енергія можуть зробити те, що вже не під силу досвідченим зневіреним скептикам. Вони могли б налагодити виробництво.
Проте часто держава виступає з рейдерськими програмами, якими нищить уже наявний малий бізнес. Ще 2004 р. у Львові молодіжний центр зайнятості заснував ряд хостелів. Перший із них мав назву "Банківська академія", почав працювати ще 2004 р. Планувалося, що їх господарями у майбутньому стануть молоді підприємці. Насправді це мала бути система молодіжного туризму з відповідною інфраструктурою. Та напередодні проведення Євро 2012 їх уже не було, бо прийшла київська фірма, яка вибірково працювала з тим, із ким хотіла. Після чемпіонату вся асоціація хостелів розлетілася. Лише окремим її засновникам вдалося вижити.
Якби в державі був пріоритет молодіжного бізнесу, ми б досягли успіху. На жаль, в Україні не "прийнялися" бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки. Бо в нас немає політичної волі.
Україна витрачає багато грошей на підготовку фахівців, але розбазарює це своє багатство.