Практично всі роки незалежності в Україні триває судова реформа. Суди безліч разів змінювали свої назви, змінювалися судові процедури, але одне залишалося незмінним - це низький рівень довіри суспільства до судів.
Так у чому ж проблема? Чому ставлення не змінилося за більш як чверть століття, попри всі намагання влади? Невже в Україні не змогли знайти свою правильну форму?
На мою думку, через реальну відсутність у суспільства бажання мати дійсно Правосуддя. Причому відсутність попиту на правосуддя - це тенденція, яка спостерігається на всіх суспільних щаблях, починаючи від очільників держави, великих підприємців і закінчуючи пересічними громадянами.
Багато людей не погодяться зі мною вголос, але я радив би їм відверто поговорити наодинці із самими собою, пригадати судові справи, в яких вони брали участь, і дати відповідь на запитання: "Чого ви очікували від суду та судді у своїй справі?". "Справедливості та правосуддя", - це буде перша відповідь, яка спаде на думку! Але ризикну зробити підказку: а чи не очікували ви рішення суду на свою користь? Адже, за моїми спостереженнями, саме цього очікують люди від судів в Україні. Причому, як правило, повного та стовідсоткового виграшу. І, повірте мені, це не загальносвітова тенденція. У Великій Британії чи Німеччині у людей від судів інші очікування.
Суд - це місце, де повинен вирішуватися спір. Саме за справедливим, швидким і законним вирішенням спору люди звертаються до судів в Англії та мають звертатися до судів будь-де. В Україні ж люди йдуть до суду вигравати суперечки. Саме через це всі зміни у судоустрої ніяк не впливають на суспільну думку. Адже майже завжди буде сторона, яка виграла, та сторона, що програла. Допоки в суди йтимуть лише за перемогами, кількість невдоволених судовою системою залишатиметься незмінною.
Отож перш ніж кидати камінь у суддю, звинувачуючи його в усіх проблемах судочинства, почніть із себе. Звертаючись до суду, ви, звісно, мусите сподіватися на перемогу, і це цілком нормально, проте будьте готові прийняти поразку в суді та не робити в цьому винним суддю чи адвоката. Можливо, в програші винуваті саме ви, адже ваша правова позиція помилкова? Треба навчитися сприймати поразки.
Адвокати також мають зробити у це свій внесок. Адвокат не повинен гарантувати виграш справи, він має реально оцінити правову позицію та донести її до свого довірителя. У разі відсутності правової позиції у довірителя він повинен переконати його у недоцільності звернення до суду! Необхідно остерігатися тих адвокатів, які "гарантують" результат. Можливо, саме адвокати стануть рушійною силою "медіації" в Україні, тобто позасудового переговорного вирішення суперечки, де медіатор допомагає сторонам вирішити спір, а не вирішує його за них, на відміну від судді чи арбітра.
Однак для того, щоб сприймати поразки, кожен має бути впевненим у тому, що рішення прийняте без стороннього впливу! Треба довіряти тому, хто прийняв рішення. Поважати його не тільки як людину, а й як професіонала.
Зараз же ми маємо цілком зворотну ситуацію. Вже до початку розгляду спору професійність, неупередженість судді ставиться під сумнів. Чи варто такому судді розглядати спір? Звісно ж, ні. Адже будь-яке його рішення буде проголошено стороною, що програла, помилковим, або й того гірше - неправосудним.
Отже, довіра до людини, що розглядає спір, має бути основою.
Але що повинно бути першим? Довіра до судді чи попит на правосуддя та готовність сприймати поразку в суді? На це запитання дуже важко знайти правильну відповідь, так само, як і на запитання, що було раніше - курка чи яйце… Я поставив би на перше місце попит на правосуддя.
Як тільки виникне попит на правосуддя, зміняться не лише державні суди. Я впевнений, що відродиться інститут мирових суддів, тобто високоповажних фахівців, до яких звертатимуться сторони за вирішенням спору без участі державних судів. Також я впевнений, що почнуть виникати третейські суди, в яких відомі та знані юристи розглядатимуть спори між сторонами, а сторони зможуть спільно визначати, хто розглядатиме їхній спір. Уже сьогодні наша юридична фірма "Ілляшев та Партнери" та деякі інші провідні юридичні фірми України готові надавати свої послуги як медіатори чи третейські судді у вигляді альтернативи державним судам. Причому сторони можуть бути впевнені, що рішення буде законним, справедливим і неупередженим, адже ніхто не ризикне "продавати" свою репутацію. Отже, справа за малим: чекаємо на той момент, коли кожен житель України - великий підприємець, директор компанії, фермер - справді очікуватиме від суду Правосуддя.
Та чи варто зараз продовжувати безкінечну судову реформу, або ж слід очікувати змін у суспільстві, а вже потім приступати до неї? Все ж таки варто. Передусім її слід спрямувати на підняття довіри до державних судів. На мою думку, це можна забезпечити змінами в процесі формування судів. Як адвокат з більш як 20-річним досвідом та сотнями надзвичайно складних справ за плечима, я є стійким прихильником виборності суддів. Особливо суддів нижчих ланок. Якщо люди самі обиратимуть, хто їх судитиме, це зможе зрушити з мертвої точки рівень довіри до судів і знизить залежність суддів від можновладців. Це не означає, що це мають бути прямі вибори, як вибори депутатів, коли майже будь-хто може бути обраний. Це повинні бути вибори серед професійних людей із вищою юридичною освітою, адже неюрист не зможе належним чином відправляти правосуддя. Що ж до складу судів вищих ланок, то вони повинні формуватися з числа суддів нижчих ланок, щоб людина, яка добре зарекомендувала себе як суддя суду нижчої ланки, поступово рухалася по судовій вертикалі в напрямі Верховного суду.
За наявності всіх цих змін як у суспільстві, так і у процесі формування судів через деякий час ми можемо сподіватися на принципово інше ставлення до суду і суддів в Україні.