Насправді для людини як істоти соціальної важливий не так сам рівень власного добробуту, як його ж рівень, порівняно з рівнем добробуту оточення.
Згадайте, як модно було жити в місті, і люди, залишаючи села, прагнули будь-що перебратися туди, - а вже через кілька десятиліть ми прагнемо виїхати з міста в передмістя, що стало респектабельним. Чому? Тому, що в нашому цілепокладанні середовище визначальне. Важливо, не де ти живеш, а від чого ти отримуєш задоволення саме по собі. Важливо, яке місце ти посідаєш в ієрархії людей, котрі досягли цілей. При цьому очевидно, що цілі визначаєш не ти. Хто? Держава? А хто тоді визначає цілі державі?
Ми не схильні переоцінювати роль держави у визначенні цілей для суспільства. Ми не схильні переоцінювати навіть здатність до цілепокладання окремого суспільства (країни). Швидше, йдеться про універсальні, міжнародні тренди, які нав'язуються ззовні. Нав'язуються як? Модою. Чому певні речі (ідеї) раптом стають модними? Що таке мода?
Модою можна вважати зовнішній вияв приналежності до еліти суспільства (зграї, стада). Те, що доводить приналежність, - модно. Тому модними можуть бути символи, ідеї, наявність яких свідчить, що їх носій сидить на вищій гілці, ніж ті, в кого символу поки що немає. Прагнення до моди і прагнення володіти символом - мотиватор руху в системі. Прагнення володіти ним призводить до того, що скоро символи опиняються в багатьох людей. Багато людей не можуть бути елітою, тому символ (ідея) виходить із моди, замінюючись на щось свіжіше в цій спільноті і стаючи модним у тих суспільствах (країнах), які прагнуть бути схожим або ототожнити себе з більш розвиненим суспільством, де символ вийшов із моди.
При цьому символ сам по собі - не має значення. Ним може бути пов'язка на руці, триколірний круг на лацкані піджака, кількість та умовна цінність пір'я в пов'язці на голові. Ним може бути бренд (тобто символ взагалі без ідеї). Кілька століть тому це зрозуміли і взяли на озброєння маркетологи, у ХХ ст. довівши гонитву за модою до абсурду, якого ніхто вперто не помічає. Запитайте себе, навіщо ви відкладаєте на полицю якісну не зношену річ минулого сезону. Відповідь - бо вона вийшла з моди? Ви справді так думаєте? Тобто ви справді впевнені в тому, що річ, яка пасувала вам півроку тому, треба викинути, тому що... Чому? Ми справді розуміємо смисл процесу виходу і входу в моду? Можна припустити, що носії прогресивних ідей індустрії моди (така назва теж не здається вам дивною?) з регулярною періодичністю приносять у світ нові ідеї, які втілюють у художню форму одягу, зовнішнього вигляду і дають насолодитися від джерела своєї творчості (а йдеться саме про творчість ) нам, простим смертним.
Але в такому разі ми, прості смертні, - чи справді розуміємо, про які ідеї йдеться? І якщо це ідеї - як вони можуть з'являтися з такою завидною регулярністю і під певну дату? Чи, може, йдеться просто про маніпуляції на найстрашнішому гріху людства - його гордині? Річ, символ, котрий свідчить про приналежність тебе до еліти, котрий можна не завоювати, проливши кров, не вимолити на колінах, не створити своїм талантом, а просто купити за гроші, отримані за сидіння в офісі між перервами на обід та каву, - чи це не найбільший абсурд, який тільки можна собі уявити? Адже, купуючи такий символ, ти самим фактом купівлі свідчиш, що не належиш до еліти, що не ведеш за собою, не керуєш іншими, а якраз навпаки - тобою керують, використовуючи прості й нехитрі прийоми.
Те ж саме відбувається і в політиці, коли громадянин згоден голосувати за чужу йому ідею тільки тому, що вона модна. Тобто за ідею впровадження федерального income tax (як у США на початку ХХ ст.) або звільнення від оподаткування великих капіталів (як там само зовсім недавно). Тобто людина, котра вважає себе розумною, здоровою і, як правило, не вживає важких наркотиків, готова завдати собі шкоди, щоб продемонструвати відданість ідеї, яку зробили для неї модною інші. Вона готова звільнити від оподаткування тих, хто її насправді експлуатує і кого вона глибоко в душі ненавидить.
Оподаткування - показовий, але далеко не єдиний приклад. Якщо всерйоз замислитися, ми зрозуміємо, що індустрія моди - це найбільш безневинна з усіх 100-відсоткових, нерозбавлених маніпуляцій, які існують у світі. Вона забирає тільки ваші гроші. Ідеї ж політичні - забирають у вас вашу країну, а ідеї філософські - забирають вашу особистість, неволячи, вбиваючи її, розтоптуючи у вас людину. Точніше, у вас ніхто нічого не забирає, - ви самі віддаєте все добровільно...
Власне, це - все, що нам потрібно знати про ідею впровадження податку на виведений капітал (ПВК) в Україні. Ідея базується на поширеній серед представників вульгарного лібертаризму думці, що податки - це не збір грошей до державного бюджету, а стимулювання розвитку економіки. Цілком дорослі люди з дипломами про вищу освіту вважають, що оподаткування (його відсутність) - це спосіб повернути виведені раніше капітали в країну, залучити інвестиції з-за кордону і всередині країни.
При цьому адепти церкви ПВК навіть не здогадуються, що регулятивна функція податку давно вже у світі не сприймається як ефективний спосіб управління економічними процесами в суспільстві. Невідомих у податковому регулюванні так багато, що причинно-наслідковий зв'язок між пільгою та економічним ефектом (позитивним чи негативним) розрахувати вкрай складно, і це нівелює значення податкового регулювання. Набагато ефективнішими виявляються бюджетні механізми: кредитування під держгарантії, відшкодування вартості кредитів, прямі субсидії з держбюджету тощо. Адепти знають, але мовчать, що найуспішніші країни - країни з високими податками, навіть порівняно з Україною, і що високі податки в розвинених країнах, конвертуються у створення сприятливого для бізнесу середовища, що ще більше заохочує інвестиції.
Таким чином, ПВК ніколи не приведе до припливу інвестицій у країну, де йде війна, не гарантується безпека для бізнесу і просто для людини, а економічна і політична кризи - не закінчуються ніколи! Говорячи відверто і вивчаючи досвід тих небагатьох країн, у яких податок впроваджений, переконуємося, що ПВК взагалі ні до чого доброго не може привести.
Який тоді сенс звільняти від податку на прибуток (а це, фактично, намагаються продавити реформатори), скажімо, великий бізнес, перекладаючи таким чином тягар недоотриманих бюджетом податків на плечі споживачів, із чиїх кишень, із допомогою ренти, непрямих податків, та й просто через інфляцію, будуть вийняті кошти, яких бракуватиме державі? У самоствердженні активістів чи модному гаслі на білборді президента, чия каденція закінчується? Чи це привід заплющувати очі на невдачі податку в тих країнах, де він був скасований? Може, й так, але чи це та мета, за яку варто платити таку високу ціну? Вочевидь, ні.
Як очевидно й те, що пільгувати галузі економіки (якщо це треба зробити, на думку експертів) можна й потрібно в рамках чинного податку на прибуток, який, можливо, складний для розуміння прибічників ПВК, але справедливий і сучасний податок, що ефективно функціонує в усіх розвинених країнах (не замислювалися, чому не ПВК?). Як зрозуміло те, що не можна перетворювати Україну, яка й так неодноразово дискредитувала себе на міжнародній податкової арені, на низькоподаткову юрисдикцію, як Естонія, Латвія, Грузія - країни, включені свого часу Кабміном до списку країн, операції з котрими підлягають додатковому контролю.
Можна зрозуміти нашого президента, який вніс до парламенту проект ПВК. Можна зрозуміти адептів ідеї податку на виведений капітал - загону навколоподаткових напівекспертів. Для них ПВК - розкручений бренд, на якому можна і треба піаритися, доки він не стане (в разі ухвалення) занадто токсичним. Для них значення має тільки рух від ідеї до ідеї сам по собі. Повірте, вони не тільки знайдуть обґрунтування, чому в нас не вийшло, а й непогано на цьому зароблять, після чого дадуть суспільству якусь нову ідею, за яку боротимуться так само пристрасно й захоплено. Таким чином, внаслідок чергового експерименту постраждаємо тільки ми, народ, народ, який укотре був обманутий. Народ, який сліпо повівся на яскравий, барвистий, модний тренд, на шкоду собі, своїй країні і майбутньому.
Протидіяти модним маніпулятивним ідеям дуже важко. Широке роз'яснення їх згубності з боку влади дуже рідко здатне достукатися до свідомості уражених вірусом, особливо в, скажемо м'яко, суспільствах, що розвиваються і вірять у казки. В тих суспільствах, де люди живуть не розумом, а почуттями, де сприймають світ і явища в ньому з обкладинки, а не на основі аналізу їх змісту. Тим більше владі це зробити складніше, якщо владу не поважають. У такому разі їй правильніше, піклуючись про себе, не запобігти, а очолити, що, власне, і зробив наш президент. Але чи привід це для нас погодитися з іще одним із ряду низькопробних експериментів, які в нашій країні проводять, як в ізольованій лабораторії? Чи привід це для депутатів парламенту, каденція якого закінчується, зробити ще одну очевидну помилку з тих, які зробила ВР поточного скликання? Чи причина це для нас укотре відмовитися від обов'язку кожної людської істоти, котра йменує себе особистістю, - думати, аналізувати і вирішувати свою долю на основі розуму та внутрішнього переконання, а не нав'язаних ззовні модних, дешевих трендів?