Управління підзвітності уряду США на замовлення американського Конгресу вивчило повсякденну практику здійснення фінансових операцій з допомогою пластикових карток на предмет їх відповідності укладеним із клієнтом угодам і рекламним брошурам. Під прицілом американських ревізорів опинилися шість найбільших банків, на пластикові картки яких припадає 80% сукупного «карткового» боргу американців. Як виявилося, власники цих карток часто-густо навіть не підозрюють, у яку суму обходяться їм послуги з обслуговування карток.
Насамперед це стосується фінансових санкцій за прострочені платежі.
Так, один прострочений платіж може мати наслідком не тільки штраф у 40 доларів (що втричі більше, ніж десять років тому), а й зміну відсоткової ставки щодо майбутніх і навіть минулих операцій аж до 30%. Крім того, половина перевірених компаній стягує відсотки навіть з уже сплачених сум. Наприклад, якщо клієнт з 500 доларів кредиту сплатив до кінця білінгового циклу 450 доларів, то відсотки йому все одно нараховуються не на 50 доларів, що залишилися, а на всі 500.
З іншого боку, «карткотримачі» здебільшого не поінформовані й про позитивні зміни, що відбулися в цій сфері за останні 15 років, — зниження відсотків за кредитом, скасування в деяких випадках штрафних санкцій за перевищення терміну погашення кредиту або «перебір» ліміту. Нині в Америці «працює» 690 мільйонів карток — у середньому по шість штук на кожне домогосподарство. Обсяг операцій зріс до 1,8 трильйона доларів. І якщо десять років тому правила видачі таких карток були досить жорсткі, а фінансові умови практично уніфіковані, то тепер обзавестися нею може навіть представник групи найвищого ризику. Проте умови обслуговування його картки істотно відрізнятимуться від тих, які запропонують пред’явникові бездоганної кредитної історії.
Найчастіше всі ці фінансові подробиці обумовлюються в угодах, які укладаються між банком і клієнтом. Ось тільки виписано їх такою мовою, яка доступна не кожному володареві наукового ступеня. А половина дорослих американців у своєму рівні освіти зупинилася на восьмому класі середньої школи, і найчастіше вникати в усі тонкощі банківських технологій немає ні можливості, ні бажання.
Мало того, експерти, які мають достатню кваліфікацію і терпіння, потрібні для ретельного студіювання текстів договорів, з’ясували, що найменш значущу інформацію виносять на перші позиції й старанно розжовують, а ту, яка є специфічною для даних умов, подають таким чином, що виявити її можуть тільки спеціально навчені професіонали.
Незважаючи на те, що це дослідження є наймасштабнішим і всеосяжним, інформації про те, яку роль грає недостатність і неадекватність подачі фінансової інформації в лавині банкрутств, воно не містить. Проте попередні висновки американські конгресмени вже зробили: правила інформування про умови обслуговування кредитних карток мають бути змінені. Запропонована клієнтові інформація має бути стислою, чіткою і такою, що не потребує розумових надзусиль для її осмислення.
Хоч як дивно, але Ед Інглінг, голова американської банківської асоціації, з цією вимогою абсолютно згоден. Тексти договорів виписані юристами, у функції яких входило знайти найбільш адекватні з погляду юридичної доцільності формулювання, зазначає він. І тепер галузі знадобляться зусилля зовсім інших спеціалістів — для того, щоб перекласти всі ці перли американських крутіїв на загальнодоступну англійську мову.