До появи торік у «команді» національного оператора, Григорію Дзекону як не можна краще підходило визначення «людина, широковідома у вузьких колах». Нинішній в.о. голови правління ВАТ «Укртелеком» є одним із ветеранів вітчизняного IT-ринку, причому здебільшого не суто телекомунікаційного (хоч і не без цього), а системно-інтеграційного його сегмента. З одного боку, це говорить про його технологічну «просуненість», що не може не позначитися і на очолюваній ним компанії. З іншого боку, Г.Дзекон — бізнесмен, який має великий досвід роботи в конкурентному середовищі, тому при керівництві компанією використовуватиме швидше її конкурентні переваги, а не адміністративний ресурс. З третього боку, ті, хто знає пана Дзекона, розуміють, що конкуренція ця буде надзвичайно жорсткою.
Свого часу, коли президентом «Українських радіосистем» став колишній директор по роботі з операторами «Уктрелекому» Олег Стефанюк, експерти відзначали, що людина, яка «завідувала» боротьбою держмонополіста з конкурентами, очолила одного з них. З Григорієм Дзеконом ситуація зворотна: керівник одного з операторів, причому не найбільшого («Пріокому»), очолив компанію, котра із ним, «приватником», свого часу боролася. Нагадаємо: у жовтні 2001 року номери дозвону IP-телефонного оператора «Пріоком», очолюваного тоді Г.Дзеконом, були відключені «Укртелекомом» від його мережі до підписання вигідного монополісту нового договору. Разом із «Пріокомом» тоді були відключені ще два десятки компаній, у тому числі «НТЦ Енергія», один із керівників якої, Олександр Руденко, може стати заступником голови правління «Уктрелекому». Курирував відключення і підписання IP-телефоністами нових, вигідних монополісту договорів, саме Олег Стефанюк. Можна сподіватися, що за часів пана Дзекона «Укртелеком» не застосовуватиме такі грубі важелі впливу на конкурентів.
Деякі експерти пов’язують Г.Дзекона з групою впливу, до якої входять голова ради директорів «Київстару» Юрій Туманов, народний депутат Віктор Пінчук, а також президент «КС» Ігор Литовченко. Щоправда, аналіз ділової активності Дзекона це не підтверджує. Опитані нами експерти також не змогли чітко відповісти на запитання, чи існує цей зв’язок. Однак ряд непрямих фактів указує на те, що бізнес Григорія Дзекона починався не з нуля і спирався не тільки на його менеджерський талант.
Почався він 12 років тому з «Софт-Троніка» — одного з перших і одного з найбільших українських системних інтеграторів. За різними даними, у «Софт-Троніка» три дати народження. Діяльність з продажу обладнання та монтажу мереж фірма почала в червні 1992 року як філія американської компанії Soft-Tronic. З 13 жовтня 1993-го вона діє як самостійне ТОВ «Софт-Тронік Київ» (засновники — низка приватних осіб, у тому числі топ-менеджери Г.Дзекон, Ю.Лисецький і Є.Зимін). Тоді ж, до речі, стали самостійними всі філії американської фірми; наприклад, російський «Софт-Тронік» є одним із найбільших у РФ постачальником електронного обладнання.
А на початку 1994 року в Сан-Франциско було зареєстровано компанію Soft-Tronic Corp., котра теж стала засновником київського «Софт-Троніка». Через неї здійснювалися валютні розрахунки української компанії із зарубіжними партнерами. Пізніше каліфорнійська фірма стала засновником «Пріокому». Певне, Soft-Tronic Corp. є філіально-розрахунковою «офшоркою» пана Дзекона. Щоправда, як значиться сьогодні на офіційному сайті компанії, її активність згорнуто чи перенесено в інші фірми.
З 1992 по 2000 рік «Софт-Тронік» взяв участь у десятках вражаючих проектів із будівництва інформаційних систем великих компаній та державних органів. Серед них — Нацбанк і Держказначейство, банк «Україна», Укрінбанк, Укрсоцбанк, оператори зв’язку «Укртелеком» і UMC, Coca-Cola, «Украерорух», НВО «Турбоатом», Запорізький алюмінієвий комбінат, посольство Франції в Україні, Міністерство транспорту України, Мінприроди, МОЗ, газети «Киевские ведомости», «Галицькi контракти» та «Фінансова Україна», Південноукраїнська транспортна прокуратура, ВАТ «Львівський автобусний завод», Одеська міська рада народних депутатів, апарат РНБОУ і багато інших. Навіть сьогодні неймовірно складно прорватися в порівняно відкритий бюджетний тендер на інформатизацію великої компанії чи установи. А на початку 90-х ці процеси були геть непрозорі. Здійснити настільки значну програму «Софт-Тронік» міг, лише спираючись на зв’язки своїх керівників і власників.
До речі, «Софт-Тронік» був першим партнером «Уктрелекому» при розгортанні останнім мережі інтернет-доступу: саме Г.Дзекону держмонополіст зобов’язаний гордим званням «інтернет-провайдер». Найбільш відомий їхній спільний проект створення міської мультисервісної мережі «Київ он-лайн». Це партнерство триває і нині, зокрема, у рамках проекту національної мережі радіодоступу «РадіоСпот». «Софт-Тронік» був найбільшим українським партнером компанії Cisco Systems.
На початку 2000 року було оголошено про злиття ТОВ із компанією «S&T Україна» — філією австрійського системного інтегратора S&T System Integration & Technology Disrtibution AG. Послужний список «S&T Україна» вражає не менше, багато назв у ньому повторюються: компанії давно знали одне одного не тільки як конкуренти в одному сегменті ринку, а й як партнери. Угоду щодо злиття «Софт-Троніка» і «S&T Україна» 2000-го називали найбільшою на вітчизняному IT-ринку. Щоправда, сума її залишилася невідомою; за деякими даними, Григорію Дзекону вдалося зберегти контроль над активами «Софт-Троніка» і після злиття. Нова компанія сьогодні називається «S&T Софт-Тронік».
Другий етап бізнесу пана Дзекона — ЗАТ «Пріоком», створене 1999 року (певне, у той час, коли точилися переговори про продаж «Софт-Троніка»). Як уже зазначалося, засновниками компанії виступили ті ж особи й компанії, що й ТОВ «Софт-Тронік Київ»: Є.Зимін, Ю.Лисецький, Г.Дзекон і Soft-Tronic Corp. Як зазначено на офіційному сайті компанії, ЗАТ «Пріоком» «представляє інтереси» американської PrioCom Сorp., «єдиним засновником» якої є усе той же американський Soft-Tronic. Така от «корпоративна схема».
Президентом «Пріокому» Г.Дзекон був до самісінького свого призначення в «Укртелеком» у липні 2003 року. Компанія займається діяльністю, схожою із «софттроніківською»: розробка і встановлення інформаційно-обчислювальних систем і корпоративного програмного забезпечення. Серед найбільших проектів «Пріокому» — розробка системи управління кредитною діяльністю для АКБ «Укрсоцбанк», побудова мультисервісної корпоративної мережі «Райффайзенбанк-Україна», створення всеукраїнської корпоративної мережі Coca-Cola й інші. Однак широку відомість він здобув у зв’язку з наданням послуг IP-телефонії. Для цього «Пріоком» орендував у «Уктрелекому» двомегабітні канали, причому умови договору були «дуже особливими», як для старого партнера. Це, на жаль, не завадило «Укртелекому» свого часу заблокувати VoIP-послуги «Пріокому». Щоправда, коли навесні 2002-го «Укртелеком» і Держкомзв’язку розгорнули боротьбу з рефайлом, «Пріоком» «під роздачу» не потрапив.
На початку липня 2003 року з ініціативи нової спостережної ради компанії Г.Дзекон був призначений на подвійну посаду заступника генерального директора — заступника голови правління ВАТ «Укртелеком». Це при тому, що генерального директора у ВАТ ніколи не було; останнім гендиректором «Уктрелекому» ще до корпоратизації компанії був Леонід Нетудихата. Але посади його заступників дивом збереглися ще відтоді. Після призначення пана Дзекона в «Укртелекомі» з’явився якийсь внутрішній документ, який стосується проекту нової корпоративної структури компанії. Відповідно до неї голові правління приділялися представницькі функції, а перший заступник курирував усі управління, через які йдуть більш-менш значимі фінансові потоки. Ближче під кінець року стосунки Г.Дзекона і С.Січкаренка вилилися у відкритий конфлікт — про те, як голова правління відкликав своє подання на затвердження Григорія Борисовича на посаді, «ДТ» уже повідомляло. Оскільки біографії Г.Дзекона і С.Січкаренка досить схожі — обидва починали в IT-бізнесі, можна припустити, що конфлікт мав швидше особисті корені, а також міг узагалі відбуватися не між ними, а між спостережною радою й іншими керівниками галузі. Результат відомий: Січкаренко пішов за власним бажанням, Дзекон обійняв посаду керівника компанії.
Є інформація, що в результаті викручування рук із зборами акціонерів ледь не пішов у відставку голова Держкомзв’язку Олег Яценко. Його умовили залишитися. Можна сказати, що в галузі досягнуто ідеального балансу «противаг». Взаємини Дзекона і Яценка («Уктрелекому» та Держкомзв’язку) характеризуватимуться здоровою прохолодністю, котра не переходить ні в тісне співробітництво, ні у відкритий конфлікт.
І останнє. Багато експертів висловлювали думку, що в перехідний перед приватизацією «Уктрелекому» період керівниками галузі призначатимуть проміжних постатей, виконавців, основне завдання яких — не заважати можновладцям «дерибанити» одну з найбільших компаній, котрі залишаються в держвласності. Пара Яценко—Січкаренко ідеально підходила під це визначення. Тепер на посаду керівника «Уктрелекому» призначено досвідченого й амбітного менеджера, анітрохи не схожого на «проміжну постать». Не інакше продаж «Уктрелекому» знову відкладуть на невизначений строк. Чи, нарешті, остаточно передумають продавати надприбуткове держпідприємство?
Замість післямови
У середу, 3 березня, на засіданні спостережної ради ВАТ «Укртелеком» було обрано заступників голови правління, затверджено кількісний склад правління і нових організаційних структур компанії, повідомляє прес-служба оператора. Відповідно до неї, кількість підрозділів скорочено з 140 до 109, а також заплановано значне скорочення штату генеральної дирекції ВАТ «Укртелеком».
За даними «ДТ», першим заступником голови правління обрано керівника Дніпропетровської дирекції «Уктрелекому» Анатолія Русинова, серед заступників — один із створювачів оператора фіксованого зв’язку «НТЦ Енергія» (київські телефони, що починаються на 201, 202, ... 206), екс-заступник керівника київської дирекції «Уктрелекому» Олександр Руденко. Заступниками залишились Ігор Кравець та Людмила Прутенко.