Лише торік на заробітки до Польщі виїхало не менше 1,5 млн українців. Багато їх - із надією залишитися там назавжди. Окрім Польщі, найбільше українці їдуть до Чехії, Німеччини, Росії та ряду інших країн. І не тільки на заробітки. Чи отримають вони там вигідну роботу, чи будуть успішними в бізнесі? Великою мірою це залежить не лише від них…
"Знаю немало прикладів, - розповідає професор кафедри права і підприємництва Львівського державного аграрного університету Юрій Губені, - коли власники бізнесів, керуючі середньої ланки великих підприємств несподівано залишали все і їхали в Польщу або Чехію працювати найманими працівниками. Знайомий хлопчина вирощував в Україні фруктовий сад, був сповнений надій… Де він тепер? Подався в Польщу, де заробляє вдвічі більше, ніж мав тут. Усе питання - в середовищі, яке в Україні не сприяє сумлінній праці. Важко робити малий бізнес у бідній країні. Відбуваються постійні побори бізнесу. Люди втомилися від них. Ось і їдуть з України. І гроші - не головне. Українців там ніхто не чекає. Ще складніше - в бізнесі".
Як стверджує відомий політолог, президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик Ірина Верещук, 90% із майже 1,5 млн українців, які нині працюють у Польщі, не хочуть повертатися в Україну. Якщо на початку 1990-х років мігранти прагнули повернутися додому, то нинішні - насамперед влаштовують своїх дітей у польські дитячі садочки та школи, виші, а самі шукають постійне місце праці.
"Особисті спостереження свідчать: за кордоном (зокрема у країнах ЄС) добре відпочивати або ж проживати, з огляду на соціальну складову, розвинену інфраструктуру. ЄС не обтяжений політичними кризами, інфляціями та революціями. Є певна стабільність і чітке розуміння, скільки ти зможеш заробити. Якщо ж говорити про відкриття власного бізнесу, то це - поодинокі випадки, - каже начальник Управління з питань комунікацій Львівської ТПП Юрій Булик. - У країнах ЄС, який би ми ринок не взяли, наявна конкуренція, причому дуже висока. Адже ринок може виявитися зовсім не таким, яким ми його бачимо під час відпочинку або, наприклад, відвідин виставки".
Щоб бути успішним, треба там народитися!
Це тільки так здається, що сусідня Польща - дуже близька Україні держава. Насправді там діє зовсім інше законодавство. За словами львівського підприємця Василя Мисака, нині Польща - дуже серйозний "закордон". Іноземцю там не дозволять купити землю, - закон забороняє. Якщо українець захоче відкрити якесь підприємство в Польщі, він спочатку мусить знайти поляка, оформити на нього бізнес (переживаючи, чи буде той порядним), купити землю, а тоді поляк подарує йому цей бізнес. Бо продати не має права. А невеличкий бізнес (перукарню, кав'ярню) в Польщі може відкрити будь-хто.
Так, порівняно з українським, польське законодавство більш прагматичне, там є податки, але немає бюрократії. Однак, працюючи на будівництві, в готелі, до великих грошей не доробишся. Домогтися значного успіху там можуть лише унікуми, наділені якимсь особливим талантом, як, наприклад, художник Іван Марчук. Людина, котра не один рік пропрацювала за кордоном. Його б і в 90 років прийняли в будь-якій країні. Бо це - Іван Марчук, людина-легенда.
На жаль, реалії ринку праці такі, що за кордоном, навіть якщо вдома ви були чудовим математиком, фізиком, інженером, імовірніше за все, ви будете працювати виключно у сфері послуг. Працюватимете на будові, полях, митимете підлогу в готелях, доглядатимете за пристарілими тощо. І тішитиметеся, що маєте таку роботу. Бо навіть на будівництві кваліфікований робітник у Польщі заробляє до 1000 дол. на місяць. В Україні - заледве 150-200 дол.
"У Польщі українці, які свідомо виїхали на постійне місце проживання, зазвичай відкривають малі підприємства сімейного типу, - продовжує Юрій Булик. - Часто вони мають певний досвід ведення бізнесу в Україні, закінчують додаткові курси на місцях або ж спочатку йдуть на роботу в аналогічні місцеві компанії, щоби краще "відчути" ринок.
Популярні країни для виїзду на постійне проживання: Іспанія, Польща, Чехія, рідше - Італія, США. Тут також слід дивитися на державні умови відкриття власної справи. Наприклад, досить легко започаткувати власну справу у Словаччині.
Серед переваг ведення бізнесу за кордоном - стабільність і купівельна спроможність клієнтів. Якщо ви пропонуєте затребувані товар/послугу - реалізація буде. Наприклад, чимало логістичних компаній переїхали працювати за кордон. Є випадки, коли українці відкривають невеликі компанії з надання будівельних послуг у США. Але це, повторюся, сектор малого та середнього підприємництва".
Однак умови конкуренції для громадян і негромадян у західних країнах далеко не рівні.
Крім звичних проблем - незнання мови, законодавства, податкової системи, - є ще упереджене ставлення до українців.
"Моїй доньці 15 років, вона мріє полетіти в космос, - розповідає експерт із державного управління Олег Доскач. - Як на нинішні технології, це не така вже й нездійсненна мрія. Вона познайомилася з дівчиною, котра працює в рекрутинговій агенції європейської компанії і добирає людей для роботи з космічними проектами. Моя Даринка зустрілася з нею й почула, що українцям потрапити в таку сферу, як космос, - неможливо. Чому? Бо ми - країна третього світу! І задеклароване, що при прийомі на проекти немає ніяких національних чи інших обмежень, - неправда! Це є і буде. Тому, коли мої знайомі запитують мене, чому я не хочу їхати за кордон, даю просту відповідь: "Там теж є батьки, які хочуть, щоб їхні діти жили краще. Там ми нікому не потрібні".
На його думку, багато важить момент ментальності. У країнах третього світу бідні люди думають про виживання, а не про розвиток своєї справи, творчість, нові ідеї тощо. Це - у їхній підсвідомості. Тому люди з вищою освітою їдуть у Польщу вирощувати шампіньйони.
"І якщо ти - з України, то дуже рідко, неймовірно рідко тобі вдасться за кордоном обійняти значну керівну посаду, - вважає Олег Доскач. - Маю знайомого, який керує цілим напрямом в одному з великих лондонських банків. Але це виняток, бо до цієї посади він ішов аж 20 років".
"Професійні знання багатьох українських підприємців слабкі, вони не дозволяють вести бізнес за європейськими мірками, - переконаний засновник Клубу ділових людей Микола Савуляк (м. Львів). - Окрім того, що бракує грошей та інформації про можливості ведення бізнесу за кордоном, на перешкоді стоїть низька ефективність українського бізнесу".
Ще категоричніший львівський підприємець Василь Мисак: "Щоб бути успішним за кордоном, треба там народитися! Якщо ти у США, найбільш ліберальній до іноземців країні, не хочеш усе життя працювати "чорноробом", єдиний шанс стати успішним - поєднати своє життя з американцем чи американкою. Досягти значних успіхів іноземцю практично нереально. Інша річ - діти й онуки. Тому якщо ти готовий виїхати за кордон заради дітей - їдь! Заробляти там може будь-хто, але повністю соціалізуватися - нереально. Хочеш багато заробити - їдь у Саудівську Аравію! Там найвищі зарплати для іноземців. Але там ти ніколи не станеш громадянином країни, не матимеш соціальної страховки. За їхніми законами, це - неможливо".
Втім, Україна стосовно іноземців поводиться так само. Де ви бачили можливість для іноземців зробити кар'єру в Україні? Кожен має свою країну, землю, де він народився, де працює й розвивається.
Проблема в іншому - як добитися, щоб молоді люди не їхали з України. Щоб хотіли тут жити, працювати, народжувати дітей і бачили для себе хоч якусь перспективу. І були задоволені не лише заробітною платнею, а й ставленням до себе та своїх знань. Все це стосується й бізнесу. Рецепт достатньо простий - стабільність. Податки в Україні досить нормальні. Але якщо у Європі ти сплатив податки, тебе ніхто не турбуватиме. В Україні - купа проблем.
Українець годує Лондон
Роздуми колишнього редактора львівської багатотиражки Лілії Лозинської про еміграцію
"Про мого зятя, шеф-кухаря елітного лондонського ресторану Ігоря Тимчишина із м. Зборова (Тернопільщина), в Англії пишуть як про українського самородка. Він знає багато кухонь: французьку, китайську, італійську. Закінчивши Львівський інститут фізкультури в 1996 р., він рік викладав фізкультуру в школі. Та одного разу його англійські родичі запросили побачити діда, який після війни залишився в Англії. Ігорю сподобалася ця країна.
У 1997 р. він разом із своїм другом, учителем англійської мови, вирішили підкорити туманний Альбіон. Спочатку працювали в нічній пекарні - пекли булочки. Досить важка праця. Але мій зять дуже любив кулінарію, це було його хобі. Згодом вони влаштувалися в ресторан різальниками салатів. І зять так опанував це ремесло, що переміг у конкурсі професійної майстерності, його перевели на виготовлення других страв. Весь цей час Ігор багато вчився, читав спеціальну літературу, експериментував. Далі знову були перемоги в конкурсах. Нині він входить до сотні найкращих шеф-кухарів Лондона. Про нього пишуть професійні журнали. В його ресторані бувають найшановніші люди Великої Британії".
"Перед від'їздом до Лондона він одружився з моєю донькою Оксанкою, і в них народилася донечка - Наталочка, - продовжує розповідь Ліля Лозинська. - Дуже непросто було їм виживати в Лондоні. Ігор не отримав жодного спадкового капіталу, був голий і босий. Він не мав спеціальної кухарської освіти, бо в інституті фізкультури у Львові здобув спеціальність тренера з гандболу. Це, можливо, й добре. Як хтось зазначив, у бізнесі, як і в спорті, багато важить ваше внутрішнє ставлення до цього. Моральна готовність до майбутніх труднощів, злетів і падінь. Ігор - дуже наполегливий, він багато працював. Коли вони ще не мали громадянства (лише право на працю), то ми не бачили їх 7 років. Спілкувалися лише телефоном.
Згодом Ігор приїздив до Львова, бував у багатьох ресторанах. Його запрошували залишитися, проте він усім відмовив. У Лондоні він годує відомих кінозірок, арабських шейхів, впливових політиків, бізнесменів. Хто у Львові оцінить його кухню?
А ось доньці пощастило менше. Її освіта - англійський філолог - в Англії виявилася не затребуваною. Де вона тільки не працювала: в готелі покоївкою, офіс-менеджером у якійсь англо-російській фірмі, у вищій бізнес-школі, управлінні залізниць, позакінчувала безліч комп'ютерних курсів, але їй часто не щастило. Тепер працює в міжнародній компанії, яка виготовляє й реалізує медичне обладнання. Роботу має, але про її кар'єру в Англії говорити не доводиться. Можливо, вона не така цілеспрямована.
За кордон виїхав і мій 33-річний син, Юрій, який зараз мешкає в Німеччині. Нині він - успішний еколог, аудитор-міжнародник. Дуже потрібна в Західній Європі спеціальність. Ще навчаючись на географічному факультеті Львівського університету ім. І. Франка, він та його товариші створили асоціацію молодих екологів. Оскільки ж центр міжнародного осередку містився у Брюсселі, Юрій щороку по декілька разів бував за кордоном. Отож уже на четвертому курсі він вирішив продовжити навчання за кордоном. Вступив до університету в Німеччині. У цьому йому допомогло знання німецької та англійської мов. Звісно, фінансово йому було дуже важко, вечорами доводилося підробляти в ресторані, комп'ютерному клубі.
Після закінчення навчання мав роботу в м. Кельні. Займався презентаціями, багато їздив по світу. Тепер працює на фірмі, що займається промисловою екологією, - здійснює аудит промислових підприємств. Досліджує рівень викидів шкідливих речовин на підприємствах, загазованість середовища від автомобільного транспорту тощо.
Його дружина - Олена, випускниця Київського університету ім. Т. Шевченка, викладає в Боннському університеті. За два роки закінчила чотири європейських університети, опанувала нову професію - спеціаліст із дослідження поверхні землі з допомогою дронів, космічної та аерофотозйомки і накладання даних на поверхню землі. Тепер вона доктор (кандидат наук). А їй лише 32 роки!
Не скажу, що все їм давалося легко й просто. Проте, попри всі складнощі, повертатися додому не планують. Так, вони тяжко працюють, але їм цікаво. Слухала англійського фахівця, який сказав, що для адаптації в чужій країні не треба копирсатися у своїй душі, ностальгувати й казати, що десь було краще. Слід завойовувати собі нове місце під сонцем. Заводити німецько- та англомовних друзів, "варитися" в їхньому середовищі. А ще - мати ідею-фікс, яка б примушувала всі думки працювати в одному напрямі. А щодо України - то вона недалеко: захотівши, завжди можна приїхати в гості. Жаль, але поки що серйозних фахівців тут не цінують".
Поради експерта
Юрій БУЛИК, начальник Управління з питань комунікацій Львівської ТПП:
- Передумовою успіху за кордоном, як, до речі, і в Україні, є наявність доброго бізнес-плану. До того ж - "перевіреного" місцевими експертами (тієї країни, міста, де ви плануєте працювати).
Добре мати супровід місцевої юридичний компанії. Найважливіше - це розуміння цільової аудиторії, з якою чи для якої ви будете реалізовувати послуги/товар.
Відкриття власної справи за кордоном - не міф, але відкрити - це одне, а зробити бізнес прибутковим - зовсім інше. Не так багато українців із підприємницькою жилкою свідомо обирають еміграцію. Вони чітко бачать набагато більше перспектив у нашій країні сьогодні. У поляків побутує такий вислів, що добрі часи започатковуються в поганий період, а погані - у добрий. Сьогодні у підприємців набагато більше шансів зайняти свою нішу саме на українському ринку, де ще немає великої конкуренції. Українські бізнесмени це дуже добре розуміють і готові, швидше, експортувати, надавати свої послуги (продавати через Інтернет) по всьому світу.
Тренд українського бізнесу сьогодні - знайти замовника за кордоном (який платитиме валютою), однак працювати тут, в Україні. Іноземні ж компанії, навпаки, створюють у нас підприємства, що надають певні види послуг, комплектують деталі, працюють на давальницькій сировині (текстиль).