Внесення у Закон України «Про зв’язок» поправки про те, що «підприємствам і об’єднанням усіх форм власності забороняється встановлювати плату за вхідні телефонні сигнали для всіх видів телефонного зв’язку» інакше як нагальним не назвеш. У єдиному пориві «за» прийняття законопроекту, що його в народі уже встигли охрестити «Законом про шаровий мобільний зв’язок», проголосували 246 із 396 парламентаріїв, присутніх у залі, — представники фракцій «Наша Україна», СДПУ(о), БЮТ, Соцпартії та Компартії, «Євровибір» й інших (у голосуванні не взяли участі присутні на засіданні аграрії, ППУ/«Трудова Україна», «Демініціативи»). Завдяки поквапливості винесення законопроекту на голосування вдалося уникнути торішньої ситуації, коли звернення операторів телекомунікаційного ринку схилили парламентаріїв «зарубати» законопроект. Оцінки законодавчого нововведення зазвичай протилежні. Оператори говорять про необхідність підвищення абонплати й тарифів на вихідні дзвінки для компенсації збитків від безкоштовності вхідних. Депутати — про те, що з прийняттям закону Україна робить крок до інтеграції в Європу, де вхідні дзвінки безплатні, але 70% населення — абоненти мобільного зв’язку. Аналітики обговорюють, хто отримає фінансову вигоду від прийняття цього законопроекту. Усі міркують, чи підпише закон Президент.
Справді, принцип Calling Party Pay (СРР), відповідно до якого, дзвінок оплачує його ініціатор, діє в більшості країн. Однак Україна стала першою і єдиною країною, де цей принцип закріплено законодавчо, причому саме у вигляді заборони брати плату за вхідні дзвінки. У Європі до безплатних вхідних привела вільна конкуренція. А технологічно це стало можливо завдяки існуванню механізмів взаєморозрахунку між операторами зв’язку. Інакше кажучи, для абонента вхідний виклик справді безплатний. Але оператор усе ж таки тратиться на його здійснення, і витрати ці потрібно покрити. Покриває їх той, хто зателефонував. Якщо дзвінок виходить від абонента того ж самого оператора — витрати плюсуються до вартості його вихідного. Якщо виклик надійшов із мережі іншого оператора — за трафік платить останній. Вартість виклику, у свою чергу, оплачує його абонент, який зняв трубку і набрав номер. Такі взаєморозрахунки відбуваються лише за наявності технічної можливості повного урахування трафіку, що можливо лише в цифрових мережах. У розвинених країнах, як правило, діють спеціальні тарифи для дзвінків із місцевих телефонних мереж на мобільні. Тарифи ці трохи вищі, ніж на місцеві дзвінки.
Що у нас? Обурені прийняттям закону, вітчизняні оператори зв’язку звертають увагу на те, що технічної можливості враховувати дзвінки з місцевих мереж на мобільні телефони в масштабах країни немає: більшість із 9 мільйонів абонентів місцевого зв’язку обслуговується аналоговими АТС, які не фіксують інформацію про час і напрям виклику. Таким чином, говорити про можливість стягування плати з абонентів місцевих телефонних мереж за дзвінки на мобільні, а також розрахунку «Укртелекому» з мобільними операторами за вхідний із його мереж досить значний трафік немає можливості. Аби компенсувати недонадходження від вхідних, оператори, за словами їхніх керівників, муситимуть підвищити абонплату (а також зменшити термін дії пакетів передоплачених послуг) і ціни на вихідні. Називаються й орієнтовані цифри: сьогодні абонплата тарифних планів із безплатними вхідними, для проби запроваджених UMC і DCC, становить 50—60 доларів на місяць. За прогнозами операторів, це призведе до зменшення абонентської бази, мобільний зв’язок «із масової послуги знову перетвориться на послугу елітарну». За оцінками асоціації ТЕЛАС, значно знизяться надходження від операторів у держбюджет: Пенсійний фонд недоотримає 80 мільйонів гривень, на 140 і 220 мільйонів гривень зменшаться надходження ПДВ на послуги й імпорт, на 200 мільйонів — податок із прибутку.
Однак іншим експертам такі прогнози здаються невиправданою драматизацією. Як свідчить досвід, непопулярні зміни тарифної політики стільникових операторів (обмеження терміну дії пакетів передоплачених послуг у «Київстару», ліквідація поділу на бізнес- і небізнес-час у нових тарифах UMC) не призвели до зменшення абонентської бази компаній. Тож, кажуть ці експерти, не призведе до неї і підвищення абонплати та вартості вихідних.
Люди звикли користуватися мобільним зв’язком і продовжуватимуть це робити, тим більше що безплатні вхідні справді будуть сприйняті абонентами «на ура». Можуть, щоправда, відсіятися студенти й малі підприємці, однак їхній внесок у доходи мобільних операторів і так невеликий. А ось у операторів мобільного зв’язку є додаткові резерви, про які вони в теперішніх умовах воліють не базікати.
Передусім це великий розрив між собівартістю та вартістю дзвінка. Собівартість хвилини виклику у будь-якого оператора є таємницею за сімома печатками, оцінити її ззовні складно. За різними оцінками, що не претендують на офіційність, рентабельність послуг мобільного зв’язку становить 300—800%, і при зниженні її навіть удвічі ці компанії однак залишаться прибутковими. Водночас, вважають експерти-оптимісти, запровадження безплатних вхідних, навіть у разі незначного підвищення абонплати і ціни вихідних, викличуть обвальне зростання кількості абонентів. У операторів з’являться гроші і на відповідний розвиток мережевої інфраструктури, і на обслуговування безплатних вхідних. Мобільний зв’язок справді стане доступним і популярним, як у Європі. Насторожує лише те, що в Європі безплатні вхідні виникли природним шляхом, зі зростанням кількості мобільних користувачів і конкуренції між операторами. В умовах нашої перехідної економіки такі революційні підштовхування ззовні можуть призвести до зворотного ефекту.
Інший резерв для операторів — перехід на непрямі номери і, як наслідок, ведення взаєморозрахунків через UTEL, який обслуговує виклики через «8». Оператори виступають проти такого кроку, пояснюючи свою позицію тим, що прямі номери саме й запроваджувалися для зручності абонентів місцевих мереж, яким не треба виходити на міжміські і платити за це. Проте в тій-таки Європі (і майже в усій решті світі) вийти в мережу мобільного оператора можна лише через його міжміський код. Так легше враховувати трафік і проводити взаєморозрахунки. Прямих номерів мобільних там немає, хіба що з використанням переадресації з місцевого номера за окрему плату. І тарифи на дзвінки з місцевої мережі в мобільну вищі, ніж на місцеві виклики — СРР у дії.
Повертаючись до наших операторів, зазначимо, що кількість абонентів із прямими номерами у них порівняно невелика. Понад 70% абонентів UMC і «Київстару» користуються послугами передоплаченого сервісу з номерами через «8» (т.зв. «кривими»), «контрактники» також далеко не всі користуються прямими номерами. За оцінками, із 3,5 мільйона мобільних абонентів прямими номерами користуються максимум 300 тисяч, включно з абонентами Golden Telecom GSM і DCC. До того ж прямі номери «Київстару» і UMC все одно мають дублюючі «криві», Golden Telecom має власні АТС і номерну ємність, що починається на 49 (у Києві, Одесі — на 73), тому створити систему взаєморозрахунків між мобільними операторами можливо і на цьому етапі (DCC де-юре взагалі не є мобільним оператором, ліцензія у нього лише на міський зв’язок). Що наочно продемонстрував Golden Telecom, увівши нещодавно тариф «мобільний-мобільний» для дзвінків у/із мереж інших мобільних операторів. Якщо всі номери всіх операторів починатимуться на «8», роль центру взаєморозрахунків між ними і місцевими мережами може взяти на себе UTEL або створений при ньому самостійний диспетчерський центр. UTEL, щоправда, має повертати гроші операторам уже сьогодні, адже більшість мобільних викликів йде через «8», та й рахунки за вихідні виклики з міського на мобільний приходять від UTEL. Однак представники UMC і «Київстару» одностайно заявляють, що їхнім компаніям від UTEL не прийшла ще жодна копійка. Розмови про створення центру взаєморозрахунків між операторами ведуться давно, проте конкретних результатів поки що не видно. Хіба один: після прийняття закону у Держкомзв’язку й інформатизації створено робочу групу для відпрацювання питань взаєморозрахунків між операторами мереж стільникового зв’язку і операторами фіксованих мереж, якій до 1 грудня доручено «надати відповідні висновки щодо можливості здійснення таких взаєморозрахунків». Сподіватимемося, що можливості знайдуть. Що стосується прямих номерів для мобільних абонентів, то технічно така можливість залишається. Наприклад, у формі своєрідного договору оренди прямого номера між мобільним абонентом та оператором місцевого зв’язку, який володіє цим прямим номером. Відповідно до якого, особа, котра бажає прямого номера, зобов’язується самостійно субсидувати вхід у мобільну мережу з боку своїх «фіксованих» співрозмовників. До речі, положення про те, що виклик оплачує його ініціатор, а також про необхідність взаєморозрахунків між операторами внесені в об’єднаний проект закону «Про телекомунікації» Пустовойтенка—Луценка.
Отже, народна мудрість про те, що більшість проблем вирішуються самі собою, а ті, які не вирішуються, — відпадають, схоже, спрацьовує і в нашій історії з безплатними вхідними? Помре ухвалений минулого четверга закон, не народившись, чи з нього почнеться революція у використанні бездротових комунікаційних технологій — покаже час. А ось відповідь на запитання, є закон суто популістським, на кшталт законів про безплатний проїзд і безплатну ковбасу, чи за його прийняттям стоять певні сили та їхні економічні інтереси, цікаво пошукати.
За однією з версій, прийняття такого закону може бути вигідним «Укртелекому» та його дочірньому UTEL (побічно про це свідчить той факт, що закон на засіданні парламенту представляв Станіслав Довгий). Адже якщо для реалізації основного положення закону система взаєморозрахунків операторів справді створюватиметься, то базою для неї може послужити UTEL. А це означає, що держмонополіст отримає можливість контролю над трафіком мобільних операторів, а також додатковий прибуток у вигляді комісійних за послуги диспетчерського центру. Що ж стосується розрахунків монополіста з операторами за вхідний від нього в їхні мережі трафік, то ніщо не зашкодить, як і раніше, здійснювати їх із використанням монопольного становища.
За іншою версією, наявних мобільних операторів змушують підвищувати тарифи з метою створити сприятливі умови для виходу на ринок нового гравця. Аби гравець цей зміг конкурувати з UMC та «Київстар», які вклали сотні мільйонів доларів у розвиток мереж, необхідні дві умови: створення перешкод конкурентам (а це необхідність підвищити тарифи), і створення сприятливих умов новачку. А це, наприклад, пільгові розцінки на взаєморозрахунки з монопольним оператором місцевих мереж, пільги при видачі ліцензій на частоти, прямих номерів та сполучних ліній у місцеву мережу. Мобільні оператори, пам’ятаючи свої витрати, скептично ставляться до появи на ринку нового гравця, хоча російський досвід виходу на поділений ринок «Мегафона» свідчить, що це цілком реально. Отож усі вищеописані пільги, плюс початкові вкладення близько ста мільйонів доларів, цілком можливі, якщо цим мобільним новачком стане... сам «Укртелеком» або його дочірнє підприємство. Згадаймо, на відкритті виставки «Інформатизація і зв’язок-2002» голова правління «Укртелекому» Олег Гайдук говорив про наміри компанії розвивати мережі мобільного зв’язку третього покоління, як він висловився, «же-три». 3G в наших умовах видається, звісно, утопічним. Та слова Гайдука цілком могли вказувати на наміри, що визрівають усередині компанії, підім’яти під себе і цей ринок. Про таку перспективу свідчить як факт презентації законопроекту Довгим, так і слова одного з його авторів, Бориса Безпалого, про те, що «...ринок мобільного зв’язку в Україні монополізований, є загроза змови операторів щодо підвищення цін на вихідні дзвінки», що «надзвичайно важливо відкрити український ринок мобільного зв’язку для нових операторів, які готові працювати на цивілізованих умовах». Цікавий і той факт, що закон, не ухвалений рік і півроку тому, був ухвалений після низки гучних покупок українських мобільних операторів російськими.
У наших міркуваннях ми не торкалися другої введеної законом поправки — про те, що погодинна оплата місцевого телефонного зв’язку можлива лише за наявності в абонента лічильника використаного часу. Експерти одностайно вважають її популістською (щоб не сказати — ідіотською) й абсолютно нереальною у впровадженні. Однак такі лічильники є в більшості моделей мобільних телефонів і можуть бути реалізовані в складі цифрового абонентського обладнання у фіксованому зв’язку. Створення ж такого лічильника для аналогових телефонів має починатися з нуля. Інша річ — хто цим займатиметься? При мобільному зв’язку в абонентському лічильнику зацікавлений насамперед сам абонент. Чи повинні абоненти фіксованого зв’язку встановлювати такі лічильники за свій кошт? Хто має фінансувати розробку лічильників? За чий рахунок має здійснюватися їхнє обслуговування та сертифікація? Стільки запитань без відповідей зроблять цю поправку до Закону «Про зв’язок» ще одним з численних мертвонароджених нормативних актів.
І, на завершення, кілька слів про перспективи. Як годиться, можливі два варіанти: або президентське схвалення, або президентське вето. «Президент не має об’єктивних підстав не підписати ухвалених парламентом змін до Закону «Про зв’язок», які забороняють нараховувати плату за вхідні дзвінки на телефони всіх видів», — каже Борис Безпалий. Експерти схиляються до думки, що Президентові сьогодні вигідніше йти на популістські кроки, і не слід нехтувати рішеннями створеної з такими труднощами парламентської більшості. До того ж зі Станіславом Довгим, який просував проект, у його сім’ї досить довірчі стосунки. Втім, вето також «пробиватиметься» через сімейні канали. «Будемо звертатися до гаранта Конституції по відновлення справедливості», — сказав Ігор Литовченко, президент «Київстару», у якому заступником директора з маркетингу працює Олена Леонідівна Франчук. За бажання Президент міг би накласти вето — поправки багато в чому не вписуються в законодавче поле. Зокрема, на думку представників ТЕЛАСу, порушуються закони «Про ціни та ціноутворення», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про обмеження монополізму та недопущення несумлінної конкуренції». І 300 голосів для подолання вето автори законопроекту навряд чи знайдуть.
У разі ж затвердження закону почнеться найцікавіше: оскільки всі були впевнені в тому, що його не ухвалять, механізми чинності закону доведеться створювати з нуля. Держкомзв’язку, звичайно, може спробувати зробити перереєстрацію ліцензій мобільних операторів, однак не виключено, що це доведеться робити в судовому порядку: ліцензії видавалися всерйоз і надовго. Оператори спробують прискорено налагодити взаєморозрахунки за трафіком, а також оголосять маркетингові акції з метою залучити максимальну кількість абонентів і забезпечити максимальні надходження напередодні змін. Поява третього буде сприйнята операторами з гірким сміхом, особливо якщо ним виявиться «Мегафон», який купив 42,86% акцій «Укртелекому» (жарт). Чи стане мобільний зв’язок у таких умовах масовим — вирішувати нам із вами, дорогі абоненти.