Президент нарешті призначив голову і членів Національної комісії регулювання зв’язку України. Чи закінчилася на цьому майже чотиримісячна епопея, пов’язана з боротьбою за повноваження в галузі? Навряд. Адже від призначення НКРЗ до початку її реальної роботи, прийняття перших рішень може минути ще чимало часу. Склад її знову суперечливий, але, напевно, інакше в нашій країні і бути не може. Головне, щоб ці суперечності не зробили НКРЗ схожою на відомий стаціонарний об’єкт із байки про Лебедя, Рака і Щуку.
Те, що НКРЗ очолив Олег Гайдук, стало шоком для більшості учасників телекомунікаційного ринку, які ще тиждень тому зверталися до Президента з проханням цього не допустити. Хоча те звернення і було ініційоване одним конкретним угрупованням у галузі, пов’язаним з Олегом Шевчуком (якого розглядали головним претендентом на посаду глави НКРЗ), але підписали його багато хто. Адже Олег Гайдук, який очолював із червня 2001-го по квітень 2003-го ВАТ «Укртелеком», запам’ятався як найбільш безбарвний і несамостійний керівник цієї компанії, фактично — асистент Станіслава Довгого. Стосовно НКРЗ також виникають побоювання, що фактичним главою комісії буде саме Довгий.
Більшість інших призначених президентом членів НКРЗ — непогані професіонали. Володимир Олійник чотири роки очолював Український державний центр радіочастот (наділений також функціями Державної інспекції зв’язку). Функції цієї установи — контроль за виконанням умов ліцензій телекомунікаційними операторами — переходять до НКРЗ. У минулому — військовий зв’язківець, капітан першого рангу, начальник НДЦ Київського вищого військового інженерного училища зв’язку ім. Калініна, доктор наук. У професійних колах шанований.
Знають і Олександра Склярова. Останнім часом він працював керівником представництва російського стільникового оператора «МТС» в Україні, доти — першим заступником генерального директора «УМЗ». Активний учасник помаранчевої революції, у штабі Ющенка відповідав за зв’язок. Багато хто вважає його представником інтересів російського капіталу.
Людмила Єжова вже чотири роки очолює департамент із питань розрахунків і ціноутворення ВАТ «Укртелеком». Саме вона відповідала за функціонування механізмів взаєморозрахунків між мобільними операторами і телекомунікаційним монополістом. Нагадаємо, що регулювати взаємостосунки операторів зв’язку також повинна НКРЗ, отже досвід Людмили Єжової там знадобиться.
З «Укртелекому» до НКРЗ прийшов і Сергій Апасов. Там він працював директором департаменту радіотехнологій, ще раніше — очолював управління радіотехнологій і використання радіочастотного ресурсу Держкомзв’язку. Президент асоціації CDMA-операторів України і палкий прибічник цієї технології. Серед колег має репутацію розумного і зваженого «технаря».
Ользі Філіпповій ринок зобов’язаний самим існуванням НКРЗ, отже її присутність у комісії найлогічніша. Після того, як 1999 року вона залишила посаду заступника голови Держкомзв’язку, Ольга Іванівна «світилася» мало. Проте всім професіоналам було відомо, що саме вона готувала для нардепа Юрія Луценка, помічником якого працювала, закони «Про телекомунікацію» і «Про радіочастотний ресурс» (у новій редакції). Закон «Про телекомунікації», яким передбачено створення НКРЗ і визначено її функції, є одним із найближчих до європейського законодавства українських нормативних актів. Тому, якби комісія з якихось причин не запрацювала, керівництво країни втратило б значний козир у діалозі про європейське майбутнє країни.
Віктор Мазур — також активний учасник помаранчевої революції. Його фірма «Ромсат» забезпечувала трансляцію через супутник подій на Майдані, виступів лідерів тодішньої опозиції, а також трансляцію «5 каналу». До революції очолював невеличку фірму, яка продавала устаткування і надавала послуги супутникового зв’язку. Професіонал, революціонер — що ще треба для НКРЗ?
Петро Семерій — виходець із Державного концерну радіозв’язку, радіомовлення і телебачення. Довгі роки працював директором Волинського обласного радіопередавального центру, потім — перший заступник президента ДКРРТ. На початку 2004 року звільнився звідти у зв’язку з реорганізацією. Також учасник помаранчевої революції.
З персональним складом визначилися. Тож коли розпочинати працювати? Історія НКРЗ така багатостраждальна, що сьогодні, за старою пам’яттю, якось і не віриться, що вона зрештою почне діяти. Людей призначили, проте треба буде розв’язувати безліч організаційних питань — відкривати офіс, здійснювати його технічне оснащення, розробити нарешті регламент роботи Комісії, штатний розклад та інші нормативні документи. Знаючи менеджерські здібності Олега Гайдука, можна остерігатися, що це затягнеться навіть не до 2006 року.
З іншого боку, Комісія — орган колегіальний, і тандему «Довгий—Гайдук» диктувати свою волю іншим її членам навряд чи вдасться. А ось створювати патові ситуації — цілком. Тому питання «навіщо нам потрібна така Комісія?» може ще неодноразово спливти в уряді.
Ну і, нарешті, віддамо належне незбагненній кадровій мудрості Президента. Затвердивши цілком працездатний склад комісії, він «задовольнив» і Станіслава Довгого, який упродовж останніх місяців втомив нову владу лобіюванням своєї людини хоч на яку-небудь посаду в галузі. Хотів посаду — отримуй. І роби з нею що хочеш. Хоч нічого. До речі, за деякими ознаками, так воно може й статися.