Національна комісія регулювання зв’язку (НКРЗ) визначає результати своєї роботи за перше півріччя 2006 року. А заразом і за перший рік функціонування незалежного регулятора: де-факто комісія почала працювати минулого літа. Які зміни сталися на телекомунікаційному ринку за час роботи НКРЗ і яка в них роль комісії?
Спочатку кілька цифр. Прямі надходження до держбюджету від роботи НКРЗ за два минулі півріччя становили 518,3 млн. грн. У 2003—2004 роках Держкомзв’язку залучив лише 263,9 млн. грн.
Значно збільшився й обсяг послуг на ринку послуг зв’язку (з 12,4 млрд. грн. за перше півріччя 2005 року до 15,1 млрд. — за аналогічний період цього року, або на 21,8%). Питома вага доходів від надання послуг зв’язку становила 7,3% у загальному обсязі валового внутрішнього продукту України.
За друге півріччя 2005 року НКРЗ видала 444 ліцензії на види діяльності, за перше півріччя поточного — 121. Загалом — 565 ліцензій. Для порівняння: за 2003—2004 роки Держкомзв’язку, котрий поєднував тоді функції державного управління та регулювання в галузі, видав 707 таких ліцензій. За час свого існування НКРЗ видала 249 ліцензій на радіочастотний ресурс (48 торік і 201 поточного року), тоді як у 2003—2004 роках Держкомзв’язку — 299. Тобто за рік було видано майже стільки ж ліцензій, скільки за два попередні.
Багато в чому така інтенсивність регуляторної діяльності НКРЗ пов’язана з тим, що тривалий час ліцензії фактично не видавалися. Як писало «ДТ» (№52 від 25 грудня 2004 року), у колишньому Держкомзв’язку накопичилося понад 400 нерозглянутих заявок на радіочастотний ресурс, у тому числі поданих у 2001—2003 роках. А в робочому столі чиновника Держкомзв’язку, який відповідав за розгляд цих питань, після його звільнення було знайдено понад 40 незареєстрованних заявок операторів («ДТ» №2 за 22 січня 2005 року)...
Причиною цього була занадто тривала реорганізація державної присутності в галузі. Відповідно до Закону України «Про телекомунікації», НКРЗ мала розпочати роботу 1 січня 2005 року. Влітку 2004 року було ліквідовано Держкомзв’язку і створено Департамент зв’язку та інформатизації в структурі Мінтрансзв’язку (Держзв’язку). Указ президента Леоніда Кучми про призначення членами комісії близьких до його родини людей побачив світ лише перед третім туром президентських виборів (див. «ДТ» №51 від 18 грудня 2004 року) і був невдовзі скасований у судовому порядку за позовом нардепа Юрія Луценка.
Новий указ про призначення НКРЗ видавав уже президент Віктор Ющенко (див. «ДТ» №15 від 23 квітня 2005 року). При цьому невирішеними залишалися організаційні питання роботи комісії: не було затверджено штатний розклад, не розписано бюджетне фінансування, не виділено приміщення. На все це пішло ще кілька місяців, і перше засідання НКРЗ відбулося наприкінці липня 2005 року (приміщення комісії не виділено досі, її апарат тісниться в частині кабінетів будівлі Держзв’язку).
Більш як річна перерва в регулюванні не могла не позначитися на ринку негативно. Через невиділення частот призупинилося будівництво мобільними операторами базових станцій, нарощування ними місткості мереж. Брак номерного ресурсу спричинив уповільнення розвитку провідних операторів. НКРЗ довелося в буквальному значенні слова розгрібати авгієві стайні. Але однаково не всі залишилися задоволені.
Створення НКРЗ зруйнувало схеми ручного управління телекомунікаційним ринком, які склалися до початку її діяльності. Щоб вести успішний великий бізнес, потрібна була підтримка керівництва країни. Фактично зв’язки такого рівня були лише в двох компаній — державного «Укртелекому» та «Київстару», акціонером котрого був Юрій Туманов. «Київстар» отримав регуляторну «зелену вулицю»: компанія не знала складнощів із одержанням ліцензій, частот, іншою дозвільною документацією, не відчувала проблем із податковими органами. У певний момент монополіст «Укртелеком» просто почав підміняти собою державне управління в галузі. Без узгодження з ним умов з’єднання, використання його каналізації та каналів зв’язку була неможливою робота жодного з недержавних операторів.
Чиновниками Держкомзв’язку ставали управлінці «Укртелекому» і навпаки. Виник навіть термін «Держкомтелеком», який якнайкраще ілюстрував злиття влади та держмонополіста. Іншою ілюстрацією до сформованої системи став перший склад НКРЗ, куди ввійшли або «люди Туманова», або ті, хто був пов’язаний із «Укртелекомом».
Саме з тим, що ці групи не одержали представництва в новому складі НКРЗ, у самій комісії пов’язують триваючі судові позови щодо скасування указу про призначення. Пережила НКРЗ за минулий рік і спроби тиску з боку держорганів, і перевірки силових структур, і конфлікти з операторами, незадоволеними її рішеннями, які обвинувачували комісію в упередженості та навіть у корупції.
У НКРЗ вважають, що невдоволення — закономірний наслідок переведення телекомунікаційного ринку на рейки прозорого й відкритого регулювання. Не всі його учасники можуть вчасно перебудуватися, зрозуміти, приміром, що частоти, які раніше виділяли обраним, тепер виділятимуться за законом. Що нема рації домовлятися про підтримку з окремими чиновниками й навіть з окремими членами НКРЗ, бо комісія приймає рішення колегіально. Держрегулятор намагається чітко дотримуватися норм законодавства. І жодне з рішень комісії про виділення ліцензій та інших дозвільних документів наразі не було скасовано в судовому порядку, хоча спроби такі були.
Приклад — виділення «Астеліту» й «УРС» частотних смуг у діапазонах 900 і 1800 МГц (раніше в них були, відповідно, лише смуги в 1800 і 900 МГц-них діапазонах). Смуг було виділено недостатньо і не в усіх регіонах України. Проте обидва новачки українського ринку мобільного зв’язку, отримавши ліцензії, одержали можливість будувати повноцінні мережі, із прийнятним співвідношенням «інвестиції/можливості». Але це рішення викликало невдоволення великих мобільних операторів, котрі раніше ділили ці частоти лише між собою та не зацікавлені в зростанні конкуренції на мобільному ринку, яка змушує їх постійно знижувати тарифи.
Те саме стосується ліцензій на мобільний зв’язок, виданих комісією вже трьом операторам CDMA. Ці компанії одержали можливість скласти реальну конкуренцію «мобільникам», що також не всім подобається. У результаті мобільний ринок отримав значний поштовх для розвитку конкуренції. Кількість абонентів «Астеліту» за півтора року зросла до 4,7 млн., компанія міцно займає третє місце на ринку мобільного зв’язку за цим показником. «Білайн» за кілька місяців роботи збільшив кількість абонентів учетверо — з 200 до майже 800 тис. Подвоїли кількість абонентів і CDMA-оператори: нині вони обслуговують понад 200 тис. чоловік.
НКРЗ розробила та прийняла новий порядок видачі номерного ресурсу. У результаті вдалося зрушити з мертвої точки отримання приватними операторами номерної місткості. Ще кілька років тому для одержання кількох тисяч номерів приватним операторам доводилося пускати до складу засновників чиновників місцевих дирекцій «Укртелекому». Доходило до того, що оператори були змушені виділяти своїм клієнтам номерну місткість «через зірочку», що істотно знижувало принадність таких послуг. Держкомзв’язку, у чиї обов’язки раніше входила видача номерного ресурсу, усіляко спускав на гальмах ці заявки. Проте на початок 2005 року держмонополісту належало 85% номерної місткості, причому її великі обсяги не було освоєно. Сьогодні 29% номерної місткості належить приватним операторам, і частка їх продовжує збільшуватися.
НКРЗ прийняла і такі не помітні для широкого загалу, але життєво важливі для ринку документи, як порядок взаємопідключення мереж і порядок взаєморозрахунків між операторами за пропускання трафіка. Залишилося зробити так, аби ці механізми реально запрацювали. Це вигідно й операторам, і споживачам: адже вартість взаєморозрахунків часто становить значну частину собівартості послуг, і її оптимізація дасть змогу знижувати тарифи в міжміському напрямку та на дзвінки між мобільними і фіксованими мережами.
За безпосередньої участі НКРЗ завершилися розробка та ухвалення нових Національної таблиці розподілу радіочастот і Плану використання радіочастот, що відповідають міжнародним стандартам. До прийняття нової Нацтаблиці 99% радіочастотного ресурсу перебувало у віданні військових, у тому числі 27% — у виключному користуванні та 72% — у спільному. Це означало: кожне частотне присвоєння повинне було проходити узгодження з Генштабом, а це значно ускладнювало процес. У новій таблиці радіочастот запроваджено чітке розмежування діапазонів для спеціального і загального користування; на частку останнього припадає 75% спектра.
У новому варіанті Плану використання радіочастот відображено такі сучасні й перспективні радіотехнології, як широкосмугова передача даних за протоколами 802.16 (WiMAX), 801.11 (Wi-Fi), мобільний зв’язок третього покоління в стандартах UMTS/WCDMA, CDMA-2000 і CDMA-450. Таким чином, у регулятора з’явилася можливість видавати ліцензії на ці технології та закріплені за ними діапазони. Що на тлі високого попиту на такі ліцензії з боку операторів принесе додаткові кошти до бюджету.
Враховуючи величезний попит на впровадження технології WiMAX, комісією розроблено процедуру організації та проведення конкурсів на виділення ліцензій у діапазоні 5,47—5,67 ГГц. Уже оголошено відповідний конкурс, у якому беруть участь 56 претендентів. Проведення конкурсу заплановано на першу половину жовтня. Незабаром, можливо, буде оголошено конкурси і на ліцензії на мобільний зв’язок третього покоління, і на перші ліцензії на цифрове телебачення DVB, чого також очікують учасники ринку.
Зробила НКРЗ багато, а ще більше належить зробити. Комісія продовжує працювати над тим, аби доступ до базових телекомунікаційних послуг (насамперед до установки телефону) одержала якомога більша кількість жителів України. Розроблено пакет змін у законодавство, які дають змогу раз і назавжди розв’язати проблему черги на установку телефону, а також телефонізації віддалених сільських, гірських та інших важкодоступних регіонів. Це пропонується зробити, приміром, шляхом створення Фонду універсальних послуг, із якого операторам компенсуватимуться їхні витрати на такі неприбуткові проекти.
Ще одне завдання комісії — аби жителі країни якнайшвидше отримували доступ до найсучасніших технологій, із високою якістю та за прийнятними цінами. Для цього ринки таких послуг — мобільного зв’язку, широкосмугового доступу, сучасного дротового зв’язку та передачі даних — мають бути якомога конкурентнішими. Підтримка конкуренції — найкращий спосіб вирішення іншого завдання НКРЗ: забезпечення ефективного використання обмежених ресурсів, номерного й радіочастотного. І лише в справжнє конкурентне середовище прийдуть серйозні іноземні інвестиції від солідних телекомунікаційних компаній. Серед завдань комісії — зміцнення довіри суспільства до ринків телекомунікацій, передусім за рахунок прозорості роботи держрегулятора й ефективного захисту ним прав споживачів.
Загалом, караван іде, НКРЗ працює. Потрібно розуміти головне: держава і ринок кровно зацікавлені в тому, аби діяльність із таким трудом створеного регуляторного інституту була стабільною. Аби він був реально незалежний, і до його складу входили високі професіонали, здатні приймати зважені рішення не під тиском окремих учасників ринку, а на основі глибокого аналізу процесів, що відбуваються на ньому.
А незадоволені в умовах конкуренції будуть завжди. Для кожного з них свою комісію не створиш. Тому з невдоволення та критики не слід робити трагедії; НКРЗ потрібно просто не заважати.