За 2003 рік індекс ПФТС, котрий агрегує ціни за акціями найбільших українських підприємств, зріс на 57,91%, досягнувши рівня 85,43. Нинішнього року тільки за два місяці додав ще 32,4%, вийшовши на позначку 113,13. Інвестори, котрі вчасно купили акції таких підприємств, як «Укрнафта», «Укртелеком», «Стирол», «Центренерго», подвоїли свій капітал. Зростає вшир ринок облігацій українських підприємств. Якщо 2002 року підприємства залучили «облігаційним» способом 0,77 млрд. грн. (107 випусків, без урахування 3,5 млрд. неринкової позики «Газу України»), то 2003 року — уже 4,24 млрд. грн. (169 випусків). Обсяг торгів корпоративними облігаціями на ПФТС торік збільшився в 2,5 разу і склав 2,03 млрд. грн. Гривневі ставки на ринку корпоративних облігацій забезпечують річну норму прибутку в 12—31%.
Однак радість від отриманих результатів не заважає пам’ятати 1997 рік — «золотий» рік українського фондового ринку — коли він зростав, мов на дріжджах. Україна за рубежем вважалася країною, привабливою для інвестицій, щотижня до нас приїжджали представники міжнародних фінансових структур із серйозною репутацією. І відразу все зникло — світові кризи були сильні, а база наших досягнень — слабка.
Сьогодні ми знову на підйомі. Тільки зараз це відбувається за значно тіснішого зв’язку між фінансовим ринком і «реальним сектором».
Горезвісна недокапіталізація
Яка країна вважається успішною в сучасному світі? Та, що залучає капітал. Капітал внутрішній: вільний капітал бізнес-структур, «матрацні» гроші громадян і кошти нових недержавних пенсійних фондів. Капітал зовнішній: так званих стратегічних і портфельних інвесторів, за гроші яких борються Росія та Китай, Польща й Туреччина, Бразилія й Аргентина.
Для серйозних просувань в економіці України необхідно кілька десятків мільярдів доларів, а для їхнього залучення — реалізація інвестиційної моделі розвитку України з побудовою ефективних ринків фінансових інструментів і послуг. Які ж проблеми і чинники ризику сьогодні заважають цьому?
На перший погляд величезний потенціал має ринок акцій: 10 тис. відкритих АТ, акції яких можуть вільно обертатися на ринку, більш як 20 тис. закритих АТ, котрі у будь-який момент можуть стати відкритими, 17 млн. акціонерів. Але, за офіційними даними міжнародних рейтингових агентств, таких як Standard & Poor’s, вартість (капіталізація) цих підприємств, що визначається за цінами на організованому фондовому ринку, дуже мала. За даними S&P, Україна (капіталізація — 4,3 млрд. дол.) співрозмірна з невеликими країнами, такими, як Естонія (3,8 млрд. дол.), Литва (3,5 млрд. дол.) і Словенія (5,2 млрд. дол.). Відразу впадає в око, що на організованих ринках цих країн, окрім підприємств ПЕК, металургії та телекомунікацій, обертаються акції пивоварних і фармакологічних компаній, страхових фірм і банків, транспортних підприємств тощо. Вартість цих компаній входить у розрахунок капіталізації економіки, бізнес держави та суспільства має постійну ринкову оцінку й уміє використовувати її як конкурентну перевагу.
В Україні ж акції таких підприємств «упаковані» або в ЗАТ, тобто обертатися на ринку в принципі не можуть, або в ВАТ, де акції консолідовані у вигляді великих пакетів в одних руках, тому не потрапляють на відкритий ринок. Тобто в цілому акцій багато, але у вільному обігу — дуже мало, менше, ніж потрібно на ємному і ліквідному ринку. Змінити ситуацію можна, однак для цього необхідно, щоб у акціонерів і менеджменту була впевненість у справедливих правилах гри щодо зміни прав власності, основана на законі, суспільному договорі (принципах корпоративного управління) і досвіді судових рішень корпоративних конфліктів. При цьому бізнес мусить пам’ятати, що корпоративні війни точаться в усьому світі і не злічити цивілізованих способів їхнього ведення, а держава — що державна форма власності ніяк не «рівніша» за інші форми, а інтереси держави і національні інтереси України далеко не завжди збігаються.
Поставте коня перед возом
Ще одна проблема — приватизація, котра все ж таки мусить створювати передумови для залучення інвестиційних ресурсів. А це відбувається, коли спочатку продаються малі пакети акцій підприємств, а потім, уже на створеному ринку, великі. Коли ринок не «вбивають» продажем 75-відсоткових пакетів, коли доход від приватизації не надходить повністю у держбюджет, а ділиться між бюджетом і підприємством. Нарешті, коли в Financial Times, поруч із оголошеннями Болгарії, Хорватії та інших країн, розміщаються оголошення про продаж пакетів акцій українських підприємств.
Також має існувати чітка і послідовна державна політика з управління держпакетами акцій, на основі якої приймалися б рішення про приватизацію «Укртелекому», «Укрнафти», «Криворіжсталі», «Турбоатому» тощо. І якщо сьогодні в НАК «Енергетична компанія України» передаються пакети акцій «Дніпроенерго», «Західенерго», «Центренерго» тощо, котрі ще вчора підлягали приватизації, то слід знати, що з ними буде завтра. Адже ці підприємства підтримують міжнародні індекси України, і коли що не так, «обвалять» весь ринок. Тут не треба порівнювати створювану компанію з РАТ ЄЕС, бо держчастка в РАТ ЄЕС — 52%, а решта — належить ринку. Обсяг торгів акціями РАТ ЄЕС на російських організаторах торгівлі 2003 року — 40,11 млрд. дол. Підприємство вже створило ліквідний ринок своїх акцій, на якому торгують навіть студенти й домогосподарки.
Ризики без хеджу
І нарешті, у бізнес-структур, держави та суспільства має виникнути розуміння небезпечності становища, коли великі акціонери, у тому числі й держава, зацікавлені не в зростанні вартості підприємства, а в отриманні доходів від контролю за фінансовими потоками чи експортно-імпортними операціями. У даному разі неринкова форма доходів тягне за собою неринкову форму оцінки підприємств, роблячи бізнес «по-українськи» незрозумілим для світової спільноти.
Практично повністю в Україні відсутній ринок деривативів або похідних інструментів (застосовуються для управління ризиками, наприклад валютним, ризиком зміни вартості акції, цін на агропродукцію чи нафтопродукти). Відсутність такого ринку особливо помітна в кризових ситуаціях, коли замість ринкового управління ризиками доводиться спостерігати неефективне позаринкове адміністрування цін на зерно, цукор, нафтопродукти.
Чому у нас досі немає цього ринку? Тому що не можна побудувати дім, почавши з даху. Не можна почати з похідних цінних паперів, не маючи базового активу — тих самих організованих ринків пшениці, кукурудзи, соняшника, цукру... Таким чином, справа — «за малим»: мінімізацією втручання держави в економічні взаємини господарчих суб’єктів і появою культури хеджування ризиків у бізнесі.
Валютні папери не для вас
Наступна проблемна зона — взаємини національного фінансового ринку України та міжнародних. Державі виявилося вигідніше випустити єврооблігації, а дохідність на ринку внутрішніх держоблігацій знизити практично до нуля. Вітчизняні підприємства почали розміщати в Європі свої номіновані у валюті облігації, котрі за нашим недосконалим законодавством навіть не вважаються українськими цінними паперами. За акціями деяких підприємств ринок їхніх депозитарних розписок у США та Європі зростає швидше, аніж внутрішній ринок. До цих найнадійніших інструментів український інвестор не може «дотягтися».
Час прибрати законодавчі перешкоди для торгівлі українськими інструментами, номінованими в іноземній валюті, на вітчизняному організованому ринку і створити нові гривневі інструменти для громадян і пенсійних фондів.
До речі, саме вихід на ринок пенсійних фондів і страхових компаній буде ключовим чинником підвищення його стійкості. А дбайливе плекання нашого українського спекулянта — чинником зростання ліквідності, вихід громадян на фондовий ринок — фактором підвищення економічної зрілості суспільства.
Держрегулювання: за- і недорегулювання
Про державу-власника і про державу-емітента вже згадувалося. Поговоримо про державу-регулятора, адже остання роль — найважливіша.
Фондовий ринок — найбільш «ринкова» частина нашої економіки. І тут, як ніде, ефективне регулювання передбачає: знання ключових параметрів об’єкта регулювання — ринку, визначення завдань щодо його зміни у вимірюваних показниках і оцінку ефективності регуляторного впливу, зворотний зв’язок.
Дії головного суб’єкта держрегулювання — Комісії з цінних паперів і фондового ринку часто не адекватні стану об’єкта регулювання — ринку. У результаті чого маємо області зарегулювання (обіг цінних паперів, звітність) і області недорегулювання, коли вхід на ринок відкритий брокерам і біржам, створеним для здійснення двох-трьох операцій і «почесної смерті», або реєстраторам, створеним для ведення реєстру в інтересах одного конкретного акціонера.
Системними завданнями на 2004—2005 рр. мають бути:
— підвищення ринкової капіталізації найбільших підприємств України (за цінами організованого ринку) до рівня більш як 30% ВВП;
— зростання обсягу залучених інвестицій підприємствами України — у 2 рази;
— отримання Україною інвестиційного рейтингу у міжнародних рейтингових агентств;
— створення ринку деривативів і початок роботи ринку іпотечних цінних паперів;
— приведення українського законодавства у відповідність до вимог директив Євросоюзу (Investment Service Directive).
* * *
Перспективи є. Ринки зростають, а отже, це комусь потрібно. Якщо засукають рукава і держава, і емітенти з інвесторами, і професійні учасники ринку, то фундамент для цього зростання можна зміцнити і розширити.