Дедалі частіше замість звичної готівки ми користуємося картками: платимо за проїзд у метро, телефонуємо, отримуємо зарплату, розраховуємося за комунальні послуги, користуємося банкоматами. Безготівковий розрахунок дедалі більше входить у наше життя, і це не випадково. Що більше в обігу готівки, то складніше контролювати грошові потоки, податкові платежі, грошову емісію і тим більші витрати держави на підтримку готівково-грошового обігу.
У розвинених країнах створення систем безготівкових розрахунків почалося ще в шістдесяті роки. Сьогодні частка взаєморозрахунків із населенням за товари і послуги в цих країнах складає 98—99% від загального обсягу платежів. І лише 1—2% транзакцій здійснюється готівкою. Та навіть цей мізерний відсоток перебуває в полі зору банкірів, фінансистів, економістів. Певне, найближчим часом і ці «дрібні» платежі будуть здійснюватися за допомогою так званих електронних гаманців.
Системи безготівкових розрахунків у національному масштабі впроваджені або упроваджуються у Франції, Німеччині, Бельгії, Іспанії, Італії, Канаді, Японії, Хорватії, Португалії й ін. У деяких країнах державні організації розглядають проекти електронних паспортів жителів країни, соціального страхування, зайнятості. Така підвищена увага до створення національних систем безготівкових розрахунків пояснюється їхньою суттєвою економічною та соціальною ефективністю, можливістю створення «прозорої» системи фінансових потоків.
У СРСР це питання розглядалося і було схвалене 1987—1990 років. Було проведено консультації й узгодження з експертами країн—членів РЕВ. Розрахунки показали, що підтримування готівково-грошового обігу (друкування грошей, їхній перерахунок, зберігання, інкасація, перевірка на достовірність і старіння, знищення тощо) обходиться державі у вартість, рівну вартості випущених в обіг грошей. У той час як витрати на створення системи електронних платежів окупилися б за рік.
В Україні процес упровадження розрахунків із використанням пластикових карток розпочато у дев’яностих, хоча реально став розвиватися останні п’ять років. На думку фінансистів, гальмування пов’язане з недооцінкою банками того, що внески населення можуть відіграти значну роль у ресурсній грошовій базі. У результаті практично 99—100% платежів населення за відпущені товари й надані послуги проводяться готівкою. У середніх і маленьких містах дуже мало торгових сервісних підприємств, які приймають картки. Трохи краща ситуація у великих містах, але тут у ходу в основному картки VISA і MasterCard. Таким чином, національна система безготівкових платежів підмінюється емісією міжнародних пластикових карт.
Та все ж перші спроби впровадження національної системи вже зроблено. Що заважає подальшому просуванню української картки? Ось що з цього приводу думає Віктор Суботін, голова правління Мегабанку, котрий першим в Україні підписав із Нацбанком договір про впровадження нової системи, імітував першу картку, установив перше термінальне обладнання.
— Національна система вийшла на ринок України з відставанням років у п’ять. Зарубіжні системи, європейські й американські, уже мали значний ринок клієнтів як юридичних, так і фізичних. Ми змушені наздоганяти. А коли так, то Національний банк мусить проводити протекціоністську політику в просуванні цієї системи на законодавчому рівні. На сьогодні всі комерційні банки купують термінальне обладнання, програмний продукт — усе необхідне забезпечення за рахунок власного прибутку. І це основна причина, чому продукт не просувається комерційними банками. Ми витрачаємо величезні кошти з прибутку, не отримуючи доходу навіть у найближчій перспективі. Нацбанк міг би якимось чином врегулювати нормативи діяльності, щоб ми звільняли ресурси з-під резервування, і тим самим знижували свою собівартість, а звільнені кошти вкладали в національну систему. За минулий рік наш банк витратив 2 млн. гривень прибутку на впровадження цієї системи в Харкові. Ми встановили 10 банкоматів, 50 терміналів, оснастили картковими терміналами пункти прийому комунальних платежів. Сьогодні функціонує близько 70 таких пунктів, де харків’яни можуть через картку ввійти в базу даних, побачити свою заборгованість на момент платежу, переказати гроші зі свого рахунку на рахунок комунальних підприємств. Усього в Україні емітовано 122 тисячі карток, кожна шоста з них — харківська. Встановлено 478 одиниць термінального обладнання, 100 із них — у Харкові. На сьогодні в національну систему ввійшли 23 українські банки, ще шість готуються. У ній поки беруть участь банки середнього розміру. Найбільші системні банки України вже давно просувають закордонні продукти. Є необхідність об’єднати зусилля українських банків, які працюють на ринку банківських карт і є членами міжнародних платіжних систем для створення національної системи внутрішніх розрахунків. Системи, що охопить усі банки, торгові й сервісні підприємства, отримає розвинену мережу банкоматів і платіжних терміналів, буде геть незалежною від міжнародних платіжних систем і сумісною з ними.
Нині банки проводять активну кампанію щодо залучення в безготівковий обіг коштів, які підприємства переказують у вигляді зарплати своїм робітникам. Проекти, проведені в містах із різною інфраструктурою і чисельністю населення, показали ефективність цього напряму. Перехід банківської системи на більш інтенсивне використання пластикових карток у проведенні усіх видів платежів — пріоритетний напрям. Його чітке і злагоджене функціонування — життєво важливе для економіки будь-якої країни світу, незалежно від її політичної системи чи державного устрою.