Львівська влада хоче віддати ліс великим інвесторам, - інтересами малого бізнесу нехтують
Розглядові закону про заборону експорту необробленої деревини у Львові присвятили аж дві колегії місцевої ОДА. Питання надто важливе для області, 31,8% території якої перебуває під лісами.
Найважливіше питання - куди подіти вивільнені після заборони експорту близько 300 тис. кубометрів деревини - чиновники ОДА спільно з керівництвом Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства вирішили досить просто: приписали розподілити їх між кількома найбільшими підприємствами області. Утім, не виключено, що це рішення суто формальне. Підстави для сумнівів дає хоча б те, що на попередній колегії приблизно за місяць до цього до переліку потенційних споживачів потрапила… Жидачівська паперова фабрика. Тоді голова ОДА Олег Синютка вчасно нагадав своїм підлеглим, що ще кілька років тому власники фабрики порізали обладнання на металолом…
Незаконні рубки і нелегальні пилорами
Головним доповідачем на колегії призначили начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолія Дейнеку, попри його перебування у відпустці. Втім, чогось нового Анатолій Михайлович не розповів. З-поміж інших проблем нагадав про всихання смерекових лісів, а найбільше уваги приділив незаконним рубкам та нелегальним пилорамам. Лише за 8 місяців нинішнього року в області незаконно вирубали 3113 кубометрів лісу. Господарству завдано шкоди на 11,6 млн грн. Найбільшу вирубку зафіксовано у Старосамбірському, Турківському та Яворівському районах Львівщини.
Тема незаконних рубок та нелегальних пилорам так захопила членів колегії ОДА, що ніхто з них навіть не поцікавився, а чому, власне, трапляється таке неподобство? Чи не тому, що законно отримати деревину для бізнесу надто складно? Відповідь на це запитання могла б стати дуже важливою. "А ви спробуйте на законних підставах придбати у державному лісгоспі дрова для опалювання будинку. Вам це не вдасться. Хіба що нелегально, на окружних дорогах під Львовом", - повідомив один із підприємців.
В інтересах великих підприємств
"Забезпечення деревиною підприємств - найбільша проблема для деревообробників, - каже голова Регіональної ради підприємців у Львівській області Ростислав Сорока. - Особливо малого та середнього бізнесу, де ця проблема була завжди. Тендери, які нині діють в Україні, не лояльні до малих виробників, вони зручні для великих. Вигідні вони й лісгоспам, які не хочуть морочитися з сотнями малих підприємств. Колись цими питаннями займалися асоціації, які узагальнювали їхні потреби та сприяли укладанню взаємовигідних угод. Державні підприємства резервували сировину, і підприємці мали певний термін, упродовж якого могли її викупити. Ця схема забезпечення сировиною бізнесу працювала, починаючи з 2001 р.
Проте вже через два роки Державне агентство лісових ресурсів вирішило, що вона не ринкова, і відтак в Україні запровадили аукціони з продажу лісу. Проте вони не враховують ні державних пріоритетів, ні регіональних особливостей, ні потреб малих виробників. Передусім аукціони працюють в інтересах великих деревообробних підприємств та структур, які реалізують ліс на експорт. Конкурувати з ними малому бізнесу складно".
Не в захопленні бізнес і від інших нововведень у лісовій галузі.
Так, в Україні заборонили вивезення необробленого кругляку. Але експортери знімуть кору, і це вже буде не кругляк, кажуть вони. Проте ціна на деревину зросте для всіх. Відтак доведеться підвищувати і вартість меблів та інших готових виробів, бо в ці товари буде закладено витрати на сировину. Єдиний вихід - нелегальні лісопилки. Але це незаконно. Виходить замкнене коло.
Потрібні пріоритети
Промовистий факт: орієнтовно щороку Україна експортує меблів на 500 млн дол., тоді як Польща - на 8 млрд, Німеччина - на 12 млрд дол. Тут свою роль відіграє державна політика в галузі - або її відсутність.
"Якби в певний момент Україна визнала деревообробну та меблеву промисловість стратегічною галуззю економіки, через 10-20 років ситуація в країні змінилася б. Чому Польща експортує так багато? Бо на початку 1980-х уряд Польщі вирішив, що деревообробна і меблева галузі повинні стати стратегічними. На реалізацію цього проекту пішло понад 20 років. Але за цей час Польща увійшла в четвірку найбільших експортерів у світі", - каже керівник одного з підприємств, який не захотів називати свого прізвища.
На його думку, такий процес не може бути реалізований у короткій перспективі. Якби хтось в Україні впровадив ці зміни, то в перші три роки нічого б не відбулося. Нині ж від заборони експорту деревини певні люди отримають короткострокову вигоду і завдадуть стратегічної шкоди галузі на наступних 20 років.
На думку експертів, закон про заборону ("Про внесення змін до Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів") може вбити малий і середній бізнес. Прихід великих західних компаній під цей закон нічого доброго малому бізнесу не обіцяє. Зростання цін на деревину зробить його продукцію неконкурентоспроможною навіть на українському ринку і призведе до закриття багатьох малих підприємств. Це може мати серйозні соціальні наслідки. Щось аналогічне відбулося з сільським господарством, де нині першу скрипку грають агрохолдинги.
Як цьому запобігти?
У світі все побудовано на пріоритетах, - каже Р. Сорока. Які в нас можуть бути пріоритети? Насамперед - це створення нових робочих місць. Другий пріоритет - додана вартість. Для України важливі обидва.
Якщо сьогодні держава стратегічно зацікавлена в максимальній доданій вартості та робочих місцях, вона має визначитися з пріоритетами і максимально підтримати малого та середнього виробника. Що жодним чином не суперечить іншому пріоритету - експорту деревини. Оскільки наразі в держави немає грошей на придбання необхідного обладнання, то законодавчо слід визначити: стратегічно галузь орієнтована на експорт.
Проблема в тому, що великі підприємства вміють лобіювати свої інтереси. У них є кому це робити. Малі не вміють. Прикладом для України могла б стати австрійська модель підтримки бізнесу.
В Австрії є нормативний акт, що називається "Пріоритетність розподілу деревинних ресурсів країни". Продаж деревини на біржі цього завдання не вирішує. Тому - тільки прямі контракти. Можливо, за динамічною ціною, але - прямі контракти. Щоб покупець міг прийти до лісгоспу і вільно купити в нього деревину. Пріоритет на укладання контрактів у певному регіоні повинен належати малим підприємствам, які мають підтвердження, що є виробниками. Це визначають самі лісівники. Таким чином, мале підприємство з карпатського села - пріоритетніше, ніж велике з Києва чи Берліна.
Сьогодні, щоб полегшити малому бізнесу можливість купувати деревину, львівські лісгоспи хочуть запровадити так звану двохсесійну торгівлю на аукціонах. Це означає, що на першому етапі деревину купуватимуть малі підприємства, а потім - великі. Але малому бізнесу не потрібна біржа, йому потрібна стабільність і гарантія поставок. Лише тривалий десятирічний контракт гарантуватиме йму придбання деревини об'ємом не менше тисячі кубометрів. Можливо, з плаваючою ціною, залежно від ринкових обставин.
"Варіант розподілу деревини, яка може вивільнитися після заборони її експорту, запропонований на колегії ОДА, - це радянська модель, - каже Р. Сорока. - Що таке "відкриємо фабрику, збільшимо навантаження на існуючу"? Ідеться про приватний бізнес. Якщо йому буде вигідно, він це робитиме. Ви створіть умови, щоб підприємець не давав хабарів і отримав якісний та надійний доступ до ресурсів. Решту він сам організує.
Хтось може назвати приклад Росії чи Білорусі, де діють класичні схеми адміністративного регулювання. Це вже не Радянський Союз, а державний капіталізм. Там видається рознарядка, лобіюються інтереси. Я не є критиком цієї системи, але вона не досягне мети. Заборона може дати якийсь одномоментний виграш, але це - не економічні важелі. Якби влада слухалася бізнес, вона б їх знайшла".
Наслідки заборони
В Україні є одна порода деревини, яка законтрактована на 100%. Це - дуб. Для решти порід деревини таких контрактів немає. Власники великих деревообробних заводів, які лобіювали прийняття закону, думали, що після заборони лісівникам експортувати необроблену деревину з'являться її надлишки, які можна буде купити за нижчою ціною. Відповідно, сподівалися отримати надприбутки. Проте, видається, вони не прорахували всіх наслідків.
На думку одного з підприємців, закон про заборону експорту необробленої деревини матиме лише короткостроковий ефект. Із часом лісівники зменшать обсяги рубок і підвищать ціни. Власне, вони вже зараз це роблять. Якщо донедавна кубометр деревини коштував близько 450 грн., то тепер ціна зросла до 1000 грн. і вище.
Чудес не буває. Якщо це лісівникам не буде вигідно, вони знайдуть можливість обійти заборону. Зокрема, робитимуть таку асортиментну структуру, на яку не буде попиту. Потім скажуть: ми заготовляємо, а ви не купуєте. Якби лісівники мали право вільно торгувати деревиною, а пріоритетом було зростання заготівлі лісу, тоді в інвестора з'явився б інтерес вкладати гроші в галузь. А так він допускає зменшення обсягів заготівлі, а це лише завдасть шкоди галузі.
Є ще одна загроза малому бізнесу. До того ж пряма. Конкурент у особі лісгоспів з часом не просто перероблятиме чималі обсяги деревини, а й прибере до рук кращі її сорти. Досі лісівники вкладали гроші в лісозаготівельне обладнання. Тепер купуватимуть лісопереробне обладнання,чим створять конкуренцію переробникам деревини і виробникам меблів та інших виробів. Звісно, перероблятимуть деревину вони менш ефективно. Бо це не головний їхній вид діяльності.
Найприкріше те, що лісівники перестануть розвивати лісозаготівельні технології. Бо якщо вони поставлять лісопилку, їхня увага значно менше фокусуватиметься на безпосередніх обов'язках - вирощуванні та заготівлі деревини. Чи цього хотіли ініціатори прийняття закону?
Коментар
Валерій МЕХ,
приватний підприємець, м. Тернопіль:
- У мене є знайомий, який виробляє з деревини меблі, дерев'яні будиночки тощо. Він має свою сушку, транспорт. Собівартість виробів у нього виходить невисока, бо відходами деревини він сушить деревину, опалює приміщення. Дивлюся я на нього - що йому ще бракує? А бракує доброго обладнання, технологій, інструменту. Колись мені довелося побувати на одному невеличкому підприємстві у США. Там американський підприємець показував нам, як він виготовляє двері для кухонної шафи. Все було зроблено на моїх очах. Швидко, якісно. У нього були такі інструменти, що йому навіть не довелося нічого шліфувати.
В Україні підприємці все ще працюють на старих пилорамах, рейсмусами. В тісноті, бруді. Наші мебльовики тяжко трудяться і не можуть вийти з цієї ями вже понад 20 років. У результаті, держава продає деревину, а швейцарці, румуни, угорці тощо купують українську деревину по 1000 дол. за кубометр і заробляють 2-3 тис. відсотків на готових виробах. Ми ж марнуємо час, марнуємо деревину. Звісно, краще було б її продати за кордон, аніж нищити. Деревообробникам конче потрібне сучасне, високотехнологічне обладнання. Держава на це має дати певні фінанси.
Також підприємцям потрібні дешеві кредити. Можна навіть у вигляді обладнання. Має бути створена спеціальна комісія, яка б контролювала цей процес. І тоді за 5-10 років з нинішніх малих підприємців виростуть чудові, як в американському світі, майстри, які виготовлятимуть прекрасні речі.
Щодо заборон експорту деревини, то це - нонсенс. Люди, які не здатні подумати і щось зробити, завжди забороняють. Треба заміняти тих людей на відповідальних і розумних, тоді не буде заборон, а бізнес нормально розвиватиметься. Деревини в Україні вистачає, а те, що на неї підвищать ціну і будуть менше пиляти, це - непогано.