«Квітень, можливо, ще протримаємося, а що далі буде — невідомо», — поділився своїми тривогами керівник невеликого підприємства. Йому, та й не тільки йому, не дають спокійно спати думки про те, як утримати на плаву власний бізнес. Ці сумніви гризуть нині кожного другого львівського підприємця, незалежно від сфери його діяльності.
Наслідки нинішньої кризи особливо позначилися на виробниках. І без того невисока рентабельність таких підприємств впала до 5—10%. Якщо податки зростуть хоча б на 5%, вважай, зашморг на шиї затягнеться остаточно. Підприємство можна буде закривати, — підсумовує мій співрозмовник.
Керівника підприємства зрозуміти не важко. На затратну частину виробів істотно впливає зростання цін на електроенергію, газ, комунальні послуги. Зате підприємство вдатись до аналогічних кроків не може. Якщо воно бодай на трохи підвищить вартість своїх виробів, вони стануть неконкурентними на ринку. Виробництво доведеться закрити. Все, на що спромігся директор, — перевів колектив на скорочений робочий тиждень, адже замовлень і так немає. А що подієш, коли насамперед треба платити податки, комунальні послуги, а решта — йде на заробітну плату. Кілька робітників відразу ж написали заяви на звільнення.
Не менш складна ситуація з комунальними аптеками. Доставка, логістика, ті ж таки комунальні послуги забирають великі кошти. Багато працівників аптек уже перевели своїх працівників на скорочений робочий тиждень або на половину ставки. «Найгірше для нас — скорочення термінів відпуску товарів. Якщо раніше ми брали ліки у дистрибутора на 30—40 днів, то тепер цей термін скорочено майже наполовину. Через зростання цін суми, якими ми могли оперувати, зменшилися втричі», — розповідає завідувач аптеки №294 м. Львова Ростислав Данчук.
«Своє» від підприємців поспішає взяти і місцева влада. Приміром, місто вирішило врегулювати питання з орендою. Тепер підприємців, котрі орендують комунальні приміщення, очікують значні зміни — запровадження аукціонів на право оренди. До них попросили готуватись і державні установи, які досі сплачували символічні суми.
Стартові ціни за право укладання договору оренди коливатимуться у межах 6600—38000 грн., а переможці сплачуватимуть в середньому 25—75 грн. за м2 орендованої площі, повідомив начальник управління комунальної власності Львівської міськради Євген Климкович. Чиновники пообіцяли зменшити оренду для соціально орієнтованого бізнесу, зате з торговців тютюном, алкоголем, закладів грального бізнесу орендну плату стягуватимуть за максимумом. Ось тільки маленька дрібничка — у багатьох торгових точках поряд із хлібом продають сигарети, алкоголь.
Апетити міської влади вже відчула на собі директор підприємства з продажу ювелірних виробів Олена Дікарєва. За її словами, переукладаючи орендну плату на новий термін, влада підвищила її у 50 разів! До підприємства було застосовано такі ж коефіцієнти, як і до грального бізнесу, банківського сектору. В результаті, підприємство змушене буде щомісячно сплачувати до 100 тис. грн. лише за оренду. Ще стільки ж заберуть податки. На заробітну плату нічого не лишається. Найприкріше, що перед цим підприємство взяло у кредит близько мільйона гривень і зробило за них ремонт приміщень. Тепер можуть їх позбутись, а працівникам доведеться шукати засоби для існування.
На підприємців дивляться, як на злодіїв
На думку бізнесменів, криза лише висвітила проблеми у бізнесі, які були й до цього. Найголовніша з них — те, що влада сприймає бізнес як дійну корову. За багато років в Україні так і не налагоджено власного виробництва багатьох видів продукції. Якість решти далека від бажаної. Приміром, сьогодні для випуску дверних виробів львівські виробники змушені завозити з-за кордону більшість комплектуючих. Навіть замки везуть із Польщі, Італії, Росії. Ще більше по виробниках дверної продукції вдарило масове завезення готових виробів з Китаю, ціни на які інакше як демпінговими не назвеш.
Поставлені чиновниками різного рівня у скрутне становище, підприємці шукають можливості для виживання.
— Якщо лікарі Німеччини вважають, що у них низька заробітна плата, вони виходять на мітинг, демонстрацію, — каже заступник голови комітету підприємців Андрій Гринчук. — Українці знаходять для себе інші шляхи. Лікарі, вчителі, працівники торгівлі, інших професій знайшли доступні для себе, очевидно — не злочинні, способи вижити. Лікарі беруть гроші за операцію, вчителі — за репетиторство, підприємці уникають деяких речей, котрі не є протизаконними. Кожен зреагував на неефективність державної машини. І проста механічна перестановка управлінців, черговий перерозподіл повноважень владних структур нічого не дасть. Мусить змінитися ставлення до бізнесу, до суспільних інтересів. Коли держава закручує «гайки», мотивуючи це антикризовими заходами, бізнес іде у тінь.
Але цим самим бізнес наражається на неприємності. Як розповів один із керівників підприємств, сьогодні перевіряючі структури не приходять по акт, менший, ніж на 30—40 тис. грн. штрафу. Механізм дуже простий: перевіряльник виявляє порушення і нараховує на підприємство 200—250 тис. грн. штрафних санкцій. Підстави для цього завжди знайти можна. Звісно, керівництво підприємства має можливість судитися, але довести свою правоту буде непросто, бо суди в багатьох випадках становлять частину державного апарату. Є інший варіант: перевіряльники кажуть — платіть 30—40 тисяч грн., але зараз. І не оскаржуйте. Зрештою, керівник вибирає другий варіант.
А коїться це тому, що на підприємців в Україні дивляться як на злодіїв, які повинні ділитися. Доки до бізнесу триватиме таке ставлення, в державі нічого не зміниться. Чиновники мусять зрозуміти, що вони живуть із підприємців. І якщо підприємства не зможуть вчасно заплатити податки, то вони ризикують залишитися взагалі без зарплати.
Що робити? На це запитання у кожного з підприємців — своя відповідь. Багато їх сходяться на думці, що бізнесу слід допомагати, хоча б не підвищуючи податків та орендної плати. Що ж до надходжень до державного і місцевого бюджетів, то тут перш за все слід навести порядки з розкраданням, відшкодуванням ПДВ тощо.
Думки з приводу
Андрій Гринчук, заступник голови Комітету
підприємців Львівщини:
— Переконаний, що має бути конкуренція територіальних громад у залученні інвестицій. Інвестор повинен мати вибір, у яку територію йому інвестувати. Відповідно, кожна територіальна громада була б зацікавлена у спрощенні дозвільних процедур, відкритості відносин власності на землю, у сприянні в межах закону започаткуванню господарської діяльності. І територіальні громади, які забезпечать кращий рівень, отримуватимуть інвестиції, виграватимуть у податках, зарплатах тощо. І тут міський голова міг би зустрітися з керівником податкової інспекції міста і сказати: друзі, давайте спільно робити одну справу. Не впевнений, що це вирішило б проблему, але розгул був би меншим. Цього немає. Більше того, на кожного інвестора дивляться не як на потенційного платника податків, роботодавця, а як на потенційну дійну корову, яку можна видоїти зараз, а далі хоч трава не рости. Взяти гроші за відвід земельної ділянки, за входження на ринок, видоїти з нього все, а потім хотіти від нього якихось високих заробітних плат. Логіки тут жодної.
Олег Мельник, директор приватної фірми:
— Виробничі підприємства сьогодні зробили практично все, аби мінімізувати витрати. Ще трохи — і виробництва доведеться закривати. Гадаю, держава не повинна цього допустити, адже на вулиці опиняться десятки тисяч робітників. Тому податковий тиск на певний час потрібно зменшити, що допоможе бізнесу вижити. Від цього держава тільки виграє, адже буде збережено найголовніше — робочі місця.