Хліба і видовищ. Відомий вислів часів Римської імперії на сьогодні в одній із колишніх римських колоній — Лівії — трансформувався в девіз: хліба в обмін на нафту! Принаймні він актуальний у відносинах цієї північно-африканської країни з нашою державою. Свідчення цього — низка бізнес-проектів, які намагаються втілити в життя останніми роками обидві сторони. Візити перших осіб українського політикуму — президента, прем’єр-міністра — до Лівії, відвідини України лідером цієї країни Муамаром Каддафі впродовж досить малого відтинку часу свідчать про взаємний інтерес у бізнесовій сфері. У цьому ж ключі відбувся поточного тижня й візит секретаря РНБО Раїси Богатирьової до Тріполі. Програма візиту була досить насичена. Пройшли зустрічі з рядом чиновників найвищого політичного рангу, які представляють економічний і політичний блок урядування Лівії.
Секретар РНБО після зустрічі зі своїм лівійським колегою Муатасімом Каддафі розповіла, що одним із предметів дискусії було питання безпекової політики в енергетичній галузі. «Україна, як жодна інша країна в світі, зацікавлена у диверсифікації джерел постачання енергоносіїв. І тому питання покращення взаємодії НАК «Нафтогаз» і відповідної лівійської інституції стоїть на черзі дня».
Р.Богатирьова визнала, що свого часу, 2003—2004 рр., Україна втратила шанс долучитися до лівійського нафтового пирога, однак це, на її думку, не перекреслює перспектив подальшої співпраці: «У 2003— 2004 роках… Україна мала можливість на чотирьох родовищах розпочати програму видобутку нафти й газу, але, на жаль, так сталося, що до реалізації цього проекту українська сторона так і не дійшла. Сьогодні ми ведемо мову про те, щоб представництво НАК «Нафтогаз України» мало можливість брати участь в аукціонах із продажу ліцензій із видобутку вуглеводнів… Можливо, найближчим часом наші фахівці узгодять питання отримання ліцензії на видобуток нафти на одному з родовищ». Також вона каже про участь НАКу в тендерах на надання послуг на геологорозвідувальні та видобувні роботи на лівійських родовищах вуглеводнів.
Однак такого роду проекти потребують «політичної підтримки з боку обох країн».
Не говоритимемо за Лівію, але в Україні з цим, як відомо, складно. Досить згадати президентсько-урядові суперечки навколо аверсного режиму роботи нафтопроводу «Одеса—Броди» і пов’язаного з ним питання диверсифікації постачання нафти. Таку ж політичну «підтримку» демонструють українські політики у площині українсько-російських газових домовленостей і питань фінансового стану НАК «Нафтогазу України». Це питання, до речі, важливе в контексті участі НАКу в міжнародних проектах. Як відомо, щоб заробити, треба спочатку витратитись, а національному енергетичному монополістові зараз, так би мовити, не до жиру, з огляду на дефіцит балансу в декілька десятків мільярдів гривень. Однак у РНБО не вважають скрутне фінансове становище НАКу перешкодою на шляху до міжнародної співпраці. «Переконана, що фінансову підтримку НАКу надаватиме держава, і ті зобов’язання, які візьме на себе НАК, виконуватимуться, незалежно від внутрішньополітичних обставин», — зазначила Р.Богатирьова.
Урядовий представник української делегації, директор департаменту з питань нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Міністерства палива та енергетики Олексій Нестеренко акцентував увагу на іншому аспекті енергетичної дружби з Лівією. Зокрема він каже про зацікавленість України в інвестиціях у спорудження в Україні нафтопереробного заводу на трубі нафтопроводу Одеса —Броди. «Нинішнього року керівництво нашої держави внесло пропозицію лівійській стороні щодо будівництва нового НПЗ… Зроблено маркетингове дослідження у питанні вибору майданчика під будівництво». За словами чиновника, ним може стати або район міста Броди, або територія порту «Південний». Також розроблено маршрути постачання на майбутній НПЗ сировини, якою може бути як безпосередньо лівійська нафта, що транспортуватиметься з Середземного моря через Босфор і Дарданелли, так і нафта з Каспійського регіону (Азербайджан, Казахстан), що надходитиме в Україну за схемою заміщення лівійської нафти з портів акваторії Чорного моря Південна Озерка, Супса, Батумі, Поті. При цьому О.Нестеренко стверджує, що морський шлях нафти до України сьогодні лише на 10 доларів на тонні дорожчий, ніж транспортування російської нафти трубопроводом, і становить 630 доларів. Серед інших параметрів проекту нового НПЗ — глибина переробки нафти на рівні 96%, виробництво бензину стандарту Євро-5, потужність першої черги заводу 8—10 млн. тонн нафти в рік. Представник Мінпаливенерго стверджує, що пуск цього заводу дасть можливість трохи знизити вартість бензину на АЗС через диверсифікацію поставок нафти на український ринок.
Якщо Україна зацікавлена в диверсифікації постачання вуглеводнів, оскільки власного ресурсу недостатньо, то Лівія має схожу проблему, але в питанні продовольства: понад 90% території цієї країни займає пустеля з багатими надрами, проте без жодного більш-менш потужного джерела прісної води. Лівійський бізнес уже давно придивляється до українських чорноземів. Зокрема в Тріполі бажали б отримати в оренду не багато не мало 100 тис. га сільськогосподарських угідь для вирощування і споживання сої, кукурудзи та інших культур. Українська сторона готова сьогодні запропонувати як пілотний проект площу 12,6 тис. га. Це питання під час візиту прокоментувала заступник міністра агропромислової політики Валентина Завалевська: «З нашого боку було запропоновано підприємство «Агросоюз»… було запропоновано розглянути можливість обробітку і вирощування сільгоспкультур на площі 12,6 тис. га». Також вона розповіла, що українська сторона запропонувала партнерам взяти участь у модернізації підприємств державної акціонерної компанії «Хліб України». Ще одна українська ініціатива полягає у збільшенні експортного потенціалу шляхом спорудження в Лівії елеватора для обслуговування експорту вітчизняного зерна в країни північної Африки: «Ми готові запропонувати Лівії збудувати зерновий елеватор, який дав би можливість експортувати зерно не лише до цієї країни, а й до інших країн Африки. Така пропозиція обговорюється з ініціативи підприємства-експортера зерна «Нібулон», — каже В.Завалевська. Аграрна співпраця вигідна Україні насамперед із погляду фінансових інвестицій в оновлення застарілих основних фондів в агропромисловій сфері: «Якщо буде залучено кошти в розвиток сільського господарства, особливо у тваринництво, то це принесе велику вигоду Україні… з нашого боку всі пропозиції надано, і ми очікуємо реакції лівійської сторони».
Взаємний бізнес-інтерес обох держав очевидний, однак очевидно також, що у плані його реалізації з боку України є питання. Зокрема невизначеність законодавчої бази щодо сільськогосподарської землі. Ідеться не лише про мораторій на ринковий обіг сільгоспземлі, а й про захист сільгоспугідь як ресурсу. Сьогодні ніхто не може дати гарантій, що земля буде захищена від виснаження внаслідок надмірної експлуатації, і допускати іноземців у таких умовах досить ризиковано. З іншого боку, вітчизняний АПК лежить із почату 90-х, і в держави, як і за часів СРСР, село та його проблеми вочевидь не серед пріоритетів, а вітчизняний приватний бізнес не квапиться вкладати кошти в аграрні проекти, оскільки цей бізнес не дає миттєвої віддачі й не гарантує рентабельності з багатьма нулями.
Питання співпраці в паливно-енергетичній сфері ще складніше, оскільки нафта й газ в Україні — це насамперед політика і політики, які часто ставлять власний політичний інтерес вище від економічних вигод держави.
Хоча в цілому україно-лівійський нафто-продовольчий симбіоз міг би принести користь обом державам, а як воно буде — покаже час.
Коментар
Геннадій Рябцев, заступник директора НТЦ «Психея»:
— НАК «Нафтогаз України» має низку міжнародних проектів у Північній Африці і на Близькому Сході, але жодної можливості він не реалізував, оскільки НАК постійно програє тендери як на видобуток вуглеводнів, так і на надання послуг із їх видобутку. Причина — наявність потужних конкурентів на цьому ринку, зокрема російських на лівійському, де вони мають більший вплив. Однак, незважаючи на це, «Нафтогазу України» потрібно постійно брати участь у якомога більшій кількості тендерів.
Що стосується будівництва НПЗ в Україні. Зараз на європейському ринку фіксується надлишок потужностей із нафтопереробки, окрім того, спорудження НПЗ поблизу Одеси позбавить сенсу існування нафтопроводу Одеса — Броди. З економічного погляду, Лівії вигідніше збудувати НПЗ на своїй території й експортувати готовий продукт, і Україна могла б виступити інвестором такого проекту.
Також мене непокоїть легкість, із якою українські чорноземи роздаються іноземним державам, зокрема країнам Близького Сходу. Це небезпечно, оскільки у світі перспектива щодо темпів дефіциту і темпів подорожчання — за сільгосппродукцією, а не за вуглеводнями.