Наприкінці жовтня в парламенті було зареєстровано законопроект №2420 «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг» (стосовно адміністрування покупок у групах)». Автори законопроекту, народні депутати Василь Цушко і Сергій Чукмасов, пропонують розширити перелік фінансових послуг, внісши до нього адміністрування придбання товарів у групах.
Цілком можливо, що ця спроба врегулювати діяльність у відносно новому секторі економіки, який, проте, динамічно розвивається, виявиться більш успішною, ніж попередні. Хоча б тому, що вперше запропонований варіант врегулювання загалом влаштовує самих учасників ринку.
Покупки у групах як вид споживчої активності є своєрідною альтернативою банківському кредитуванню і розстрочці. Порівняно з якими вони мають таку важливу конкурентну перевагу, як відносна дешевизна (фактично доводиться сплачувати 10—16% проти 18—24% річних у гривнях). Крім того, покупка у групі обходиться без довідки про доходи.
Загалом, система покупок у групах полягає ось у чому: формується група людей, які хочуть купити у найближчій перспективі один і той самий товар, але на даний момент не мають для цього достатньо коштів. Група домовляється про величину, час і порядок внесків, а також про черговість придбання товарів, й існує доти, доки визначений раніше товар (майно) не придбають усі учасники групи.
Організацію такої форми придбання дорогих товарів беруть на себе адміністратори покупок у групах. Саме вони є гарантом жорсткого дотримання домовленостей між усіма учасниками групи. В Україні працюють понад 20 великих компаній-адміністраторів, а сукупний обсяг цього ринку давно перевищив 2 млрд. гривень. Той факт, що компанії перестали «рости, як гриби», підтверджує: у цілому, ринок адміністрування групових покупок сформований. Стоїть питання його розвитку і структурування.
Першими це зрозуміли учасники ринку, які вже кілька років буквально вимагають від законодавців врегулювати свою діяльність. Це, на перший погляд нелогічна для бізнесу вимога, проте її легко пояснити. Річ у тому, що донині адміністрування покупок у групах регулюється в рамках загальногромадянського права. А воно не завжди дозволяє враховувати специфічні нюанси цієї діяльності. До того ж відсутність законодавчих засад для компаній, які мають серйозну клієнтську базу, не розв’язує руки, як може здатися, на перший погляд, а, навпаки, обмежує рухи. Адже цей вид бізнесу критично залежить від довіри громадян. Довіра ж формується на основі репутації компанії, чітких договірних гарантій та захищеності з боку закону. Перші два компоненти учасники ринку в змозі забезпечити і самостійно. Третій — аж ніяк.
Крім того, історія стосунків компаній-адміністраторів із державою має безліч прикладів, коли під виглядом «врегулювання» їхню діяльність намагалися поставити під жорсткий адміністративний контроль. Найактивніше у цьому плані «працювала» Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) у часи, коли її очолював Віктор Суслов. Саме Суслов ініціював прийняття цим органом Положення про здійснення діяльності з адміністрування придбань у групах. У зазначеному документі було виписано «ексклюзивні» повноваження Держфінпослуг із ліцензування діяльності компаній-адміністраторів. План був простий: зареєструвати документ, легалізований розпорядженням самого Держфінпослуг, у Мін’юсті, а потім уже вимагати прийняття на його основі закону, в якому було б фактично закріплено право «комісії Суслова» проводити ліцензування так, як їй самій забагнеться.
Проте спочатку Мін’юст відмовився документ реєструвати, а потім і самого Суслова звільнили з цієї посади. На щастя, нове керівництво Держфінпослуг на чолі з Валерієм Альошиним зайняло відповідальнішу позицію щодо ринку адміністрування покупок у групах і вирішило не «запрягати віз попереду коня», тобто — запроваджувати систему ліцензування до прийняття закону.
Втім, поява законопроекту Цушка — Чукмасова теж має свою непросту історію. За місяць до цього був зареєстрований ще один проект авторства В.Цушка. Всі опитані нами експерти зійшлися на думці: документ сирий.
«Сирість» попереднього свого проекту визнав, схоже, і сам пан Цушко. Інакше навіщо йому було б виступати співавтором нового законопроекту?
Отже, у «2420-му» пропонується вирішити нинішню проблему в більш раціональному ключі. Автори законопроекту відмовилися від ідеї прийняття спеціального закону, що було передбачено першим проектом. Цей крок логічний. Особливо зважаючи на те, що законодавчих актів вітчизняній правовій системі не бракує. Натомість пропонується внести адміністрування покупок у групах до переліку фінансових послуг. Тим самим діяльність цього сегмента ринку пропонується регулювати відповідно до положень Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг».
Теоретики кажуть, що адміністрування покупок у групах не повністю підпадає під визначення фінансових послуг. Практики ж особливих проблем не бачать. У пояснювальній записці до свого законопроекту автори стверджують, що теоретичну невідповідність буде подолано шляхом надання адміністраторам групових покупок «статусу фінансової установи через внесення до Реєстру фінансових установ». Крім того, компанії працюватимуть на підставі ліцензій на право здійснювати таку діяльність. Ліцензії повинен видавати уповноважений орган (Держфінпослуг).
Такий підхід, як зазначається у тій самій пояснювальній записці, дозволить врахувати насамперед інтереси споживачів. У різні системи придбання товарів у групах внесено величезну кількість громадян України. І припинення діяльності своїх адміністраторів вони, м’яко кажучи, не зрозуміють. «Є ризик, що сотні тисяч людей — учасників систем можуть дуже постраждати і зазнати великих майнових втрат, що, очевидно, призведе до різкого підвищення соціальної напруги», — пишуть В.Цушко і С.Чукмасов у пояснювальній записці. І з депутатами не можна не погодитися.
З іншого боку, автори законопроекту врахували й інтереси учасників ринку. Так, представники компаній-адміністраторів називають «жорсткою, але гуманною» процедуру набрання законом чинності. Якщо депутати підтримають законопроект, то він почне діяти через шість місяців після опублікування. Півроку необхідно для того, щоб Держфінпослуг розробив і затвердив умови ліцензування (два місяці), а також щоб компанії-адміністратори отримали ліцензії (чотири місяці).
У ситуації, коли всіх усе влаштовує, можна чекати позитивного голосування. Проте деякі сумніви залишаються: надто часто в таких випадках знаходяться охочі порушити гармонію, щоб потім «героїчно боротися» за її відновлення. Сподіватимемося, що цього разу нічого такого не трапиться...