Чому це відбувається? По-перше, є велике бажання будь-що, навіть наражаючись на конкуренцію з податковим відомством, мобілізувати додаткові кошти до держбюджету. А по-друге, законодавчо не виписано механізм включення сум ліцензійних платежів до митної вартості. Найцікавіше, що компанії-імпортери неодноразово зверталися до Держмитслужби по відповідні роз’яснення, але конструктивної відповіді не отримували. Впродовж значного періоду часу державні органи ніяк не реагували на той факт, що, за відсутності чіткої і прозорої процедури розрахунку, роялті не включалося до митної вартості.
Декларації та інвестиції
Проблема із залученням інвестицій до України існує давно. Навіть у найкращі часи українська економіка не могла вважатися досить привабливою для західних інвесторів, орієнтованих на довгострокові проекти. Надто ризикованим вважається вкладання грошей у країну, в якій політичні ризики залишаються досить високими, а рівень корупції фіксується різними дослідженнями як найвищий у Європі. Крім того, всім відома недосконалість українського законодавства, як і те, що часто далі розмов про необхідність його приведення у відповідність до європейських норм справа не йде. Останнім часом на прямих іноземних інвестиціях (ПІІ) в Україну позначилася й глобальна фінансова криза. Та й загальний обсяг ПІІ, внесених в Україну на 1 січня 2009 р. у розрахунку на одну особу — 775,3 дол. — м’яко кажучи, не вражає.
Здавалося б, якщо держава не має вдосталь ресурсів для залучення нових інвестицій, то створювати привабливий інвестиційний клімат тим, хто вже присутній в Україні, вітчизняні чиновники просто зобов’язані. Проте натомість ми спостерігаємо постійні спроби ускладнити життя цілком законослухняним компаніям.
Останнім прикладом такого ускладнення стало палке бажання Державної митної служби України збільшити митну вартість імпортованих товарів за рахунок включення до неї так званого роялті.
Роялті, музика і бізнес
Взагалі, роялті є доволі екзотичним для України платежем, про який згадують здебільшого у контексті захисту прав музикантів та представників шоу-бізнесу. А втім, проблема чіткого визначення цього терміна, як і механізм сплати роялті, стосується (у контексті оподаткування) значно ширшого кола суб’єктів.
Згідно зі ст. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «роялті» слід розуміти платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або надання права на користування будь-яким авторським правом… за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки»…
Очевидно, що роялті має виплачуватися компанією, яка використовує торгову марку, тій компанії, якій ця торгова марка належить. Постає слушне запитання: до чого тут українська митниця? Але річ у тому, що, на думку митників, «при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті і ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті». Принаймні про це йдеться у проекті узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування ст. 267 Митного кодексу України (МКУ). А отже, митники вимагають включити роялті до митної вартості товару й сплатити його безпосередньо під час митного оформлення товару.
«На даний момент міжнародні компанії опинилися у ситуації, коли Державна митна служба вимагає від них самостійного перерахунку митної вартості з урахуванням роялті та відповідної доплати податку на додану вартість і ввізного мита за попередні періоди», — констатує виконавчий директор Європейської бізнес-асоціації Ганна Дерев’янко.
Поділитися на законних підставах
Тут виникає чергове ускладнення. Річ у тому, що роялті зазвичай становить 5% від ціни проданих товарів. Але на час митного оформлення часто невідомо, коли й за якою ціною товар буде проданий. Скажімо, одиниця товару ввозиться в Україну у січні, а продаватиметься — у липні чи в грудні. Більше того, компанія-імпортер може продавати його дистрибуторам за індивідуальною для кожного з них ціною, яка залежить від багатьох чинників. Отже — наперед неможливо підрахувати, 5% від якої суми слід включати до митної вартості.
Водночас ст. 267 МКУ передбачає: додавання до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, робляться лише на основі «об’єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню». Ст. 260 кодексу зазначає, що для визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку. Якщо роялті розраховується на основі фактурної вартості товару, то визначення митної вартості можливе. Але частіше такі дані можуть з’явитися лише за фактом продажу товару, і не раніше.
Проте вже зафіксований прецедент запровадження штрафних санкцій щодо компанії, яку митники звинуватили у порушеннях, пов’язаних з невключенням роялті до митних платежів. Триває судовий розгляд справи, і поки що складно передбачити, яке рішення буде прийнято. Зрозуміло тільки, що питання тут не в небажанні імпортерів поділитися з державою, а в законодавчому забезпеченні механізму розрахунку сум роялті, що підлягають включенню до митної вартості.
Не секрет також, що включення роялті до митної вартості зменшує оподатковуваний дохід підприємства, а отже остаточна сума роялті, яка підлягає включенню, викличе, на думку імпортерів, підвищену зацікавленість податкової адміністрації. Зрозуміло, що посилання на митників навряд чи справить велике враження на податківців. У справі мобілізації коштів до Держбюджету вони виступають конкурентами. А, як відомо, конкуренція між відомствами має чи не найзапекліший характер…
Способи обчислення
На жаль, декларації про європейський вибір України часто-густо не підтверджуються конкретними кроками з узгодження українського законодавства з європейським. І вступ України до СОТ істотних змін не приніс. А було б непогано, якби наші чиновники, зіштовхуючись із прогалинами у вітчизняному законодавстві, діяли відповідно до європейських нормативних документів.
Зокрема у питанні врегулювання розрахунку сум роялті, які можуть бути включені до митної вартості товару, Американська торгівельна палата, спираючись на світовий досвід, вирізняє два способи. Перший передбачає, що роялті чи ліцензійні платежі декларуються окремо: роялті не додаються до митної вартості під час декларування товарів у процесі митного оформлення. При цьому сума визначається за фактом нарахування чи сплати роялті згідно з ліцензійним договором, про що сповіщається митний орган. При цьому визначається, стосовно яких товарів нараховано (сплачено) роялті. Виходячи з цього обраховується сума мита і ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету.
Другий спосіб полягає у визначенні суми роялті чи ліцензійних платежів на момент митного оформлення розрахунково. Тобто за визначений період може робитися перерахунок фактичних сум роялті. Відповідно, імпортер або доплачує податки, або має право на повернення переплаченої суми. Додамо, що, з огляду на перманентну проблему з відшкодуванням ПДВ в Україні, перший шлях видається більш прийнятним.
Що не заборонено, те дозволено
У демократичних суспільствах, як відомо, не виписана відповідна процедура в законі (як у даному разі) жодним чином не може стати підставою для покарання. Та й закон там не має зворотної сили. Тому, замість того, щоб шукати порушників, слід дати чітке визначення роялті і розробити механізм його розрахунку. Важко не погодитися з офіційною думкою Американської торгівельної палати, що негайна імплементація вимоги включення роялті до митної вартості породжуватиме (і вже породжує. — Ред.) непорозуміння та суперечки між митними органами й імпортерами, судові процеси і затримки оформлення товарів. А отже, й карати імпортерів «за роялті» немає підстав.
Звісно, легше шантажувати імпортера зупинкою товарів на кордоні, нарахувати штрафні санкції за мнимі порушення, відзвітувати за перевиконання плану надходжень до бюджету тощо. Але таке поводження з інвесторами не додає привабливості Україні в очах партнерів і заподіює шкоду законослухняним компаніям, які прийшли в Україну із серйозними намірами.
У цьому контексті зовсім не дивує, що в останньому рейтингу конкурентоспроможності, підготовленому й оприлюдненому Міжнародним економічним форумом, Україна посіла 74-й рядок зі 134, втративши за рік ще одну позицію. І саме нестабільність державної політики експерти форуму назвали головною проблемою нашої країни. За рівнем захисту прав власності Україна втратила п’ять позицій (124-те місце), захисту інтелектуальної власності — шість (114-те), незалежності судів — вісім (119-те)…