«А не тут ви не можете
не ходити?!»
Табличка на одеському газоні
«Україна відома» — є відтепер такий фонд. По телевізору навіть назвали його благодійним, але це, певне, обмовка — фонд «УВ» мобілізований і покликаний «роз’яснювати інвесторам, чим ми привабливі». Принаймні так визначив суть наміру податковий шеф усієї країни Микола Азаров (за сумісництвом — співзасновник «УВ» разом із Леонідом Кравчуком, Володимиром Семиноженком etc). Роз’яснювати причини нашої для них привабливості — авгієве завдання, але, певне, справа окупиться, коли вже за неї взялися такі аси розподілу коштів «відповідно до заздалегідь намічених контурів». Але справа, повторимося, потрібна, і в порядку безоплатної допомоги ми спробуємо теж щось роз’яснити. У межах нашого скромного розуміння.
Вищі ешелони влади на звітному тижні періодично змінювали дислокацію — від Братислави до Запоріжжя, і настільки ж стрімко — пріоритети. Згадані ешелони блискуче продемонстрували вміння працювати в режимі «пріоритетного маятника» (за аналогією з «декретним маятником» зразка 1993 року). Тут що добре — чим більша амплітуда такого пристосування, тим ширший простір для маневру.
Леонід Данилович у Словаччині висловився в тому сенсі, що ми всі підемо на Захід, а в союз із Росією та Білоруссю — не підемо. Але співробітничати будемо. Водночас посланий Батьківщиною в Пітер прем’єр наш, Анатолій Кінах, лякав росіян «економічними контрзаходами», якщо РФ із першого липня оподаткує все, ввезене з України, 20-відсотковим ПДВ.
З приводу можливості й ефективності «контрзаходів» назріло стисле роз’яснення, причому навіть не авторське, а від Держкомстату. У загальній структурі експорту українських товарів експорт у Росію становить 24%, а от імпорт із Росії — 41,7% від загального імпорту. Воно й зрозуміло: газ, нафта, конденсат й інші задоволення. Критичний, словом, імпорт. Росіяни — чисто по-братерському — планують зробити український експорт у РФ на 20% дорожчим, а от ПДВ при власному експорті в Україну всього критичного відшкодовувати не збираються. Сухий залишок — зовнішньоторговельний баланс із Росією перекосить ще більше (якщо це можливо, з огляду на російські квоти на наші труби), і ніякі «контрзаходи» на наших добрих сусідів враження не справлять. І тут саме вчасно вигукнути: немає, мовляв, лиха без добра — швидше рушимо на Захід, як і було сказано Президентом. Але вигукнути не виходить — щось заважає.
Заважає, у глобальному плані, та обставина, що нам десять років натхненно розповідають про великий похід на Захід і про необхідність диверсифікувати поставки газу й нафти. Причому щороку розповіді стають дедалі яскравішими, а оповідачі — дедалі переконливішими у своєму прагненні до цивілізації. Поряд із перманентними заявами про «необхідність терміново прийняти Податковий, Бюджетний, Цивільний і решту кодексів така сталість української влади є, безумовно, привабливою для інвесторів. Їм, нетямущим, це треба тільки гарненько роз’яснити. Причому бажано встигнути з роз’ясненнями до того, як російський обхідний газопровід знецінить нашу транзитну систему.
Проте ми відволіклися. Відразу після заяви про «економічні контрзаходи» прем’єр Кінах пристрасно закликав ділові кола України й Росії — до співробітництва, ясна річ. Тобто батіг (який могли) ми продемонстрували, дійшла черга й до пряника. У ролі пряника, на думку Анатолія Кінаха, виступить весь наш богоугодний уряд, а особливою родзинкою стане відроджене силою прем’єрської думки Мінпромполітики. Воно, відроджене, почне так регулювати вказану політику, що аж скоординує «діяльність промислових підприємств країни та посприяє активізації ділових кіл». Наскільки автору відомо, список кіл не додається. А даремно — було б що інвесторам роз’яснювати.
Тему пряників (яких, як скрупульозно зазначив поет, на всіх завжди не вистачає) продовжив спікер наш Іван Степанович. В Ужгороді пана Плюща вітали органи місцевого самоврядування, і спікер сказав їм у відповідь приємне: вільні економічні зони треба створювати, розвивати й робити дедалі спеціальнішими. Особливо добре пішли слова про сприятливий вплив територій пріоритетного розвитку на інвестиційний клімат. Від себе додамо, що за шість років активного лобіювання ідеї спец-вільних зон і їх територій в Україні утворилося чимало. Відчуваєте, як посвіжішав інвестиційний клімат? Щоб узагальнити всю отриману від ВЕЗ і ТПР користь, навіть створено спеціальну парламентсько-урядову комісію — на чолі з комуністом товаришем Гуренком. Тож роз’яснювальна робота буде на рівні — не сумнівайтеся.
Тепер про сумне. Коли вже ми плавно переїхали зі словацького заходу на рідні простори, без вугільної галузі нам не обійтися. «Інтерфакс-Україна» холоднокровно повідомляє, що «уряд України намагатиметься одержати кредит Світового банку на реструктуризацію вугільного сектора». Оскільки бюджетних грошей (820 млн. грн.) на цю шляхетну мету замало буде, дуже хочеться ще. А ось чого не хочеться — так це жорстких умов СБ (жорстких — за словами Олега Дубини). Ще б пак — вони, імперіалісти, хочуть, щоб на їхні сто мільйонів доларів Україна хоч щось у вугільній галузі реструктурувала! І процес цей у галузі йде з 1996 року, як же так раптом — взяти й закінчити? Треба було б для Світового банку знайти переконливі роз’яснення — інвестор усе-таки.