Ходять батько із сином по пташиному ринку, придивляються до цуценят. Такси коштують по сто баксів, пуделі — по двісті, добермани — по триста... А один продавець за свого собаку, безпородного, просить дві штуки. Заінтриговані покупці поцікавилися, що в тому собаці такого виняткового, й почули у відповідь: «Дуже потрібні гроші!
(Анекдот)
Нинішній виконком Львівської міської ради часто демонструє неабияку оперативність у вирішенні питань, що стосуються як політичної, так і економічної сфер міського життя. Водночас така розторопність найчастіше вступає в конфлікт не тільки з думкою міської громади, а й законодавством.
Наша історія почалася ще 23 січня 2004 року. Рішенням виконкому №23 було затверджено нові, більш високі (на 44,35%), тарифи на послуги із забезпечення водою та відведення стоків. З 1 березня 2004 року один куб поданої води й один куб відведених стоків для населення мав коштувати 1,66 грн., а для юридичних осіб — 5,58 грн. Ініціатива викликала бурхливу реакцію.
Проти виступили городяни, Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету (ЛОТВ АМК), депутати міської ради і... приватне підприємство «Фірма «Формула». Львів’яни пікетували під стінами ратуші, ЛОТВ АМК надсилало в мерію листи про порушення процедури, депутати наклали вето на тариф для населення. Збентежений наполегливістю депутатського корпусу, виконком пішов назустріч міській громаді аж... на 9 коп. Відповідно до нового рішення №288, прийнятого 19.03.04 р., вартість сумарного куба води/стоків для фізичних осіб знизилася до 1,57 грн.
На цьому більшість «страйкарів» від радикальних дій відмовилася. З барикад не пішла лише «Формула». Спочатку вона подала позов на рішення №23, а коли виконком під тиском ради його скасував, змінила предмет позову в суді на рішення №288. Керівник фірми, котра займається розмитненням імпорту й охороною інтелектуальної власності, Теодор Дяків — цілком успішний бізнесмен. Для нього дві гривні з копійками, на які зросла його оплата орендованого офісу, не мають ніякого значення. Підприємець незмірно більше втрачає на адвокатурі, котра допомагає доводити «батькам міста», що вони не праві в принципі. Ця людина, добре відома львів’янам як принциповий і непримиренний борець із будь-яким проявом свавілля влади, вирішив довести, що виконком не правий значно більше, аніж на 9 коп.
Власне, відповідно до законодавства, споживач не має права оспорювати в судовому порядку розмір тарифів. Зате у нього є право оспорювати правильність дотримання процедури при прийнятті тарифів на комунальні послуги, у т.ч. порядок формування, узгодження та регулювання розміру тарифів, а також дискримінаційні дії стосовно різних категорій споживачів.
І першим, і другим рішенням передбачалися радикально відмінні тарифи для різних категорій споживачів. Хоча застосування різних умов до рівнозначних угод із різними суб’єктами господарювання є порушенням вимог ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції».
Посилаючись на цей закон і закон про природні монополії, позивач, по суті, спробував відкрити відповідачу очі на те, що останній на ринку водопостачання та водовідведення є природним монополістом. Тож має узгоджувати свої тарифні ініціативи з відповідним законодавством. У тому числі із законами «Про питну воду та питне водопостачання», «Про ціни та ціноутворення», «Про Антимонопольний комітет України» і низкою нормативних актів.
Ухвалюючи нові тарифи, виконком звертався в ЛОТВ АМК. Так, 22 січня 2004 р. у львівське відділення надійшов супровідний лист до проекту рішення виконавчого комітету щодо наміру підвищити вартість куба на «якісь» 44,35 %. Всього через один день виконком, не отримавши відповіді ЛОТВ АМК, прийняв відоме рішення №23. Хоча коли дотримуватися букви закону, проекти рішень стосовно зміни тарифів можуть розглядатися протягом 10 днів. Цікаво, що мер Львова у своїй апеляційній скарзі (Господарський суд Львівської області наприкінці липня минулого року задовольнив позов «Формули») сам говорить про строки, в які має право вписатися ЛОТВ АМК при розгляді пропозицій. Однак він, по суті, дорікає ЛОТВ АМК за те, що воно за один день не встигло забезпечити виконком своїми висновками.
Взагалі згадана апеляційна скарга дуже нагадує розмірковування, свого часу помічені за фарисеями. У цьому сенсі цікавим видається «аргумент», яким міський голова «доводить», що очолюваний ним виконком сповна виконав вимоги ЛОТВ АМК, забравши з тарифу 9 коп. для населення, «чим де-факто і де-юре узгодив ухвалене ним рішення». Хоча насправді дев’ятьма копійками він міг би розпочати процес узгодження рішення №23, але — не №288. Нове рішення вимагало окремої процедури узгодження. Мер же стверджує, що його «прийнято в повній відповідності з чинним законодавством». Хоча, коли придивитися до ст. 28 любимого мером Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», котру було використано виконкомом як основну правову опору при прийнятті нових тарифів, до повної відповідності цього рішення чинному законодавству — далеченько. У ній сказано: «До відання виконавчих органів... міських рад належать... повноваження... встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати... комунальних... послуг...». Процитована стаття міськвиконкому зручна лише тим, що вона надає йому право на встановлення тарифів, а вимогу цієї ж статті «у порядку і межах, визначених законодавством» мер зі своєю командою і не помітив.
Автор апеляційної скарги вдається до якихось дитячих прийомів. Бачте-но, «...виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв дане рішення відповідно до ст. 19 Конституції України, котра передбачає, що органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, що передбачені Конституцією України». На цих словах автор поставив крапку. Тоді як у тексті статті Конституції є ще й продовження «... і законами України». Тепер спробуйте оцінити «залізну логіку» мера, котрий намагається відмахнутися від необхідності зважати на вимоги антимонопольного законодавства: «...рішення... №288 ...не може вплинути на конкуренцію в даній сфері послуг, оскільки такої конкуренції в місті Львів у ЛДКП «Львівводоканал» немає в зв’язку з відсутністю інших такого роду організацій...».
Таке враження, що автор апеляційної скарги складав її в розрахунку на дружнє ставлення суду, а не закону. А Львівський апеляційний господарський суд, розглянувши наявні матеріали, саме перед Новим роком залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, суд установив, що відповідач не надав доказів оприлюднення проекту оспорюваного рішення й аналізу його регуляторного впливу. Виконком зобов’язаний був провести діалог із громадськістю (споживачами), під час якого мав обгрунтувати зміну тарифів, тобто зробити процес ціноутворення прозорим.
Якби таке обговорення було організовано, то міськвиконком, скоріш за все, не зміг би обгрунтувати постатейно новий базовий тариф. У рядового споживача з’явилося б чимало запитань до виконкому. Наприклад, навіщо «Львівводоканалу», підприємству-банкруту, утримувати юнацьку футбольну команду з фінансуванням поїздок на міжнародні змагання? Навіщо підприємству видавати власну історію (аж за 65 тис. грн.) і власну газету? Що це за манера — включати в тариф сумнівні борги? Чому сумлінний споживач мусить тягти на собі неплатника? Чи справді крізь діряві водогони втрачається 37% води, із котрих 36% включені в тариф?..
Автору статті так і не вдалося отримати постатейний аналіз базового тарифу ні в ЛОТВ АМК, ні в Держінспекції з контролю за цінами, ні в самому виконкомі — тема виявилася схожою на державну таємницю. Зрештою, у виконкому можна було б поцікавитися, чому «Львівводоканал» не квапиться виконувати законодавство, котре зобов’язує продавця комунальних послуг оснащувати споживача засобами обліку? Адже з лічильником споживання тієї ж води знижується на 30, 50, 60 і більше відсотків. Тоді можна було б не збільшувати обсяг подачі води в місто і не перевантажувати й без того перевантажені мережі.
І це аж ніяк не всі запитання. Втім, виконком не має наміру на них відповідати, так само, як не планує зниження ставок, — він думає про те, як повернутися до більш високих тарифів. Недавно представник юридичного відділу міськвиконкому заявив, що через визнання судом рішення №288 незаконним львів’яни мусять платити за воду/стоки відповідно до рішення №23 (де куб на 9 коп. дорожчий). Маячня — повна! По-перше, сам виконком, ухвалюючи рішення №288, визнав попереднє недійсним. По-друге, і рішення №23 було прийнято без узгоджень і визнано самою радою недійсним, а тому воно також є незаконним. Але це зовсім не бентежить міськвиконкомівських юристів — вони підготували й відправили касаційну скаргу у Вищий господарський суд. Щоправда, останній їх не дуже порадував. Минулої середи ВГС поставив жирну крапку, залишивши без зміни рішення суду першої інстанції.