До виборів президента України залишилося трохи більше 100 днів. З ними більшість українців у нинішній кризовій ситуації пов’язують сподівання на краще. Тому автор бере на себе сміливість стверджувати, що вибори-2010 будуть найреалістичнішими за всю історію країни. Це буде вибір між здатністю передбачати, управляти — та інтелектуальним, політичним безсиллям.
Спроможність передбачати і діяти передбачає системне мислення і відповідальність за ухвалені рішення у веберовському розумінні, тобто чітке усвідомлення наслідків своїх дій для майбутнього. Історичним прикладом може бути «Новий курс» американського президента Ф.Рузвельта.
Водночас небезпека політичного безсилля вбачається насамперед в умінні маскуватися під свою протилежність з допомогою популізму. Апеляція до «народу», безпринципність і набір «простих» рецептів для вирішення складних проблем створюють ілюзію сили та ефективності. Цей самообман подібний до механізму мишоловки: «прості», швидкі рішення здаються політику найкоротшим шляхом до заповітної приманки — високого рейтингу народної любові, який дає змогу захопити владу. Однак щойно лідер потрапляє в порочне коло популістської логіки дій, розрив між реальними наслідками непродуманих, некомпетентних рішень та обіцянками вбиває довіру до нього і викидає на узбіччя політичного життя. У 2005 р. шляхом популізму пішов Ющенко, і сьогодні в нього найнижчий і в Європі, і в СНД показник довіри серед лідерів держав.
Останнім часом популістські риси дедалі більше увиразнюються в політиці Юлії Тимошенко. Так, нарощування державного боргу подається як стратегічна політика виходу з кризи. Тим часом насправді ніякої стратегії немає. Щоб переконатися в цьому, достатньо ознайомитися з міркуваннями народного депутата від БЮТ, заступника голови комітету з питань бюджету Олега Ляшка на сторінках газети «Сегодня». На запитання, чи досягне економіка в 2011-му рівня, за якого сплата додаткових 25—30 млрд. грн. відсотків за зобов’язаннями буде безболісною, Ляшко відповів: «Будемо сподіватися» (?!). Отже, жодних розрахунків, крім сподівання на «диво», немає.
Інший приклад — уже зі сфери податкової політики уряду. На початку вересня було зареєстровано законопроект №5082, який пропонує узаконити авансову сплату податку на прибуток підприємств. Автор — той-таки О.Ляшко. І це після того, як і великі, і дрібні бізнесмени вже майже рік в один голос нарікають на вимоги податківців сплачувати податок на прибуток наперед. А з ухваленням такої норми вони будуть змушені його сплачувати так постійно, незалежно від розмірів отриманого прибутку, і вимивання обігових коштів підприємств призведе до подальшого падіння національної економіки.
Крім того, уряд Тимошенко має намір укотре підвищити податки на так звані пороки, наприклад на тютюнові вироби. Згідно із підрахунками виробників, це призведе до зростання цін на 20—25%, а за останні півтора року — взагалі в 3,5 разу. Вгадайте, хто автор цього «податкового прориву»? Той самий Олег Ляшко.
У команді Юлії Тимошенко чимало досвідчених економістів. Чому ж тоді ключові рішення в економічній сфері прем’єр-міністру підказує людина без економічної освіти, яка працювала журналістом?
При цьому ніхто не враховує і політичного моменту. За статистикою, кожний другий дорослий чоловік в Україні курить. Підвищення акцизів і цін на сигарети вдарить по сімейних бюджетах. І можна не сумніватися, що багато хто «не зрозуміє» ту, яка «працює». Чому? Потрібно усвідомити, що криза змусила людей заощаджувати, урізати сімейні бюджети, відмовляти собі в найнеобхіднішому. Що більше вони змушені самообмежуватися, то сильніші їхні претензії до влади і бажання її замінити або навіть, як казав Ленін, «скасувати». А єдина реальна влада в країні сьогодні асоціюється з урядом Тимошенко. Тому нові податки, нове різке подорожчання товарів щоденного вжитку, і навіть сигарет, іще більше розлютить людей. Вони на виборчих дільницях згадають насамперед не про стабільність виплат пенсій чи зарплат або про повернення вкладів із націоналізованих банків, а про те, що весь рік не вистачало грошей, щоб прогодувати дітей і старих.
Тому нині прем’єр, якщо вона все-таки хоче піднятися на одну сходинку вище, має відмовитися від збільшення прямого чи непрямого фіскального тягаря для громадян. Хоча б і тому, що чергове підвищення податків і акцизів дасть опонентам Тимошенко можливість абсолютно справедливо звинувачувати її в некомпетентності та нездатності знайти інші шляхи поповнення бюджету, які не вдарять по кишені простих українців.