Приблизно 80% ринку брухту в Україні, за оцінками експертів, перебуває в тіні. Тим часом законопроект, покликаний вивести на білий світ усі операції зі стратегічною сировиною і тим самим зробити ринок лому чорних металів прозорим, так і не прийнятий, хоча був внесений до парламенту в січні нинішнього року.
Не задіяні й інші державні механізми для детінізації та розвитку ринку брухту в Україні. Зате маховик бар'єрів і загороджувальних заходів працює на повну силу. І, як свідчить реальність, не завжди в інтересах держави.
Український ринок брухту оцінюється сотнями мільйонів доларів. Тому корупційна складова при прийнятті державних рішень, пов'язаних із регулюванням зазначеного ринку, нікуди не поділася. Недавні рішення, прийняті Україною для стримування експорту брухту, експерти називають лобіюванням суто інтересів металургійної галузі з використанням болісної для суспільства теми обороноздатності країни.
Дефіцит брухту. Не задушиш, не уб'єш
Цього року Україна знову продовжила ще на рік чинне з 2016 р. експортне мито на брухт чорних металів, підвищивши його з 30 євро за тонну до 42 євро. Відповідний закон про зменшення дефіциту брухту на внутрішньому ринку Верховна Рада прийняла 15.05.2018 р. Металургійне лобі мотивувало необхідність такого заходу насамперед потребами оборонної промисловості та відновленням об'єктів інфраструктури. Але цього виявилося мало. І замість ринкових механізмів у хід пішли політичні інструменти.
Напередодні прийняття закону, 2 травня, з'явилося рішення Ради Нацбезпеки та оборони України про застосування персональних економічних санкцій щодо фізичних і юридичних осіб, причетних до російської агресії проти України. Їх ввели в дію указом президента України 14.05.2018 р. У хвості списку з 756 підприємств, розміщених переважно на території Росії, опинився й один із найбільших на сьогодні споживачів українського брухту - ВАТ "Молдовський металургійний завод" (ВАТ "ММЗ"), розміщений на території Придністров'я в м. Рибниця.
Економічні санкції введено терміном на три роки. Вони включають обмеження торговельних операцій, призупинення виконання економічних і фінансових зобов'язань, заборону на розпоряджання активами та виплату дивідендів. Відтак, завод не тільки втратив можливість закуповувати брухт в Україні, а й відвантажувати українським покупцям готову продукцію. Обмеження торкнулися навіть транзиту заводської продукції територією України. Тобто поставок на традиційні ринки європейських країн, що формувалися десятиліттями. Хоча в переліку заборонних заходів такого пункту немає.
Офіційного пояснення, чому ВАТ "ММЗ" потрапив у санкційний список російських підприємств, - немає. З погляду металургійного лобі в парламенті, завод завинив тим, що закуповував надто багато брухту в Україні й розміщений на території, підконтрольній Росії. У пояснювальній записці до законопроекту про зменшення дефіциту брухту, підписаній групою народних депутатів, так прямо й сказано. Ось основні тези.
Експортні поставки в Молдову, порівняно з 2016 р., зросли майже вчетверо. Зазначена тенденція має загрозливий характер, оскільки брухт надходить у масі своїй у невизнану Придністровську Молдовську Республіку - сателіт країни-агресора. Молдовський метзавод як основний споживач українського брухту через, фактично, безплатний доступ до електроенергії, яку забезпечує йому уряд невизнаної ПМР, здатний купувати українську сировину навіть із урахуванням триразового збільшення вивізного мита.
У ЗМІ аргументи лобістів звучали ще більш загрозливо. Вивезення брухту у Придністров'я - це удар по обороноздатності України. Придністровський завод, контрольований російським олігархом, відправляє свою продукцію в Російську Федерацію, де вона може бути використана у виробництві зброї та бойової техніки, яка потім убиватиме українських військових на Донбасі.
Наскільки серйозні і, взагалі, доречні такі обвинувачення? Чи справді придністровський міні-завод із його порівняно скромними обсягами виробництва сталі підриває металургійну та оборонну промисловість України? Чи справді він причетний до військової й економічної агресії проти України?
Можливо, Рада Нацбезпеки та оборони, що приймала рішення про санкції на основі пропозицій Кабміну, СБУ й Нацбанку, мала на це вагомі підстави, хоча віриться не дуже. Як відомо, український санкційний список, оприлюднений лише через три тижні після рішення РНБО, викликав багато пересудів. Усе це дало привід говорити про санкції як інструмент боротьби з бізнес-конкурентами. І навіть про "торгівлю санкціями", про "новий вид бізнесу з корупційним душком".
Щодо включення до цього списку ММЗ гранично ясно висловився президент Української асоціації вторинних металів Володимир Бублей в інтерв'ю одному виданню, порівнявши "шкоду" від молдовського міні-заводу зі збитками від маленького колорадського жука, який "знищив" усі посіви картоплі в країні.
З погляду асоціації, набагато більше шкоди завдають обмежувальні заходи. Адже штучне стримування експорту брухту призводить до зниження його заготівлі на внутрішньому ринку, що, в підсумку, негативно позначається на поставках сировини металургам. Понад те, постійне підвищення мит і впровадження санкцій - це додаткові преференції металургам за рахунок брухтозаготівельників, які є корупційними діями, вважають в асоціації.
Слід сказати, що й самі металурги не приховують: держава дуже їм допомогла, впровадивши санкції стосовно ММЗ, який, за їхніми словами, вимиває з України стратегічну сировину.
Зазначимо: 2017 р. до Молдови було вивезено 53,56% усіх експортних поставок брухту. За перші чотири місяці 2018 р. Молдова знову лідирувала. За даними "Укрметалургпрому", тільки у квітні на ММЗ брухту пішло порядку 85%. Але, як зазначають експерти, попит на ринку брухту мінливий і залежить від багатьох чинників. Приміром, у червні 2017 р. у Туреччину пішло 80%, у Молдову - 21. Туреччина - це другий за величиною споживач українського брухту. Торік його туди пішло 42,73%.
Однак ці цифри стали козирною картою в руках металургів проти молдовського метзаводу. А розлогий санкційний список, судячи з усього, було вдало використано, щоб зачинити залізні двері перед ММЗ, що й зробили.
Та чи такий страшний завод, як його малюють?
Молдовський металургійний завод, побудований ще в радянські часи (1985 р.), входить до п'ятірки містоутворюючих підприємств Придністровського регіону. У різний час контролювався як російськими, так і українськими бізнес-структурами, серед яких називали "Смарт-холдинг" Вадима Новинського та "Метінвест" Ріната Ахметова. До 2015 р. завод перебував в управлінні російського холдингу "Металлоинвест" Алішера Усманова. Але в січні 2015 р. завод перейшов у державну власність.
На сьогодні Міністерство економічного розвитку невизнаної ПМР володіє 98,83% акцій заводу. Решта 1,17% належать 658 фізичним особам. Тоді ж було підписано угоду про державну підтримку, спрямовану на збереження підприємства та колективу. Доти завод періодично простоював, що призводило до соціальної напруги в колективі. Та й, слід сказати, після зміни власника, аж до 2017 р., завод продовжувало лихоманити.
Сьогодні ж, із впровадженням українських санкцій, підприємство, на якому трудиться понад 2300 людей, поставлене на коліна. Тим часом 600 працівників заводу - громадяни України. Разом зі своїми родинами вони становлять кістяк української діаспори в Рибниці, де виходить українська газета "Гомін", діють ансамбль української пісні "Барвінок", дитячий вокальний ансамбль української пісні "Золоті дзвіночки". А сама Рибниця є містом-побратимом Вінниці та Голої Пристані (Херсонська область).
Про це придністровці поінформували президента України Петра Порошенка. У своєму листі вони просять зняти санкції з заводу, який годує їхні сім'ї, а це приблизно дві тисячі людей.
Річ у тому, що, на відміну від українських металургійних комбінатів, які працюють переважно на гірничорудній сировині, придністровському заводу для виробництва своєї продукції потрібен брухт чорних металів. Щоб виробити, приміром, 400 тис. т металопрокату, йому потрібно 468 тис. т брухту.Молдова об'єктивно не може забезпечити ММЗ необхідним обсягом. Тому завод купував брухт у сусідніх країнах. Переважно в Україні - 37% від потреб, у Румунії - 13, у РФ - 5 і на місцевому ринку - 39%.
Одне слово, українські підприємства до впровадження санкцій були ключовими партнерами для ВАТ "ММЗ". Як, власне кажучи, і Україна в цілому для всього Придністровського регіону. Була й залишається. За інформацією, розміщеною на сайті торгово-промислової палати невизнаної ПМР, за підсумками першого півріччя 2018 р., питома вага України в загальному товарообігу республіки значно зросла і становить 25,7%. Це один із високих показників, поряд із Росією. Її питома вага - 28,2%, Молдови - 15,6. Далі йдуть Румунія - 7,7%, Польща - 5, Італія, Німеччина та Білорусь - 2-2,4%.
За інформацією молдовських ЗМІ, приміром, корпорація "Рошен" із 2014-го і по перше півріччя 2017 р. поставила кондитерських виробів у Придністров'я на суму близько 3 млн дол. Та й із самим агресором - Російською Федерацією - Україна не переривала торгових відносин.
Під парасолькою Молдови
Керівництво Молдовського металургійного заводу, який є економічним суб'єктом Молдови й має відповідну реєстрацію, вважає дії України непрозорими та необґрунтованими. І ось чому.
Перше. Серед засновників заводу немає російських компаній. Після зміни власника ММЗ не контролюється російським бізнесом і не має жодного стосунку до бізнес-спільноти Російської Федерації. "Перевірити цей факт абсолютно нескладно, подавши запит у компетентні органи", - вважають на підприємстві.
Друге. ВАТ "ММЗ" не поставляє свою продукцію до Росії, де не бракує своїх метзаводів. (Востаннє відвантажували металопрокат у РФ 10.10.2014 р.) А також у Крим та на території, непідконтрольні Україні.
"Поставки в РФ насамперед невигідні з логістичної точки зору. І це добре відомо українській владі, бо продукція заводу може надходити в Росію тільки транзитом через Україну, - підкреслювали на заводі. - Підприємству набагато вигідніше відправляти продукцію в Польщу, Словаччину або Румунію. Тому основним ринком збуту для ММЗ до введення санкцій залишалися: Європейський Союз - 65%, Україна - 27, внутрішній ринок - 6, інші - 2%".
Загалом, структура експортних поставок за перші чотири місяці 2018 р. така: 64,69% іде в ЄС (33,64% - у Румунію, 25,23 - у Польщу, 2,69 - у Німеччину, 3,14% - на інші ринки); 26,76% - в Україну, 2,23% - в інші країни. Решта 6,31% ідуть на внутрішній ринок Молдови, включно з Придністров'ям.
На цей час завод виробляє два види продукції: арматуру для будівництва житлових будинків, - її купують переважно країни ЄС, Китай, Сербія, і катанку для виготовлення дроту, яка використається для виробництва метизної продукції та кордового дроту. Серед основних споживачів катанки - румунські, польські підприємства та одеський виробник канатів.
У 2017 р. українським партнерам ММЗ відвантажив катанки й арматури на 54,14 млн дол., а за перші чотири місяці 2018 р. - уже на 29,4 млн дол. Причому зростання пов'язане з підвищеним попитом на продукцію заводу з боку українських споживачів.
При цьому завод, який виробляє продукції обсягом близько 450 тис. тонн на рік, не може становити конкуренції українським меткомбінатам. Обсяги його поставок у кілька десятків разів менші, ніж меткомбінатів України.
Третє. Завод закуповує брухт в Україні впродовж багатьох років. Раніше для цих потреб Україна виділяла підприємству квоти - у середньому 500 тис. тонн на рік. Але 2016 р. квоти були скасовано. Відтак, якщо 2015 р. завод закупив брухту в Україні 247 тис. тонн, то 2016 р. - всього 569 тонн, 2017 р. - 245 тис. тонн, за 4,5 місяця 2018 р. - 175 тис. тонн.
При цьому частина перерахованих коштів за брухт у вигляді експортного мита надійшла в український бюджет. Сьогодні ж, внаслідок впроваджених санкцій, скарбниця України, за найскромнішими підрахунками, щомісяця втрачає понад один млн євро.
Четверте. Україна і Молдова є учасниками Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Введення українською стороною економічних санкцій, про які завод дізнався від українських партнерів без попереднього опрацювання з державними органами Республіки Молдова та отримання інформації від підприємства, суперечить принципам, закріпленим в Угоді про Асоціацію.
Свою позицію про недружні дії з боку України керівництво заводу висловило в листах на адресу голови делегації Європейського Союзу в Республіці Молдова Петера Михалка, посла США в Республіці Молдова, а також міністра закордонних справ та європейської інтеграції Республіки Молдова і посла Республіки Молдова в Україні. "Українська влада не зверталася до нас по інформацію та документи, які допомогли б скласти об'єктивну картину про зовнішньоекономічну діяльність заводу і роботу з українськими партнерами", - йдеться в листах.
У ситуації, що склалася, керівництво заводу розраховує на сприяння у вирішенні цієї проблеми дипломатичним шляхом. Для скасування санкцій або впровадження цивілізованих, взаємовигідних квот ВАТ "ММЗ" готове надати Україні та іншим зацікавленим особам повну інформацію про підприємство.
За наявною на заводі інформацією, Держдепартамент США вже зробив відповідний офіційний запит у компетентні органи України з приводу причин введення санкцій щодо ММЗ.
І насамкінець
Недавно з'явилася інформація, що брухт знову надходить у Придністров'я. Манівцями. Звучать вимоги прикрити лазівку. Однак, як з'ясувалося, брухт відправляють не в Придністров'я, а в Молдову. А молдовська влада, зважаючи на той факт, що між двома територіями позначилося зближення в економічній і гуманітарній сферах, навряд чи вставлятиме палиці в колеса флагману вітчизняної економіки через примху українських металургів.
До того ж українські експерти, які не поділяють позиції металургійного лобі, вважають, що дефіциту брухту в Україні взагалі немає. Це видно з обсягів імпорту брухту в Україну, - вони незначні. А є лише маніпуляції цифрами та спекуляції на темі військової агресії. Саме тому, як важку артилерію, для захисту своїх інтересів олігархічний бізнес викотив на передній план оборонну промисловість, котра нібито насамперед потерпає від нестачі брухту в країні.
Загалом, на прикладі Молдовського метзаводу видно, що заборони та бар'єри призводять не тільки до знищення ринкових механізмів у країні, а й до появи в Україні нових тіньових схем, створення яких без корупції неможливе. Хто при цьому у виграші, а хто в програші - ворожити не треба. В остаточному підсумку - всі. І заготівельники, і металурги, і держава в цілому.