Є за що! Торік сукупна виручка десяти найбільших широкоформатних продовольчих мереж (гіпермаркети, супермаркети, мінімаркети) становила понад 80 млрд грн. Порівняно з 2011 р. вони піднялися на 22%.
Люблять "їстівний" ритейл і політичні сили, як владні, так і опозиційні, одержуючи від торговців фінансове підживлення під час виборів. Лояльні до цієї сфери заможні покупці, на відміну від більшої частини населення, яка не може похвалитися пузатими гаманцями.
Проте є у ритейлу й ненависники. Це - власники гастрономів, ларьків, кіосків, лотків, яких оці гіпер- і супермаркети, вклинившись на сталу торговельну територію, по суті, "з'їли". Продавці, котрі залишилися без роботи… Жителі, які, не маючи в окрузі альтернативних точок придбати провіант, змушені вклонятися ритейлу. Навіть заради буханця хліба чи літра молока…
Та найбільшого зуба на продовольчі мережі мають виробники - постачальники харчів. Схоже на те, що терпець уривається і в них. Прямі постачальники з дистриб'юторами дедалі голосніше зізнаються у тому, що, крім основного договору, на їхні плечі лягають додаткові виплати у вигляді прямих бонусів, маркетингових послуг, промо-акцій, "на розвиток", штрафів. Інколи суми побічних надходжень, напряму не пов'язаних із торговельною діяльністю мереж, сягають половини їхніх доходів.
Новий формат торгівлі допоки розвивається стихійно, його функціонування чітко не регламентоване. І лише змінами до чинних нормативно-правових актів ладу не навести. Потрібен адресний закон про мережеву торгівлю із чітким класифікатором "льзя" і "ніззя", який адміністрував би відносини ритейлу і його контрагентів. Амбітність до стрімкого розростання гіпермаркетів із супермаркетами слід стримувати генеральними планами забудови міст, селищ і сіл, ураховуючи негатив функціонування таких осередків у Європі та США, які змушені виправляти помилки з допомогою антимережевого законодавства.
Очевидне монопольно-олігопольне становище ритейлу несе певну загрозу малому бізнесові, продовольчій безпеці країни, може стати детонатором соціального невдоволення населення. Усунути ці перекоси - прерогатива уряду, який державне регулювання торгівлі пустив на самоплив.
Ростемо ж ми, гей!
Якщо у Сполучених Штатах Америки піонерами мережевої форми торгівлі вважають Great Atlantic and Pacific Tea Company (1858), Jones Brothers Tea Company (1872), F.W. Woolworth Company (1878), то в нас провісником сучасного супермаркету був… сільмаг. Функціонував він буквально у кожному селі тоді ще залежної України. На кількох десятках квадратних метрів уміщалося все: цвяхи "сотка", необхідні для сільбуду, куфайки по 6 крб., кирзові чоботи - 13 крб., калоші - 4,50 крб., штапель і полотно, дігтярне мило, гас, сірники, тюлька - 20 коп. за кілограм, яйця - 50 коп. за десяток, молоко - 10 коп. за літр, круглі паляниці - по 45 коп.
Тоді не ятрили традиційні нині конфлікти інтересів між виробниками і мережевою торгівлею, бо все було державним. Невибагливий асортимент щонайпершої потреби і централізоване постачання… Пізніше індустріалізація накрила і торгівлю: гастрономи почали витісняти сільмаги із магазинами. У нову форму перекочувала також столітня практика, коли виробники товарів були могутнішими і впливовішими, ніж покупці їхньої продукції. Особливо у часи продовольчого дефіциту.
Починаючи з першої половини 90-х років минулого століття в Україні до значної кількості одиночних гастрономів, рибних, молочних, хлібних та інших невеличких спеціалізованих магазинів активно долучалися універсами. Вони мали би стати для споживачів привабливішими, ніж гастрономи. Однак ми не встигли спізнати всю принадність нового формату торгівлі, бо його затьмарив досі небачений на наших теренах зарубіжний прототип - супермаркет.
Перший магазин такого штибу відкрили на столичному Подолі, на вул. Спаській, у грудні 1998 р. Власне, із "Фуршетом" стартував розвиток сучасних форм роздрібної торгівлі в Україні. Ті, хто не бував за кордоном, спеціально приїздили подивитися на "Фуршет", як на музейний експонат, довго ходили по ньому з квадратними очима. Такого не могли запропонувати старі "радянські магазини"!
Саме їх почали активно поглинати і переформатовувати переважно у продуктові гіпер-, супер- та мінімаркети. Наприклад, група Fozzy, яка на початку 2001 р. відкрила свій перший супермаркет "Сільпо", через рік уже опікувалася мережею у 22 одиниці, а 2007 р. в управлінні компанії перебувало понад 100 супермаркетів. З кожним роком армія ритейлерів множилася в геометричній прогресії.
Такій активності сприяли кілька факторів. По-перше, у докризовий період 2000–2007 рр. сукупні темпи річного зростання номінального ВВП України становили 23% (7,3% - у реальному вираженні). Швидке економічне зростання відбувалося завдяки сприятливим зовнішнім ринковим умовам, поліпшенню внутрішнього бізнес-середовища, що стимулювало залучення і зростання капіталу.
Чистий дохід українців у цей період також зростав: у номінальному вираженні - до 26% (14% - у реальному). У 2007 р. доходи населення підвищилися майже на 30%, а в наступному, порівняно з попереднім роком, - аж на 38,3% і становили
850,2 млрд грн.
По-друге, збільшення грошової маси на руках українців активізувало роботу організованої роздрібної торгівлі. Якщо у 2000 р. роздрібний товарообіг в Україні становив
28,8 млрд грн, то у 2007-му він зріс до більш як 178 млрд. Частка роздрібної торгівлі харчовими продуктами у загальному обороті організованої внутрішньої торгівлі займала майже третину.
По-третє, під тиском згадуваних чинників традиційні форми торгівлі почали здавати свої позиції специфічним, якими виступали гіпермаркети, супермаркети та мінімаркети. Останні активніше задовольняли уподобання і потреби покупців, яких щонайперше вражав ефект масштабу, широкий діапазон товарів, вільний доступ до них, ширша поінформованість, високі стандарти обслуговування.
Ритейлерам, у свою чергу, це давало змогу удосконалювати технологічний процес торгівлі, логістику при збуті товарів, ефективніше розподіляти товари на ринку, знижувати трансакційні витрати магазинів і споживачів. Коли мережі ще конкурували між собою, то вони боролися за споживачів, видумуючи нові й нові методи та способи приваблювання.
Тим часом виробники харчових продуктів продовжували збувати товари наїждженою колією - через значну кількість роздрібних торговців та дрібних постачальників і почувалися на коні. Під копитом вони опинилися тоді, коли продовольчі мережі здійнялися до національного рівня, потіснили дрібних торговців і захопили верхній за течією ринок - оптовий. Отоді виробники стали неминучими клієнтами ритейлу.
Мережі через надмірну кількість претендентів на збут продукції вимагають від виробників усіляких поступок у договірних відносинах і нав'язують додаткові умови контрактів. Непоступливість обертається втратою потужного каналу збуту і для багатьох підприємств переробної та харчової галузей виявляється вбивчою.
У нинішньому розмаїтті форм торгівлі сам чорт ногу зламає. Однозначної термінології не подає навіть ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля". За документом, гіпермаркет - це крамниця самообслуговування торговельною площею понад 2500 кв. м з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів понад 15 тис. асортиментних позицій; супермаркет - крамниця самообслуговування торговельною площею від 400 до 2499 кв. м з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів понад 5 тис. асортиментних позицій; мінімаркет - крамниця самообслуговування торговельною площею до 200 кв. м з асортиментом продовольчих товарів не менш як 500 асортиментних позицій.
"Народний" класифікатор дещо простіший і зрозуміліший. Гіпермаркет об'єднав організаційні засади магазину самообслуговування та магазину, поділеного на торгові відділи. Від традиційних магазинів самообслуговування та супермаркетів гіпермаркети відрізняються передусім масштабністю за всіма параметрами. На торговельній площі від
5 тис. кв. м розміщується від 40–
150 тис. позицій продовольчих і непродовольчих товарів. Остання група (одяг, взуття, косметика, побутова хімія, побутова електроніка, включаючи холодильники, пральні машини, меблі та будматеріали) займає сегмент від 35 до більш як 50%. Магазини вирізняються низьким рівнем націнок і, відповідно, роздрібних цін за рахунок масштабу товарообігу.
Супермаркет - великий магазин самообслуговування з продажу широкого асортименту продовольчих і непродовольчих товарів. На відміну від гіпермаркетів, непродовольчий сектор становить 10–30% із дещо біднішим асортиментом - 2–7 тис. позицій. Часто в супермаркетах є свої хлібопекарні та м'ясні цехи. Супермаркети займають середню нішу між гіпер- та мінімаркетами, хоча між першими двома важно провести градаційну межу.
Політика низьких цін, наявність оптових і дрібнооптових партій товару у магазинах самообслуговування Cash&Carry дає змогу підтримувати високий товарообіг за всіма категоріями товару, як продовольчого, так і непродовольчого. Площа магазинів становить 10–15 тис. кв. м, асортимент - до 15 тис. позицій. Глибина асортименту в кожній з товарних груп не така різноманітна, як у гіпермаркеті. Магазини зазначеного формату працюють за кількома прайс-листами залежно від обсягу покупки.
Одночасно широкий розвиток отримали магазини роздрібної торгівлі під умовною назвою "магазин біля дому" площею до 200 кв. м зі звуженим асортиментом продовольчих товарів. Ці магазини не завжди передбачають самообслуговування здебільшого через просторову обмеженість. Ця категорія об'єднує мінімаркети, магазини низьких цін, дисконтери, які забезпечують нагальні потреби довколишніх покупців. Асортимент такого магазину максимально збалансований і складається в основному з товарів повсякденного вжитку, потреба в яких у споживача виникає часто і на придбання яких споживач готовий витрачати мінімум часу.
Спеціалізовані (фірмові) магазини та павільйони пропонують певні асортиментні групи: хліб і хлібобулочні вироби, молочну продукцію, рибу, м'ясо та м'ясопродукти. Переважно такі точки представлені продукцією лише одного виробника. Ціни у них низькі, оскільки виробники працюють без посередників, а вибір, бува, тут більший, аніж у широкоформатних магазинах.
Традиційне місце на торговельному подіумі займають ринки (базари), що характеризуються низькими цінами, неформальними стосунками покупців із продавцями, де зазвичай можна спробувати товар, поторгуватися.
Роздрібна торгівля представлена також малими архітектурними формами (МАФ) - кіосками, ларьками, лотками, наповненими обмеженим асортиментом товарів повсякденного вжитку, проте не першої необхідності. Розраховані вони на постійних і "стихійних" покупців, котрі отоварюються тут спонтанно, бо торгова точка підвернулася їм під руку.
За збігом обставин моє помешкання перебуває в епіцентрі переліченого спектра роздрібної торгівлі, у межах, за дефініцією фахівців, пішохідної доступності. Мені доводиться розриватися між базаром, фірмовим м'ясним магазином, "магазином біля дому" і супермаркетом, бо жоден із них самостійно не здатен заповнити продовольчий кошик на тиждень.
Побутову хімію із дрібничками купую у супермаркеті. Тут же можна було би запастися хлібом, сосисками, шинкою, олією. Однак на вітрині товар уподобаного виробника відсутній, хліб - власної випічки (на дріжджах і без них), але ціна доходить до 14–16 грн за буханець. Зате є іспанський хамон - 250–400 грн за кілограм, швейцарський сир - за такою ж ціною, австралійські, чилійські, італійські, японські вина. Поруч із нашими. Коньяк за 33 тис. грн. Усе не по кишені…
Ноги в руки - біжу у фірмовий магазин одного із харківських м'ясокомбінатів. З'явився він недавно, відколи виробники, стриножені кабальними умовами співпраці з ритейлом, вирішили напряму торгувати власними виробами. Хоча лінійний роздріб не настільки розвинутий для просування продукції. Важкувато, зате дихається вільготніше.
Щодо супермаркету, то, як на мене, з'явився він не в тому місці і не в той час. Спальний район із мешканцями середнього і нижчого статку, котрі вільний час невиправдано витрачають на пошуки продовольчих товарів належної якості за доступними цінами. А тут очі мозолить мастодонт, у якому ціни на продовольчі товари щоденного попиту впритул наблизилися до світового рівня, а на окремі навіть перевищили їх.
Чи не насміхання це над моїми співвітчизниками, половина з яких балансує на межі злиднів і виживання? Тільки у Києві функціонує понад десять розгалужених торговельних мереж і одиночних потужних широкоформатних магазинів, що спеціалізуються на реалізації переважно саме продовольчих товарів.
"Брати і сестри!
Подайте, хто скільки може…"
Ви "входили" у ритейл? Ні, в ролі не покупця, а продавця власного товару: горілки, вина, м'ясо-молочної продукції, кондитерської? Спробуємо?
Скажімо, виноробний завод продукує мерло, каберне, сапераві, шардоне і рислінг. Дегустатори вважають їх конкурентоспроможними у середньому ціновому сегменті. Дирекція, окрилена осяйною перспективою, відряджає менеджера до столиці пропхатися на полиці одного з брендів ритейлу. Назвемо його "Клуня".
Комерційний директор визнає введення нової торгової марки ризикованим кроком, але на експеримент погоджується. Це означає, що вас беруть на двомісячний іспитовий строк. Але за кожну позицію (пляшку) ви маєте заплатити 10 тис. дол. Сумарно - 50 тис. Це так звана вхідна плата.
Після 60 днів, протягом яких ви нервово очікуєте фіналу експерименту, вам виголошують вердикт: червоні вина пройшли випробування покупцем, а білі - ні. Щоправда, гроші за останні, як і за червоні, не повернуть.
Через деякий час, поступившись ціною, ви знову можете спробувати повернути білі вина на полиці мережевих магазинів компанії "Клуня". За незмінною таксою - 10 тис. дол. за пляшку. Звідки вам, сумлінному виробникові, знати, що в такий спосіб, раз на квартал "очищаючи" на третину полиці від асортименту, ритейл знайшов простий спосіб побічного заробітку?!
Услід за основним договором про співпрацю на рік вам підсунуть на підпис ще один - договір поруки. У ньому ритейл виступає у ролі кредитора, а виробник - боржника, за якого третя сторона поручається, що його клієнт справно виконуватиме умови договору.
Серед солідарних зобов'язань виробника-боржника та його поручителя - покриття в грошовому еквіваленті всіх пов'язаних з поставкою ризиків ритейлера (в тому числі його особистих) щодо можливих санкцій з боку державних органів (донарахованих податкових зобов'язань, штрафних санкцій, пені та інших збитків і витрат) в п'ятиденний термін після отримання відповідної вимоги з його боку.
Тож, підписуючи додаткові угоди, остаточно усвідомлюєте, що компанія "Клуня" проковтнула вас з потрухами і всі ризики, власні витрати переклала на ваші плечі, себто виробника. Спершу вас зобов'яжуть сплатити прямий бонус лише за те, що дістали право працювати у даній мережі: певний відсоток від обсягу відвантаженого товару чи виручки.
Наступний платіж - на щомісячні маркетингові дослідження: 5% від суми реалізації. Це коли біля винної полиці тебе хапають за поли і починають агітувати купити каберне саме цієї винарні. А за плечима акційного співробітника, найнятого за гроші виробника, два інші промоутери рекламують те ж каберне, але конкурентів. Теж за їхні кревні. Або так звані фокусні групи цікавляться у торговельному залі вашими горілчано-винними уподобаннями. Начебто від цього зростуть продажі конкретного виробника.
Якщо ж мережі забандюриться відсвяткувати якусь там річницю перебування на ринку роздрібної торгівлі, про вас теж не забудуть. А презентом іменинниці стане… щомісячне відрахування 0,5% від вашого товарообігу. Оскільки кожна торговельна мережа оперує власною системою логістики і внутрішнього документообігу, то ви змушені оплатити навчання своїх менеджерів із програмним забезпеченням і фінансово підтримувати його функціонування.
Є ще складські витрати. Привіз товар - заплати за розвантаження (певний відсоток від тоннажу), складування. Запізнився на день - штраф. Мережі не враховують навіть форс-мажорних обставин, як цьогорічні зимові примхи, коли фури вклякали у заметах. Розбив по дорозі ящик вина - 5% штрафу від суми недопоставки. Інші вимагають доставляти товар обов'язково на європейських палетах і кожен ящик обандеролювати стрейч-плівкою. Незалежно від того, везеш ти шість чи один.
Загалом на вас навішають 8–10 отаких поборів. Насамкінець запропонують за тисячу доларів викупити місце на полиці для вашого питва. На "золоту" полицю, ту, що на рівні очей покупців, не кожен може труснути калиткою. Однак ні "золота", ні проста не гарантує вам безхмарного життя.
Супермаркет може "зачистити" вас будь-коли вироком: товар неходовий… Із ним ви спробуєте щастя в іншій мережі, менеджмент якої прозоро натякне на невдале партнерство з "Клунею", ваше невдоволення відстрочкою платежів за проданий товар. І видасть про вас усю інформацію, яка у договорі значиться як конфіденційна і не підлягає розголошенню третім особам. З таким "вовчим" білетом вас усі супермаркети сторонитимуться як прокаженого.
Порушення термінів розрахунку з контрагентами - це ще одне джерело збагачення ритейлу. Чому супермаркети за продані швидкопсувні продукти, термін реалізації яких тиждень, повертають гроші виробникам через… 60–120 днів? Якщо винний завод представлений у мережі 20–25 марками, то це - майже 2 млн грн, якими торговці вільно оперують кілька місяців на свій розсуд. Безвідсотковий кредит на розвиток ритейлу! Хоча такі дії можна класифікувати і як бандитське "віджимання" коштів.
Строки розрахунків, як експандер, розтягували поступово. Із
15 днів - до 20, потім різко перестрибнули на 60. Три роки вовтузилися на 90 днях, а в договорах на 2010 р. передбачили аж 120 днів. Чотири горілчані компанії вирішили бойкотувати широкоформатні торговельні мережі, але останні виявилися хитрішими. Вони запропонували одному з непоступливої четвірки кращі умови, і той у гордому одиноцтві на привілейованій полиці представляв усю горілчану галузь України. Щоправда, недовго…
Горілчані заводи все ж таки виторгували для себе певні преференції, але загалом умови виявилися гіршими, ніж роком раніше. Як сказав один із менеджерів супермаркету: "Я не можу залишити пункти договору незмінними. Мене найняли для того, щоби я вас "підняв".
Звісно, є виробники якірної продукції - брендів, з якими не можна не рахуватися. Приміром, договір із заводами шампанських вин передбачає повернення виручки через
45 днів, а не 90. Хоча й вони інколи потрапляють у категорію ізгоїв, як напередодні Нового року. Через конфлікт інтересів багато супермаркетів замість українського ігристого пропонували під ялинку… молдавське. Ще жорсткіший графік розрахунків із горілчаними компаніями -
30 днів.
Саме такий термін розрахунків контрагенти вважають цілком прийнятним. Чи дослухається до цих побажань ритейл? Навряд! І цьому є кілька причин.
По-перше, пролонговані на тривалий термін кошти виробників торговельні мережі, як і раніше, спрямовують на будівництво нових "конюшень". У зелених зонах, загарбуючи відведені майданчики для спорудження культурно-освітніх закладів, змушуючи місцеву громаду активно відстоювати свою територію. Клонування супермаркетів стало улюбленою справою міської влади Миколаєва, яка колекціонувала майже всі торговельні мережі, по кілька на одній вулиці.
Мотивом для розбудови ритейл вбачає начебто дефіцит торговельних послуг і площ. Якщо у Євросоюзі на тисячу чоловік припадає 600–
700 кв. м, то в Україні - половина. У Радянському Союзі за державного планування забудови норматив був ще менший - 280 кв. м, за більшої кількості населення.
Запитаймо Міністерство економічного розвитку і торгівлі: чи враховує статистика площі незліченої кількості МАФів? Адже власник більш як 100 кіосків також вважається представником мережевої торгівлі. Тому слід оперувати не суто квадратними метрами, а говорити про їхню віддачу, рівень доходу торговельного закладу, середній чек покупця. У Європі мережева торгівля контролює 70–80% продовольчих товарів. Україні теж світить подібна перспектива, якщо ритейл замістить-витіснить інші форми торгівлі.
По-друге, частину коштів контрагентів власники мереж тримають на депозитних рахунках у банках, з яких "капають" непогані дивіденди.
По-третє, зменшення термінів розрахунків навіть наполовину може спричинити колапс. Не забуваймо, що на зорі своєї діяльності торговельні мережі активно послуговувалися банківськими кредитами. Під час кризи їм вдалося домовитися про їх реструктуризацію. Час минув, і сьогодні треба повертати позичене. Але якщо ти живеш у борг, то в один прекрасний момент твоє дітище може спіткати доля "МММ" Мавроді чи "Еліта-центру".
Виходить, за всіма ознаками ритейл - це модифікована комісійна торгівля?!
Законодавча вуздечка
Виробники харчової продукції сплять і бачать законодавчу вуздечку, яка стримувала би баский ритейл. Щонайперше - у частині розрахунків. Друге - у ліквідації завуальованих поборів, якими раніше зловживали менеджери середньої ланки, а тепер ці потоки (через їх потужну фінансову силу) контролює найближче оточення керівної верхівки мереж. Цей сегмент привабливіший, аніж власне торгова націнка, яка сягає 20–30%.
Щодо термінів розрахунку, то нагадаю забуті правила радянської торгівлі. Як було? Відвантажили продукцію на базу, із накладною і платіжною вимогою ідете у банк, і останній автоматично інкасує вказану суму з банківського рахунку одержувача на ваш. Що ще вигадувати?
Одні вважають, що у контрагентів достатньо механізмів обстоювати власні інтереси. Варто лишень уважно перечитати норми Закону України "Про захист економічної конкуренції", який містить навіть обмеження, пов'язані з економічною залежністю одного суб'єкта господарювання від іншого. Ну, а чого бракує у цьому документі, доповнити відповідними змінами.
Другі сходяться на тому, що професійні галузеві асоціації виробників продовольства повинні з торговцями по-чоловічому погуторити. Вінцем перемовин мусить стати кодекс поведінки у цій сфері, на зразок британського, який складався з 12 пунктів. Найголовніші: умови роботи ритейлерів із постачальниками мають бути стандартними, фіксуватися у письмовому вигляді і перебувати у відкритому доступі; ритейлери не повинні вимагати від постачальників нести додаткові витрати, пов'язані з обробкою та перепакуванням товарів, проведенням досліджень споживачів, ремонтом чи відкриттям нового магазину; ритейлери не мають права вимагати від постачальників компенсації у разі, якщо їх прибуток виявився меншим, ніж очікувалося; ритейлери зобов'язані сплачувати послуги постачальників вчасно (згідно з термінами оплати, що вказані у договорі) або ж у розумні строки.
Чотири найбільші торговельні мережі Великобританії - Tesco, Asda, Sainsbury's та Safeway, хоч і підписали добровільний галузевий кодекс, але він не запрацював на повну силу. У вересні 2003 р. фермери, захисники довкілля, робітники та споживачі ініціювали громадський рух, щоби лобіювати прийняття спеціального закону, який наділив би кодекс юридичною силою. Як компроміс, комісія запропонувала посилити засади кодексу і поширити його дію на всі мережі роздрібної торгівлі. Також звучали пропозиції заснувати інститут омбудсмена, який стежив би за дотриманням кодексу.
Якщо екстраполювати британський досвід на наші терени, то його просто знівелюють українські реалії. Чи готовий вітчизняний ринок до такого саморегулювання? Та в нас галузеві професійні об'єднання досі не визнані законодавчо. Тим більше мережева торгівля їх упритул не бачить.
Треті покладали надію на прийняття урядового законопроекту "Про внутрішню торгівлю". Його розробку передбачала постанова Кабміну №632 від 24 червня 2009 р. "Про затвердження Програми розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року". Написали, подали до Верховної Ради… Законопроект дістав шалений спротив з боку підприємців і промисловців, котрі погрожували якимсь там за ліком майданом.
Кінцівка затії така: уряд відмовився від ухвалення окремого закону про внутрішню торгівлю. Зате норми, що визначають правила ведення такої торгівлі, міститимуться у змінах до чинних законів.
Варіанти унормування діяльності ритейлу - авторські, колегіальні - передбачали виселити гіпермаркети із супермаркетами за Київ на 10-й кілометр, 101-й… Однак до Верховної Ради дійшов лише один - проект закону "Про стимулювання розвитку внутрішнього ринку збуту продовольчих товарів вітчизняного виробництва" депутата Олега Царьова.
Назва оманлива, а от серцевина законопроекту - підніжка ритейлу. Тут і терміни розрахунків за різні групи товарів, залежно від терміну їх придатності, - 10 календарних днів, 30 і 45 днів, і преференції вітчизняному продовольству, яке мусить займати у супермаркеті не менш як 80% у відповідних групах товарів, і просторове обмеження широкоформатних крамниць, які у населених пунктах не повинні перевищувати 10% торговельних площ на даній території.
Долю законопроекту Олега Царьова можна спрогнозувати за реакцією присутніх при розгляді його на засіданні комітету з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики. Від ритейлу зразка 1998 р. - сумирного новачка, який входив у ринок з демпінговими цінами, не залишилося й сліду. Зрослий на тіньових надходженнях, поплямлений промисловою корупцією, новий формат роздрібної торгівлі всадовив своїх прокураторів в органи влади, котрі й співають йому осанну. Ну, як його не полюбити!