Минулого тижня голова Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко відвідала з робочою поїздкою «Луганськтепловоз». Метою візиту було вивчення роботи підприємства після приходу нового власника. Нагадаємо, що в результаті конкурсу, проведеного ФДМУ в березні минулого року, 76% акцій ХК «Луганськтепловоз» викупила російська «Управляюча компанія «Брянський машинобудівний завод», яка входить у «Трансмашхолдинг». «ТМХ» об’єднує 12 найбільших російських підприємств, які будують техніку для залізниць. 25% акцій компанії належить ВАТ «Російські залізниці».
Семенюк-Самсоненко високо оцінила результати півторарічної роботи нового власника. Втім, не оминула увагою і проблеми. Ось тільки пов’язані вони не з роботою «Трансмашхолдингу», а зі спробами оскаржити результати приватизації. «Вся судова машина з реприватизації «Луганськтепловозу» була запущена задля задоволення примхи одного-двох олігархів, які хотіли купити завод для того, щоб перепродати його, можливо, тому ж таки «Трансмашхолдингу», — сказала Семенюк-Самсоненко.
Історію приватизації ВАТ ХК «Луганськтепловоз» узагалі можна розглядати як ілюстрацію формування ставлення до приватної власності на пострадянському просторі.
Одне з найуспішніших підприємств України пройшло всі «класичні» стадії економічного спаду: втрату ринків збуту, відплив кваліфікованих кадрів, моральну і фізичну зношеність виробничих потужностей, фінансові проблеми. Доведений до плачевного стану завод у другій половині 90-х років минулого століття намагалися «прибрати до рук» українські й російські скоробагатьки. У «першу п’ятирічку» нового століття в боротьбу за «Луганськтепловоз» включилися щойно структуровані українські фінансово-промислові групи. Як правило, ця категорія претендентів на підприємство нічого спільного з тепловозобудуванням не мала.
І тільки в останні два-три роки підприємством почали цікавитися профільні інвестори. Переважно закордонні. Один із них — російське ВАТ «Управляюча компанія «Брянський машинобудівний завод», — як уже згадувалося, став переможцем конкурсу. З урахуванням інвестиційної програми (інвестзобов’язань), «Трансмашхолдинг» заплатив за 76% акцій ВАТ ХК «Луганськтепловоз», які належали державі, понад 300 млн. доларів.
Рішення ФДМУ про продаж підприємства російському профільному інвестору було цілком логічне (зараз ми виносимо за дужки всі процедурні суперечки навколо конкурсу, фіксуючись на виробничому боці справи, а решту залишаючи судам). Окрім того, що переможець конкурсу повністю відповідав умовам тендера, який проводився, — до уваги було взято той факт, що «Трансмашхолдинг» фактично відкрив українським тепловозобудівникам доступ на російський ринок. Саме цей ринок луганці розглядають як головний майданчик для реалізації своїх амбіцій. Обсяги українського ринку занадто малі для підприємства, що будувалося під потреби всього Радянського Союзу. А європейський ринок — настільки щільний, що годі й мріяти про вихід на нього підприємству, яке упустило 15—20 років розвитку.
Новий власник досить швидко продемонстрував серйозність своїх намірів щодо оздоровлення підприємства. Уже в березні 2008 року — через рік після появи нового власника — «Луганськтепловоз» уперше за останні роки рапортував про значні позитивні зміни. Зокрема завод уперше за 15 років отримав великі замовлення від РЗ. Як результат — уп’ятеро зросли обсяги виробництва товарної продукції. За підсумками 2007 року, на 13,9% збільшився обсяг виробництва товарної продукції, а продажі продукції зросли на 20%.
Вже нинішнього року за вісім місяців завод виготовив товарної продукції у 3,3 разу більше, ніж за аналогічний період 2007 року. Підприємство перейшло на двозмінний графік роботи. Зарплата у 2007 році зросла удвічі, порівняно з 2006 роком. Завод погасив податкові заборгованості і збільшив у 2,3 разу бюджетні відрахування, сплативши 2007-го і за вісім місяців 2008 року до бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів 194,6 млн. грн.
А фізіологічний голод робітників «лежачого» заводу змінився «кадровим голодом» підприємства. За минулий рік чисельність працівників на «Луганськтепловозі» зросла на 620 осіб. На завод повернулися багато тих, кого економічна криза змусила «перекваліфікуватися» на продавців турецького ширвжитку та насіння. Окрім того, підприємство активно надає робочі місця молодим спеціалістам — випускникам вузів і профтехучилищ Луганщини. При цьому кількість вакансій, особливо на робітничі професії, невпинно збільшується.
Середньомісячна зарплата на підприємстві зросла в 1,7 разу і досягла солідної для Луганська суми — 1813 грн. Утричі зросла продуктивність праці.
«Трансмашхолдинг» розробив інвестиційну програму, відповідно до якої тільки в модернізацію виробництва планується інвестувати 1 млрд. гривень. А перспективний план розвитку «Луганськтепловозу» до 2015 року передбачає стабільне щорічне зростання виробництва.
Таким чином, і саме підприємство, і його працівники вперше за останні роки відчули впевненість у своєму майбутньому. Ось тільки говорити, що ця впевненість — міцна, поки що не доводиться. Вся річ у спробах оскаржити результати приватизаційного конкурсу в судах. За «Луганськтепловоз» продовжує боротьбу група «Приват». На цей час судами різних інстанцій і рівнів винесено вже кілька рішень про визнання приватизації незаконною. На щастя, на виробничому процесі це поки що аж ніяк не позначається. Але напруження на підприємстві підтримує.
Навколо «Луганськтепловозу» не вщухають і пристрасті політичного штибу. Річ у тому, що підприємство — ласий об’єкт для прибічників реприватизації. Про плани скасувати результати приватизаційного конкурсу почали говорити з кінця минулого року. Очікувалося, що саме «повернення державі» «Луганськтепловозу» стане «першою перемогою» нового керівництва ФДМУ. Але з «новим керівництвом» не склалося. На жаль, для луганських тепловозобудівників це означає лише відстрочку чергового загострення боротьби навколо заводу.
Розуміючи це, працівники «Луганськтепловозу» вже неодноразово зверталися до вищого керівництва країни із закликом керуватися стратегічними інтересами держави, а не політичною вигодою поточного моменту. Зокрема 21 березня нинішнього року на загальнозаводських зборах було одностайно прийнято звернення до президента України, Верховної Ради та Кабінету міністрів. У ньому підкреслювалося: «Невизначеність, у якій перебуває з кінця 2007 року ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», уже завдала підприємству значних збитків. Однак наслідки можуть бути ще тяжчими, якщо така ситуація збережеться»
І справді, якщо влада «видушить» «Трансмашхолдинг» із Луганська, підприємство втратить російські замовлення. А частка ж продукції, виробленої для російських залізниць, за підсумками восьми місяців нинішнього року, становить 48,6%. У перспективі, за словами голови правління ВАТ ХК «Луганськтепловоз» Віктора Бикадорова, цей показник цілком може становити 60%.
Такого споживача втрачати просто нерозумно. До того ж це призведе до серйозних соціальних наслідків: на вулиці опиняться кілька сотень машинобудівників, які отримали роботу саме завдяки російським контрактам.
Продовження пресингу здатне поставити під сумнів майбутнє залізничного машинобудування в Україні. Якщо результати конкурсу буде скасовано, під час проведення нового тендеру не слід очікувати заявок ні від «ТМХ», ні від інших профільних компаній. А прихід непрофільного власника, навіть якщо він пообіцяє серйозні інвестиції, не вирішить проблем «Луганськтепловозу». Адже гроші потрібно не просто вкласти, а вкласти «з розумом». Інвестор, який не здатен забезпечити підприємству великі замовлення, «Луганськтепловозу» не потрібен. Та й країні від такого «інвестора» користі жодної не буде. Як наслідок, Україні доведеться самій закуповувати електро- і тепловози за кордоном. У тій-таки Росії.
За великим рахунком, дальша доля «Луганськтепловоза» — питання політичного рішення. А ще точніше — державного. З одного боку, результати законного конкурсу і відродження підприємства. З іншого — претензії конкурентів власника з приводу «справедливості» ціни і повна відсутність перспектив успішної роботи заводу.
Але однаковою мірою майбутнє заводу залежить від мотивації рішення. Якщо його прийматимуть в інтересах економіки, галузі й колективу «Луганськтепловозу» — завод і далі успішно розвиватиметься. Якщо в інтересах окремих бізнес-груп та політичних кампаній — на вітчизняному залізничному машинобудуванні можна буде поставити жирний хрест. І, що не менш важливо, хрест на надіях тисяч працівників «Луганськтепловозу».
Здавалося б, вибір цілком очевидний. Але чомусь саме очевидні рішення даються українській владі найтяжче...