Однією з новин минулого тижня стала ініціатива депутатів від БЮТ. Як завжди, полум’яно, звучно, з піонерським запалом блок заявив про нагальну потребу реформування ринку державних лотерей. І це після червневої заборони азартного бізнесу з ініціативи того ж таки БЮТу.
Що ж ми бачимо через півроку після заборони азартного бізнесу? Мережу несправжніх інтернет-клубів і підпільних букмекерських контор, які стали ще доступнішими для ігроманів. Як захищені права гравця, котрий іде в такий заклад, автоматично опиняючись поза законом після першої ставки? Хто відповість за пряму шкоду, завдану державному бюджету внаслідок недоотримання доходу від цього виду бізнесу? І хто відповідальний за невиконання законодавчої норми про розробку та ухвалення протягом трьох місяців закону, який регулюватиме азартний бізнес?
Мабуть, автори нових законодавчих ініціатив мало замислюються над відповідями на ці запитання. Наприклад, народний депутат А.Яценко вніс у Верховну Раду законопроект «Про введення монополії держави на здійснення лотерейної діяльності», яким пропонує покласти проведення лотерей безпосередньо на державу. Ідея, хоч і не безспірна, але має право на існування, більше того, перевірена практикою деяких європейських держав. Але як пропонують її реалізувати в Україні?
Навіть поверхове вивчення свідчить про неспроможність документа. Так, лотерея в законопроекті — це не гра, а господарська операція. Проводитиме лотерею від імені держави, згідно з Яценком, «центральний орган державної влади» (зверніть увагу — не виконавчої, а державної, тобто, теоретично, і Верховна Рада, і Верховний суд, і навіть Генеральна прокуратура), що його визначить Кабінет міністрів. Як державний орган може здійснювати господарську діяльність, як це співвідноситься з його статутом і повноваженнями?
Далі — ще цікавіше. З ініціативи депутата запроваджується новий податок у формі вилучення 100-відсоткового прибутку від проведення лотерей у державний бюджет. Звісно, та маловажна деталь, що такий податок не введений Законом «Про систему оподаткування», не має ані найменшого значення в масштабі тотального реформування азартного ринку. Але про те, як зазначене нововведення співвідноситься з усією системою бюджетного і податкового законодавства, автори задуматися могли б.
У законопроекті немає норм, які б встановлювали технологічні, фінансово-економічні вимоги до проведення лотерей, побудови мережі, організатора та його посадових осіб. Депутати не пропонують бюджетних джерел для організації державної лотереї. Документ рясніє алогізмами, внутрішніми суперечностями і невідповідностями чинному законодавству.
Чому така потужна політична сила заощаджує на юристах, допускаючи появу таких сирих законопроектів? Хіба керівництво не розуміє, що ініціативи, схожі на описану вище, дискредитують не лише партію, а й владу в цілому? Над відповідями на ці запитання вже давно настав час замислитися всерйоз.