UA / RU
Підтримати ZN.ua

Комутація портфелів

Галузь зв’язку, котра генерує до 7% ВВП, лідирує в другому ешелоні ласих шматків вітчизняної економіки...

Автор: Семен Степанчиков

Галузь зв’язку, котра генерує до 7% ВВП, лідирує в другому ешелоні ласих шматків вітчизняної економіки. Відповідно, боротьба за контроль над нею при розподілі посад розгорнеться не на жарт. І не факт, що перемога дістанеться тій силі, чий представник очолить Кабмін. Ключових портфелів у галузі кілька, і їх цілком можуть поділити між різними силами, щоб зберегти баланс.

Інше питання — чи продемонструє новий уряд хоча б зачатки державної стратегії в галузі? Чи процеси в ній знову буде пущено на самоплив? Чи (і невідомо, що краще) з’явиться нова утопія на кшталт позаторішньої «Назустріч людям. Десять кроків у галузі зв’язку»?

Хто: Парламент на зв’язку

В основу прогнозу покладемо склад «парламентського телекомунікаційного лобі» — депутатів нового скликання, які мають інтереси або досвід лобіювання в галузі зв’язку.

Найсильніші позиції у БЮТу. 95-м номером у його списку до парламенту пройшов директор Інституту інформаційного суспільства Олег Шевчук. У 1996—1998 роках він обіймав посаду заступника гендиректора тоді ще держоб’єднання операторів електрозв’язку «Укртелеком», із 1998-го по 2000 рік депутатствував від Партії зелених, а з 1999-го по 2001 рік очолював Держкомзв’язку. Хоча вже більше шести років Олег Борисович сидить «у засідці», амбіції очолити галузь і очистити її від корупціонерів у нього досить сильні.

Другий за значущістю бютів­ський зв’язківець — Євген Зимін (№123), до обрання в парламент минулого скликання він очолював фірму «Пріоком». Тоді казали, що він прийшов у парламент замість свого колишнього боса по «Пріокому», нині голови правління ВАТ «Укртелеком» Георгія Дзекона, котрого туди запрошували, але який вирішив «не світитися». Втім, Зимін теж не світиться як політик, позиціонуючи себе як чистого технаря.

Зате активно світиться інший діловий партнер Дзекона — бютівець Віталій Чудновський, один із наближених до лідера фракції. За коротке минуле скликання він устиг зареєструвати понад десяток законопроектів, кілька з них були ухвалені. Бізнес Чудновського був, так скажемо, у банківській сфері. Проте і телекомунікаційні компанії потребують банківських послуг для вирішення широкого спектра питань реальної економіки, тож допомога реальних банків буває не зайвою.

Нарешті, Віталій Корж, №48 у списку БЮТу. Він більше тяжіє до питань українського національного відродження, проте з галуззю теж пов’язаний. Його син Юрій Корж — засновник колись великого інтернет-провайдера Global Ukraine — працював якийсь час одним із «топів» в «Укртелекомі». А помічник Юрій Гончарук — директор Українського мережного інформаційного центру, організації, що бореться за право адміністрування українського національного домену .ua. Тож Віталія Терентійовича є кому мотивувати на лобізм.

За списком «НУ—НС» у парламент прийшов Станіслав Довгий (№55). Проте з ряду причин він навряд чи буде на передньому краї телекомунікаційного лобізму. До речі, брат його, Тарас (№119), у парламент не пройшов. Як не пройшов і №97 Ігор Піковський, голова спостережної ради ЗАТ «Промзв’язок» і член спостережної ради «Укртелекому». Зате під №59 пройшов екс-помічник Ющенка та екс-голова спостережної ради «Укртелекому» Олександр Третьяков, який не раз забезпечував «доступ до тіла» тим, хто хотів поскаржитися главі держави на несправедливість, що панує в галузі. Певних лобістських рухів очікуємо від Юрія Єханурова (№24), який має стосунок до того ж «Промзв’язку».

Сьомий номер у списку Партії регіонів, Рінат Ахметов, є найбільшим серед парламентаріїв власником телекомунікаційних активів: 45,6% ЗАТ «Астеліт» (він же life:), а також «Оптіма-Фарлеп». Проте, як показує практика, від лобізму їхніх інтересів на ринку Рінат Леонідович далекий.

У фракції ПР є ще кілька людей, котрі мають певний стосунок до галузі. Це передусім Сергій Льовочкін (№46), котрий у бутність помічником Леоніда Кучми і головою спостережної ради «Укртелекому» встиг вивчити на практиці його фінансові потоки. Або №120, Олександр Єдін, який контролює «Євротранстелеком». Або №153 Юрій Мороко, гендиректор ТОВ «ММДС-Україна» — компанії, що веде мовлення в застарілому цифровому стандарті MMDS, але має частоти, необхідні для сучасного стандарту WiMAX. Лобіювати інтереси на цьому ринку можуть також Андрій Клюєв, куратор галузі в нинішньому уряді, і Володимир Сівкович з Анатолієм Кінахом, які своїх інтересів там не мають, але мають відповідні зв’язки.

Зі зникненням із парламенту Соцпартії лави лобістів залишить Сергій Чукмасов, який також згенерував низку галузевих законопроектів у парламенті минулого скликання. «Помахають ручкою» також нинішньому міністру «у тому числі зв’язку» Миколі Рудьковському і Валентині Семенюк, голові Фонду держмайна України, котрий формально управляє 92,86% акцій «Укртелекому».

Кому: Їх знали лише в обличчя

На вітчизняному телекомунікаційному ринку можна виокремити кілька угруповань, які традиційно виступають «замовниками» лобізму. В основному вони пов’язані з великими операторами.

По-перше, це так звана «київстарівська» група, голов­ним завданням якої є комфорт­не існування цього оператора. Сьогодні, наприклад, із подачі групи в пресі мусується питання про необхідність безплатного виділення операторам частот під 3G, котрі де-факто вільні, але за які Міноборони і НКРЗ чомусь хочуть змусити «мобільників» заплатити до держбюджету. У питаннях отримання частот ця група завжди була сильна: дефіцитні діапазони багато в чому розподілені на користь «Київстару». Від корпоративного конфлікту всередині компанії ця група дистанціювалася.

Конфліктом займаються представники інтересів «Альфа-груп» в Україні. Вони ж курирують інші активи цієї російської ФПГ: нафтові, торгові, фінансові, ну і «Білайн» із «Голден телекомом». Останні, так скажемо, не перебувають на вістрі лобістських зусиль цієї команди.

Наступна група, відповідно, пов’язана з «УМЗ» — «МТС». Вона базується на особистих зв’язках в українському політикумі господаря компанії Володимира Євтушенкова. А вони є в усіх таборах: і в ПР, і в «НУ—НС», і в БЮТ. Серед зав­дань цієї групи — не лише пряма підтримка бізнесу «МТС», а й скуповування телекомунікаційних активів під проекти передачі даних. Головною метою є «Укртелеком». Просуванням «державних» інтересів власне «МТС» займається спеціальний менеджер із питань зв’язків із держорганами, екс-міністр зв’язку України Олег Проживальський.

Окреме лобістське угруповання пов’язане з Георгієм Дзеконом і «Укртелекомом». Найбільший вплив воно має в БЮТі, однак його представники є й у «НУ—НС» (Третьяков), і в ПР (Льовочкін). Свою людину група має в ФДМУ; причому цей заступник голови фонду не змінюється от уже при котрій зміні влади. У тому чи іншому ступені з «Укртелекомом» пов’язані чиновники різних рангів у всіх владних структурах як у галузі зв’язку, так і в інших. Сьогодні це найпотужніше угруповання, базою якого слугують фінансові потоки «Укртелекому», контрольовані виключно топ-менеджментом компанії і не контрольовані дер­жавою. Якщо до нього додадуться ресурси фракції БЮТ, уряду, а також «союзницької» «київстарівської» групи, така команда буде цілком здатна взяти під контроль усю галузь.

Значно слабшою є «донецька» група. Здебільшого тому, що її інтереси дуже розмиті. Як ми вже зазначали, Ахметов поки не вдається до жодних спеціальних лобістських зусиль для підтримки «Астеліту» та «Оптіми-Фарлепу». Хоча, наприклад, «Астеліт» цього вкрай потребує.

Після зміни власників до сфери впливу «донецьких» потрапив CDMA-оператор ITC, який купив львівського TDMA-оператора «Українська хвиля», веде переговори про купівлю іншого CDMA-оператора, «Велтон.Телеком», і, можливо, на цьому не зупиниться. А близький до нових акціонерів ITC Леонід Нетудихата вже пролобіював для компанії бюджетне фінансування. Втім, Нетудихату можна розглядати і як самостійного лобіста, чиїми послугами можуть скористатися не лише «донецькі».

У минулому скликанні активно проявила себе група Шуль­мана—Чукмасова, або «дніпро­петровська», пов’язана з компаніями «Телесистеми України», CST-Invest та «Неофон». Проте з відставкою Сергія Чукмасова із Ради, а Олександра Склярова та Сергія Апасова — із НКРЗ група фактично припинила існування. «Приватівцю» Вадиму Шульману доводиться самому розбиратися з операторами, в які його умовили інвестувати. І оскільки він так різко висловив невдоволення результатами діяльності першого українського 3G-оператора, що навряд чи тепер зможе найняти кваліфікованого менеджера-зв’язківця, велика ймовірність того, що активи ITC поповняться і «Телесистемами».

Як: Битва за вертикаль

Керівник профільного парламентського комітету (особливо якщо зв’язок у ньому не буде нарешті суміщено з транспортом і будівництвом), голова та члени НКРЗ, профільний заступник міністра транспорту і зв’язку, директор Державного департаменту зв’язку та інформатизації, голова спостережної ради «Укртелекому» і, в меншій мірі, керівник «Укрпошти». Ось ті ключові державні посади в галузі, за які розгорнеться боротьба. Досить важливими є і пости начальників департаментів зв’язку в Кабміні і секретаріаті президента, однак ці призначення частіше за все технічні.

Усе залежатиме від того, якій із трьох політичних сил дістанеться пост міністра транспорту та зв’язку. Найбільш відкрито на нього претендує Віктор Бондар, який уже обіймав його в уряді Єханурова.

У цьому разі не виключено, що профільним заступником залишиться Леонід Нетудихата: це узгоджується з пропозицією БЮТу залишити пости заступників представникам опозиції. Тоді на пост директора Держзв’язку може повернутися його друг Петро Яцук. Або давній партнер Ігор Кравець.

Інший варіант: пости заступника міністра і голови Держ­зв’язку розподілятиме БЮТ. Тоді, швидше за все, їх обіймуть люди Георгія Дзекона. Можливо, хтось із нинішнього топ-менеджменту «Укртелекому», а можливо, і представники операторів-партнерів. Наприклад, той же Юрій Корж чи хтось із команди «Київстару».

Логічно припустити, що коли пост міністра відійде «НУ—НС», то на контроль над регулятором претендуватиме БЮТ. Точніше, Олег Шевчук, який давно піддає критиці діяльність цього органу.

Нагадаємо: коли Кабмін навесні 2005 року подав на затвердження президенту кандидатури в новий склад НКРЗ, Шевчук обіймав у цьому списку посаду голови. Однак втрутилися Довгий із Кінахом, і місце Шевчука в комісії зайняв ставленик Довгого Олег Гайдук. Тому контроль над НКРЗ для Олега Борисовича — справа принципу.

Якщо новий прем’єр-міністр перестане перешкоджати скасуванню президентом усіх попередніх нормативних актів про призначення в НКРЗ, то в комісії з’являться принаймні два вакантні місця — голови (Олег Гайдук не надто бажає повертатися) і одного з членів (Олександр Скляров навряд чи відкличе свою заяву про відставку). Якщо на пост голови буде призначено Олега Шевчука, то НКРЗ, швидше за все, за власним бажанням залишать Ольга Філіппова, Володимир Олійник і Віктор Мазур. А якщо не залишать, то в їхніх опонентів вистачить ресурсів пролобіювати укази президента про їхнє звільнення. Отже, з’явиться можливість призначити ще трьох «потрібних людей».

Можливо, Шевчука не вельми приваблює стати на чолі органу, котрий перебуває на вістрі конкурентної боротьби. Інша річ — поставити туди когось зі «своїх», тих же Зиміна, Чудновського, Баранова чи Льовочкіна—Третьякова. Або учасника ринку з числа тих, хто традиційно висловлював невдоволення діяльністю НКРЗ. А самому посісти, наприклад, посаду голови профільного парламентського комітету і заодно очолити спостережну раду «Укртелекому». Тобто стати «Довгим №2».

Що стосується «Укртелекому», то у разі, якщо Юлія Тимо­шенко стане прем’єром, його нинішній топ-менеджмент потрапляє в «цікаве становище». З одного боку, він може розраховувати на повну підтримку з боку уряду і не перейматися можливим зняттям. З іншого — із нього зажадають грошей. Бага-а-ато грошей. У вигляді дивідендів до держбюджету, податків тощо. Що змусить істотно переформатувати фінансові потоки компанії, котрі вже четвертий рік вибудовуються без якогось контролю з боку держави. Можливо, у компанії навіть з’явиться реальна спостережна рада, й ідилія, коли «Укртелеком» більше року працює без цього органу, закінчиться. Знаючи Георгія Дзекона, можна припустити, що він погодиться на будь-які умови.

І, нарешті, розглянемо малоймовірний варіант, за якого контроль над галузевою вертикаллю буде залишено за ПР — на рівні віце-прем’єра, який курируватиме галузь (наприклад, Клюєв), профільного заступника міністра (Нетудихата або Яцук) і Держзв’язку. А за БЮТом залишиться парламентський контроль. При цьому нинішній склад НКРЗ збережеться лише в тому разі, якщо президент погодиться передати повноваження щодо призначення членів комісії Кабміну. Проте навряд чи «регіоналам» віддадуть увесь зв’язок. Їм якщо й залишать, то лише пости в Мінтрансі/Держзв’язку. А НКРЗ зроблять противагою.

Що: Вони прийдуть у кожен дім

Як усі ми пам’ятаємо, попередній прихід Юлії Тимошенко на посаду прем’єра ознаменувався появою програми «Десять кроків назустріч людям». Був у ній і телекомунікаційний розділ — «Назустріч людям. Десять кроків у галузі зв’язку», запропонований тодішнім заступником міністра транспорту і зв’яз­ку Леонідом Нетудихатою. Цей документ, де наріжним каменем ставився розвиток галузі на основі державних програм і централізації управління ними, був жорстко розкритикований ринком. Хоча, не виключено, що Юлії Володимирівні подібні ідеї були близькі.

Програма обіцяла багатомільярдні вливання в держбюджет. Проте, коли Нетудихату попросили підготувати коригування до дохідної частини відповідно до його обіцянок, він почав було пояснювати, що йшлося про перспективу... І до нього в уряді Тимошенко втратили інтерес. Тим більше що з’явився Георгій Дзекон, який здійснив конкретне вливання в держбюджет у розмірі 700 млн. грн. І пообіцяв ще, коли йому буде надано конкретне сприяння. Проте стратегічних програм розвитку галузі він не пропонував.

Ближче до останніх виборів з’явилися дві більш-менш конкретні програми. Які переможцям доведеться виконувати.

Перша — це навіть не програма. «Ми зробимо... масштабну інтернетизацію України, котра доведе Інтернет практично до кожної домівки», — заявила Юлія Тимошенко, представляючи на початку серпня свою програму «Український прорив». Жодних технічних параметрів чи процедури реалізації цих планів не пропонувалося. Тож, можливо, якщо про масову інтернетизацію в її уряді і згадають, то віддадуть її на відкуп тому ж «Укртелекому». Чому останній невимовно зрадіє.

І ще. Щоб не просто провести в кожен дім провід, а «провести Інтернет», потрібно купити кожному з мешканців цього будинку по комп’ютеру, навчити користуватися (а спочатку пояснити, що таке Інтернет, бо в усіх, хто знає, він уже є) і мотивувати за цей самий «тирнет» платити. Хто займеться цим, програма мовчить.

На початку вересня з’явилася програма Клюєва і Не­тудихати «Телефон у кожен дім». Нагадаємо суть. Держава виділяє з бюджету кошти (по 240 млн. грн. протягом двох років). Ці кошти направляють «Укртелекому» (підстави і про­цедура невідомі). «Укртелеком» якимось чином передає ці кошти CDMA-операторам (поки в програмі задіяний лише один оператор — ITC). Вони будують мережу в районах, що потребують телефонізації, і встановлюють усім черговикам стаціонарні телефони з радіодоступом. «Укртелеком» також передає цим операторам номерну місткість і транспортні канали. А також бере на себе пільгове обслуговування абонентів.

З технічної точки зору, нічого складного. З організаційної — нічого не зрозуміло. Хто і як відбиратиме операторів — розпорядників бюджетних коштів? Чи проводитимуть конкурси? Будуть допущені до них лише CDMA-оператори чи оператори GSM теж? Хто контролюватиме витрату бюджетних коштів? І таке інше.

Втім, з огляду на більшу конкретику (в т.ч. у питаннях «де й кому на цьому можна заробити») програма «регіоналів» має значні шанси на реалізацію за будь-якого уряду. Особливо враховуючи, що в ній задіяний всепогодний Георгій Дзекон. І обіцянці Юлії Тимошенко про Інтернет вона не суперечить: Інтернет у кожен дім CDMA-доступ передбачає за замовчуванням...

Обидві ці програми об’єд­нані двома особливостями. Перша — популізм: гасло «телефон, Інтернет та інше щастя в кожен дім» безумовно знайде відгук у серцях широких народних мас, які не розбиратимуться, хто і скільки на них заробив. Друга — тактичний характер: програми вирішують одне приватне питання розвитку галузі і не можуть претендувати на комплексність стосовно всіх накопичених проблем. По-справжньому стратегічної програми розвитку телекомунікаційної сфери нашої країни не запропонував ніхто.

Головна причина — політичні еліти досі далекі від розуміння того, що відбувається в галузі. І так само, як і два роки тому, сприйнятливі до будь-якої «локшини», котру вішають їм на вуха порадники «від телекому». А порадники раді старатися — і ошукати політичних лідерів, як лохів, і вирішити питання окремих учасників ринку за рахунок інших.

Тому найактуальнішим завданням, яке вільно або мимоволі вирішуватимуть усі вищезгадані лобістські угруповання, стане посилення присутності російського капіталу на українському телекомунікаційному ринку. Серед найімовірніших його придбань у най­ближчі роки — «Укртелеком» і активи «СКМ», а також оператори, що володіють частотами на перспективні технології. Що ж, мусить же в хаті бути господар...