Персональний склад Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ), визначений указом Президента України №1460/2004 від 9 грудня 2004 року, у більшості зв’язківців викликав, м’яко кажучи, здивування. До цього моменту ще жевріла надія, що в комісію прийдуть знані зв’язківці, експерти, топ-менеджери провідних телекомунікаційних операторів, які мають авторитет у галузі та зможуть на високому професійному рівні вирішувати стратегічні питання регулювання найбільш динамічно зростаючого сегмента економіки України.
Призначена Президентом комісія більше нагадує «театр тіней»: більшість її членів «широковідомі у вузьких колах» як помічники, довірені особи та консультанти «сірих кардиналів» українського зв’язку, інтереси яких вони, вочевидь, і представлятимуть у НКРЗ. Їхній професіоналізм і авторитет у галузі не обговорюватимемо, тим більше, що не вони були головними критеріями при призначенні. Члени НКРЗ підбиралися за добре відомим в українській політиці принципом особистої відданості. Не кажучи вже про те, що указ готувався в абсолютно непрозорому режимі, без будь-якого обговорення з операторами ринку й іншими експертами.
Щоб зрозуміти, що являтиме собою комісія, досить назвати попередні місця роботи її членів. Відповідно до Закону України «Про телекомунікації», у складі комісії вісім осіб. Ними стали Сергій Цепенніков, Андрій Галяпа, Сергій Глотов, Анатолій Довгий, Валентина Коваль, Микола Лєстєв, Микола Орленко й Олександр Риков.
Голова комісії Сергій Цепенніков був призначений ще влітку — указом Президента України №1020/2004 від 30 серпня. Однак до останнього часу продовжував перебувати у своєму кабінеті заступника голови правління ВАТ «Укртелеком» із фінансових питань. Про його трудову біографію «ДТ» уже писало. Її можна навіть не коментувати. Нагадаємо: більша її частина минула на ПО «Південмаш», під керівництвом директора Леоніда Кучми (і недремним оком його шурина, тодішнього куратора підприємства від КДБ Юрія Туманова, котрий працює нині головою ради директорів ЗАТ «Київстар»). На «Південмаші» Цепенніков виріс від старшого економіста до головного бухгалтера підприємства. У телекомунікаційній галузі він працює від 2001 року, прийшовши на посаду фінансового директора Дніпропетровської філії компанії «Київстар»; у компанії досі працює його син. У березні 2004-го перейшов до «Укртелекому», де пропрацював лише чотири місяці.
Ще в момент призначення Цепеннікова на посаду голови НКРЗ експерти відзначали явне порушення Закону «Про телекомунікації». Адже згідно з пунктом 4 статті 20 голова НКРЗ повинен, серед іншого, мати стаж роботи в галузі зв’язку не менш як чотири роки. «Чотири роки в галузі» для Цепеннікова виповняться лише в січні. Втім, комісія де-юре починає працювати саме з січня, а отже, якщо хтось забажає оспорити це призначення, юристи завжди зможуть довести, що з формального погляду зі стажем усе гаразд.
Андрій Галяпа — мабуть, найнесподіваніший і найменш відомий персонаж. Формально до останнього часу він був керівником ТОВ «Атраком». Фундатором цього підприємства є ЗАТ «Пріоком», створювач і засновник якого — Григорій Дзекон, вже незабаром рік як в.о. голови правління ВАТ «Укртелеком». Підприємство «Атраком» — молоде, створене лише в лютому 2004 року. В липні закарпатський губернатор Іван Різак назвав серед причин прориву продуктопроводу Рівне—Угорщина і прокладку за замовленням «Атракому» лінії зв’язку вздовж нього. В серпні підприємство випустило 20-відсоткові п’ятирічні облігації на суму, ні багато ні мало, 134 млн. грн. Галяпу називають помічником Дзекона. До НКРЗ він, напевне, потрапив також як креатура Туманова. Хоча Галяпа й технар, але в галузі зв’язку стаж його роботи менше року, він теж не відповідає вимогам згаданої 20-й статті Закону «Про телекомунікації».
Ще одним вихідцем із «Пріокому» є Валентина Коваль. Щоправда, в цій компанії вона працювала недовго. Більша частина її трудової діяльності минула в інституті «Діпрозв’язок», де вона обіймала посади головного інженера та заступника генерального директора. Формальним професійним вимогам до членів комісії вона повністю відповідає. До цього призначення з нею стикалися переважно ті зв’язківці, кому доводилося розробляти або погоджувати проекти в «Діпрозв’язку».
А от Анатолій Довгий і Микола Орленко — «добре забуті» старі зв’язківці. Обидва вони від травня 1999-го до серпня 2001 року обіймали посади заступників голови Держкомзв’язку (яким тоді був Олег Шевчук) і пішли звідти з приходом ще одного Довгого — Станіслава.
Анатолій Довгий (якого через вічну плутанину з двома братами-депутатами Довгими охрестили в кулуарах «Брат-2») до останнього часу обіймав посаду помічника голови комітету ВР з питань будівництва, транспорту та зв’язку Валерія Пустовойтенка. Член НДП, якийсь час навіть очолював Кіровоградську обласну організацію цієї партії, від якої на виборах 1998 року балотувався до ВР. Закінчив одеську «поповку», обіймав посади від інженера й начальника районного вузла зв’язку до гендиректора «Кіровоградпошти» та «Кіровоградтелекому», 2001-го був також членом наглядової ради «Укртелекому».
Брав участь у розробці Закону «Про телекомунікації». Нагадаємо: найактивніше просували цей закон два галузевих угруповання — «київстарівське» на чолі з Ігорем Литовченком і «донецьке» на чолі з президентом DCC Валерієм Степаненком. Так от, Довгий працював тоді в тісному контакті з останнім і курирував усі узгодження законопроекту з юристами DCC. Можливо, він і надалі представлятиме в НКРЗ інтереси цієї групи.
Микола Орленко, будучи заступником голови Держкомзв’язку, курирував технологічні питання, зокрема скасування необхідності одержання користувачами мобільних телефонів індивідуальних дозволів на їх експлуатацію. Він також очолював робочу групу Держкомзв’язку з урегулювання відносин на ринку IP-телефонії. Після звільнення з Держкомзв’язку Орленко якийсь час працював у апараті Центральної виборчої комісії — був радником голови ЦВК з питань інформатизації. За деякими даними, він брав участь у створенні автоматизованої системи підрахунку голосів. Тієї самої, з приводу якої виникло так багато питань під час останніх виборів. Щоправда, з початку 2004 року Орленко фактично повернувся до Держкомзв’язку, де працював радником голови. Експертам важко визначити, чий він протеже в комісії.
Микола Лєстєв — також «забутий персонаж». До 2001 року він працював першим заступником Центру «Укрчастотнагляд» і був звільнений після відходу Шевчука з Держкомзв’язку. Намагався поновитися там у судовому порядку, але це в нього не вийшло. Входить до складу ревізійної комісії ВАТ «Укртелеком». Щодо членства в НКРЗ його чомусь завзято називають представником інтересів Сергія Льовочкіна (першого помічника Президента України та голови наглядацької ради ВАТ «Укртелеком»), хоча знайомий він і з багатьма іншими відомими політиками.
Найодіознішою фігурою в НКРЗ можна назвати Сергія Глотова. Не наводитимемо тут численні обвинувачення в лобіюванні інтересів окремих комерційних структур, яке нібито мало місце під час перебування його від 2001 до 2004 року начальником управління радіотехнологій і використання радіочастот Держкомзв’язку (див. матеріал «Ефір: ресурс чи годівниця?» на стор. 11). Вважається людиною з оточення Туманова, однак часом допомагав із частотами й «донецьким». Від липня 2004-го й до останнього часу Глотов перебував на лікарняному. Напевне, намагався перечекати реорганізацію Держкомзв’язку — хворого звільнити не можна. Як це бувало й раніше в періоди його відпусток, процес розгляду заявок на одержання частот за його відсутності помітно пожвавився.
Сергій Глотов, серед іншого, є членом наглядової ради ВАТ «Укртелеком». А відповідно до п.5 статті 20 Закону «Про телекомунікації», члени НКРЗ не мають права обіймати посади, навіть громадські, в операторах телекомунікацій. Втім, це радше знову-таки привід для майбутньої юридичної казуїстики: указ про виведення Глотова з НР «Укртелеком» з’явиться заднім числом, щойно це стане актуальним.
Ну і, нарешті, полковник запасу Олександр Риков. Про його біографію «зв’язківця» «ДТ» також писало: випускник КВВІУЗ ім. Калініна, тридцять років у Збройних силах, працював начальником управління у Департаменті спеціальних телекомунікаційних систем СБУ. Від 1999 року — інженер, начальник відділу, пізніше — начальник управління в ЗАТ «Київстар». 2003-го разом із Дзеконом, з яким тісно співпрацює, перейшов до «Укртелекому» на посаду директора з питань взаємодії з операторами зв’язку. Також член наглядової ради «Укртелекому» (див. п.5 ст. 20 Закону «Про телекомунікації»).
Отже. Два члени комісії, включаючи голову, не мають необхідного стажу роботи в галузі, не кажучи вже про профільну освіту. П’ятеро членів комісії мають відношення до інтересів «сім’ї» і Юрія Туманова: три — по лінії «Київстару», два — по лінії Дзекона та «Пріокому». Інші представляють «противаги» інших груп. Судячи зі складу комісії, у підготовці указу активну участь брав Юрій Туманов.
Ще кілька цікавих моментів. Судячи з того, як швидко «проштовхнули» поправку до Закону «Про радіочастотний ресурс», відповідно до якої повноваження НКРЗ із регулювання РЧР починають діяти з 1 січня 2005 року, а також із того, що як мінімум четверо членів комісії мали відношення до радіотехнологій, «сім’я» таки усвідомила перспективність цього сегмента ринку телекомунікацій. І вирішила розширити свій вплив на ньому від одного оператора до всіх, хто використовуватиме радіочастоти у своїй діяльності. А кількість таких найближчим часом стрімко зростатиме.
Загалом, «що виросло, те виросло». Незважаючи на те, що повноваження комісії починаються лише з 1 січня, вона вже розвинула бурхливу діяльність. Відбулася перша нарада (на якій виявилися перші суперечності між самими її членами). Видано перші документи, наприклад, лист, що наказує «Укрчастотнагляду» призупинити діяльність, «пов’язану з користуванням РЧР», зокрема видачу дозволів на ввезення радіоелектронних засобів з-за кордону. Нині, нагадаємо, закордонні телерадіокомпанії активно ввозять телевізійне устаткування для висвітлення третього туру виборів, і це рішення фактично блокує їхню діяльність. Судячи з жорсткого тону документа, підписаного С.Цепенніковим, «із цим бухгалтером ми ще наплачемося»...