UA / RU
Підтримати ZN.ua

Казино... у зоні відселення?

Законопроекти, законопроекти й ще законопроекти... Тільки в 2007 році у Верховній Раді розглядалося сім законопроектів у сфері азартних ігор, але жодний із них не набрав бодай півтори сотні голосів...

Автор: Наталя Вареник

Законопроекти, законопроекти й ще законопроекти... Тільки в 2007 році у Верховній Раді розглядалося сім законопроектів у сфері азартних ігор, але жодний із них не набрав бодай півтори сотні голосів. Віз і нині там — за 16 років незалежності держави не ухвалений жодний закон у цій сфері. Та шанси, схоже, є… Законопроект авторського колективу з чотирьох представниць різних політичних сил і прекрасної половини людства О.Білозір, І.Геращенко, О.Кондратюк і К.Ващук «Про державне регулювання діяльності з проведення азартних ігор» особливо зацікавив ЗМІ. Він передбачає винесення гральних закладів за територію населених пунктів, чого так боялися представники азартної сфери діяльності.

До речі, гральний бізнес — єдина галузь, щодо якої немає жодної директиви Ради Європи. Створити однакові вимоги, на думку фахівців, просто неможливо — нашу планету населяють люди різного ступеня азартності. Наприклад, жителі Скандинавії менше схильні до азартних ігор, ніж жителі Італії. Кожна країна вирішує дане питання з урахуванням власних особливостей.

Секрети дитячої психології чи банальний прибуток?

Чим пояснюється зросла останніми роками в Україні популярність азартних ігор? Подібний бум нещодавно пережила і Росія, де засилля гральних автоматів доходило до абсурду — вони були встановлені просто на тролейбусних зупинках...

«Сьогодні в Україні існує ряд негативних чинників, які впливають на розвиток дітей, — коментує заступник директора з науково-експериментальної та організаційної роботи Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України, доктор психологічних наук Сергій Болтівець. — Наприклад, тенденція переходу України на навчання дітей із шестирічного віку пересунула межі соціально зумовленої вікової кризи семирічного віку на більш ранній період. Простіше кажучи, дитина значно раніше переходить із періоду ігор у період навчання. У результаті ми можемо одержати майбутнє покоління з непрожитим життєвим досвідом. Такі молоді люди тягнутимуться до ігор, маніпулювання, гральних форм самореалізації.

Цей наслідок непережитих психологічних конструкцій відчувається вже й нині — величезна кількість гральних автоматів, казино, комп’ютерних клубів знаходять собі клієнтів із числа наймолодших. У сучасних українців можуть недорозвинутися такі почуття, як любов, доброта й т.п. через ранню «комп’ютеризацію» особистості».

Кількість дітей, втягнених в азартні ігри, перевищує розумні межі. Водночас представники грального бізнесу стверджують, що автомати на вулицях і в інших доступних дітям місцях давно заборонені. А коли вони існують — це явна й основна ознака нелегальності, яку недобросовісна місцева влада просто «не бачить».

До речі, за даними Української асоціації діячів грального бізнесу, у галузі не більш як 20—30% легальних суб’єктів, решта працюють нелегально.

«Легальний суб’єкт ніколи не пустить людину, молодшу за 18 років, до грального залу, інакше він втратить бізнес, — розповідає президент асоціації Сергій Третьяков. — А тому, хто працює в тіні, нічого втрачати, він не заплатив мільйон гривень за ліцензію й сотні тисяч — за торговельні патенти.

Причому позбавлений ліцензії бізнесмен зможе одержати нову тільки через рік, тобто він фактично втрачає свою справу.

До речі, автори нового «жіночого» законопроекту пропонують прибрати з міст не заклади, а всі гральні автомати, забуваючи, що казино цими автоматами буквально напхані. Спостереження показують: основний контингент гравців на автоматах не молодь, а люди 30—40 років, котрі діють як сформовані гравці — за своїми системами й т.п.»

Здається, що причина зрослої популярності азартних ігор не в захопленні ними дітей, а в рентабельності цього бізнесу. Подивіться, як закриваються один за другим гастрономи, їдальні, а на їхньому місці відкриваються казино.

Ще одне пояснення популярності азартних ігор криється в тому, що Україна нині переживає певний перехідний період, коли люди грають не стільки для того, аби розважитися, як це повсюдно відбувається на Заході, скільки з метою заробити легким і не зовсім чесним шляхом. Це дуже потворне явище, тим паче, що більшість автоматів, які функціонують у нас, — контрафактні, із незрозумілим програмним забезпеченням і невідомим коефіцієнтом виграшу. В Україні автомати європейського рівня (із коефіцієнтом виграшу 90—94%) встановлені лише в легальних суб’єктів господарювання...

Американська, голландська чи англійська модель...

Ідею винесення грального бізнесу за межі населених пунктів її прибічники пояснюють тим, що так заведено в усьому світі. А це швидше помилкове уявлення.

Справді, існує американська модель грального бізнесу — різноманітні гральні центри, розміщені у відведених для них територіях. Сто років тому перший із них — Лас-Вегас — був винесений у штат Невада і звільнений від податків на 25 років, із чим пов’язаний його стрімкий розвиток. Однак сьогодні американці відмовляються від цього шляху: на території населених пунктів 43 штатів уже дозволені азартні ігри.

Крім американської, існує ще голландська модель, де гральний бізнес дозволений практично повсюдно при жорсткому регулюванні місцевої влади.

Французька модель дозволяє розміщення гральних закладів у певних місцях і містах із населенням менш як півмільйона жителів. Та законодавицею мод у європейському гральному бізнесі останніми роками стала британська модель, грунтована на законі 2007 року. У ньому жорстко й чітко розписано все — від вимог до гральних закладів до відповідальності. У нас же зовсім цього немає, а підприємці готові заплатити будь-який штраф, аби не втратити ліцензію.

«Жодна країна Європи не пішла шляхом винесення грального бізнесу в спеціальні «гральні зони», — коментує Сергій Третьяков. — Це пов’язано з обмеженою кількістю землі. Необхідно створювати розвинену інфраструктуру, готелі, аеропорти, що потребуватиме величезних витрат. В Україні це тим паче проблематично, оскільки вся земля навколо великих міст давно продана, і на даному етапі таке рішення може вплинути на спекуляцію землею. Прийняття цього пункту в законопроекті — по суті, заборона грального бізнесу, його колапс і перерозподіл ринку.

Нині в більшості європейських країн панує голландська модель грального бізнесу. Якщо Україна хоче ввійти в Європу, слід йти європейським шляхом.

Європейці активно захищають свій гральний бізнес, оскільки це великі гроші, які працюють на економіку країни. Наприклад, в Італії на наполегливу вимогу Папи Римського Іоанна-Павла II впродовж десяти років азартні ігри були заборонені. Після його смерті заборона була знята, і от цікаві цифри з урядової доповіді: за ці десять років у гральні заклади сусідніх країн було вивезено
14 млрд. євро...»

Справді, всього в кількох кілометрах від кордону Північної Італії, у Словенії, побудовані величезні 40-поверхові хмарочоси, при яких розташовані зали гральних автоматів, схожі на криті футбольні поля. Вся Північна Італія їздила до Словенії, оскільки в цій гральній зоні зосереджені недорогі готелі та ресторани, що приносило словенцям колосальні доходи.

Решта грошей ішла до Франції, Австрії та Швейцарії.

Сьогодні італійська модель грального бізнесу спрямована на запобігання відтоку «гральних» грошей за кордон. Казино розташовані по кордону дер­жави, вони «перехоплюють» італійців, які мають намір пограти в Монте-Карло, у Франції, Словенії чи Швейцарії.

Усі будівлі італійських гральних закладів і донині належать муніципалітетам, а в назвах усіх казино є слово «муніципальне». Управлінням казино займаються як муніципалітети (Сан-Ремо), так і приватні компанії (Сан-Венсан). Єдиної політики в галузі оподаткування, діяльності казино немає. Кожний муніципалітет (регіон) установлює свої правила. Так, казино в Сан-Венсані зобов’язане платити в бюджет регіону 45% від валового доходу від французьких ігор, 50% — від американських ігор і 70% — від гральних автоматів...

Мекка для туристів чи зона суворого режиму?

Франція пішла своїм шляхом — вести гральний бізнес у цій країні може тільки юридична особа. Наявність Монте-Карло, що перебуває під юрисдикцією Франції, має з нею спільну валютну систему й стало Меккою для всієї Європи, наклало відбиток на гральний бізнес цієї країни.

Незвичайною є голландська модель — дозволивши пороки, голландці завжди намагаються не доводити їх до крайнощів. Наркотики — але тільки легкі, азартні ігри — але тільки під суворим державним контролем.

Голландське суспільство завжди відрізнялося особливою, неортодоксальною поведінкою. Влада воліла використовувати регулятивні, а не заборонні механізми.

Саме через недостатній контроль із боку влади в 70-ті роки країна зіштовхнулася з проблемою кримінального грального бізнесу, який розвивався хаотично. Його можна порівняти з погіршеним у багато разів варіантом нелегального українського грального бізнесу. Гральні заклади нагадували кубло, клієнтів постійно обманювали, погрожували. При цьому власники закладів отримували величезні прибутки.

Посилаючись на голландську модель, українські бізнесмени забувають, що уряд Голландії виявив твердість і прийняв жорстке рішення: казино на території Голландії можуть належати виключно спеціально створеній для цього компанії — «Казино Голлан­дія» (Holland Casino). Таким чином, на ринку азартних розваг панує монополія. Відповідно до законодавст­ва, одна третина прибутку компанії має спрямовуватися в бюджет держави. Діяльність компанії жорст­ко регламентується і контролюється державою, зокрема комісією з азартних ігор...

Утім, є одна країна, яка фактично прийняла американську модель, — це Росія.

«Гральний бізнес на українському ринку нині майже на 40—50% іноземний, — пояснює Сергій Третьяков. — З них не більш як 5% — представники далекого зарубіжжя, які працюють найцивілізованіше. Левову частку іноземних суб’єктів становлять росіяни. У 2006 році Держдумою ухвалений федеральний закон про чотири гральні зони в Росії. Він набирає чинності восени нинішнього року. Така багата на території країна, як Росія, може це собі дозволити. Ці зони уже визначені за типом Лас-Вегаса, дві з них розташовані в Європейській частині Росії і ще дві — на Алтаї та у Владивостоку.

Бізнесменам дали два з половиною роки на роздуми, багато хто сподівався, що з перевиборами президента щось зміниться, але наприкінці минулого року В.Путін заявив, що закон не переглядатимуть...

Усім зрозуміло: їздити грати в Калінінград або на Алтай іноземці навряд чи будуть, у них є місця поближче, тому до нас в Україну відразу ж ринув потік російських підприємців. Завозиться дуже багато грального обладнання, автоматів, їхній продаж здійснюється за дем­пінговими цінами. Отже, практично завойовується наш ринок, водночас у нас немає таких коштів, щоб кинути їх на захист від багатшої країни...»

До речі, історії уже відомі подібні ситуації: у 1872 році були закриті всі казино Німеччини, що дуже стурбувало швейцарську владу, яка обгрунтовано вважала, що німецькі оператори кинуться в їхню країну. Тому заборона на організацію і проведення азартних ігор була зафіксована у тексті нової конституції Швейцарії, прийнятої в 1874 році. Тривалий час азарт­ні ігри в країні були заборонені, цим і пояснюється те, що швейцарська модель діє всього п’ять років. Влада Швейцарії (на відміну від російської) змогла провести в середині
90-х минулого століття велику та важливу роботу. Її результат — перша в історії Швейцарії спроба комплексного регулювання грального бізнесу — закон про азартні ігри та гральні будинки від 1998 року, в якому враховані інтереси держави, бізнесу і суспільства.

Зрозуміло, що ми живемо в ХХI, а не ХIХ столітті, і забороняти такий рентабельний бізнес сьогодні в Україні ніхто не стане. Надто великі кошти вкладені в землю, будівлі та обладнання. А от у яких «зонах суворого режиму» опиниться український підприємець, котрого витісняє іноземний бізнес, — поки що незрозуміло.