Інформаційний простір періодично стрясають грандіозні суми, що їх державний бюджет України втрачає через шахрайство з податком на додану вартість (ПДВ). Приблизно так само часто з'являються і звіти про результати боротьби з ПДВ-шахрайством.
Наскільки ефективними, достатніми або, навпаки, надмірними є заходи, яких вживає держава у цьому сенсі, предмет непростої дискусії. І одним із делікатних аспектів цієї дискусії є питання про списки ризикових платників податків.
За різними оцінками, у списках значаться 30–50 тисяч платників податків. І хоча більшість із них від самого початку фіктивні або ж давно закинуті юридичні особи, представників реального бізнесу там теж чимало.
Що не так зі списками ризикових
Списки ризикових платників податків формують спеціальні комісії при податкових органах. Потрапляння підприємства до такого списку означає, що всі податкові накладні, які воно виписує своїм покупцям, буде заблоковано. По кожній треба буде подати на розгляд комісії пакет документів, які доводять, що товар насправді поставили (послугу надали). Комісія може як прийняти рішення щодо реєстрації накладної, так і відмовити. В останньому випадку, якщо її рішення не скасує вища комісія або суд, податковий кредит за ПДВ покупець втратить назавжди.
Працювати з постачальником, що перебуває у списку ризикових, захоче не кожен покупець. Тож аби вийти з неприємного становища, підприємству потрібно активно доводити податківцям, що воно більше не ризикове.
В ідеї ризикових платників податків є низка важливих нюансів.
- До появи списків у відносинах бізнесу й податкових органів діяло правило «а ви спочатку доведіть». Податківці завжди могли й нині можуть зробити податкове донарахування або виписати штраф. Але якщо платник податків із ними не згоден, то він не зобов'язаний одразу сплачувати донараховане. Він може оскаржити донарахування і безперешкодно працювати далі доти, доки суд не підтвердить його законності. Тепер правила ігри змінилися. Платник податків, який опинився в списку ризикових, починає зазнавати збитків негайно. І тепер це вже він змушений терміново доводити, що ризиковим не є.
- У 98% випадків на практиці застосовується восьмий критерій ризиковості, формулювання якого доволі розмите. При його застосуванні все залежить від людського чинника. У таких умовах зростає ризик помилок і зловживань, і створюється вельми сприятливий ґрунт для корупції. Неприйнятно, що такий серйозний захід, як включення до списку ризикових платників податків, у більшості випадків застосовується на підставі нечіткого критерію.
- Списки ризикових переросли рамки, для яких створювалися. За задумом, у них мали опинятися лише компанії, підозрювані в тому, що вони виписують податкові накладні за безтоварними операціями, допомагаючи іншим платникам податків ухилитися від сплати ПДВ. На практиці до списків можуть включити й за багато інших грішків, наприклад, за підозрою в тому, що власник компанії не оформляє працівників у штат, платить їм частину зарплати «в конвертах» або що компанія користується послугами контори, яка переводить гроші в готівку. На всі ці зловживання податкова в теорії мала б реагувати в інший спосіб: здійснювати податкові перевірки й доводити факти порушень. Але це більш трудомістко, до того ж перевело б ситуацію в менш виграшну для держави парадигму «спочатку відстояти свої висновки в суді, а вже потім стягнути недоплачене» (і це якщо буде з чого стягувати, адже вивести з компанії всі активи й перетворити її на банкрута в Україні нескладно).
Серед майже 450 скарг на включення до списків ризикових платників податків, отриманих Радою за 2018–2021 роки, можна знайти чимало повчальних історій: як про бізнесменів, що пожали плоди свого небажання чесно платити податки, так і про підприємців, котрі стали випадковими жертвами недосконалої системи. Чимало й історій, у яких не все однозначно, а Раді доводилося допомагати сторонам знайти компроміс.
Приклади з життя
Невеликі незрозумілості
Виробник і експортер волоських горіхів зі сходу України потрапив до списку ризикових через те, що податковий орган засумнівався в реальності його діяльності. Причиною сумнівів стала мала кількість персоналу й необоротних активів як для обсягів діяльності.
За сприяння Ради підприємство змогло пояснити всі аспекти свого бізнесу, що викликали питання в податкового органа. Зокрема, пояснили факт залучення працівників для збору горіхів на підставі цивільно-правових, а не трудових договорів і передача горіхів на очищення іншій компанії, яка має відповідні виробничі потужності, на умовах давальницької сировини. У результаті комісія при податковому органі нарешті визнала, що компанія не відповідає критеріям ризиковості.
«Сумнівний кредит»
Менше пощастило швейному ательє з Києва. Податківці запідозрили, що під виглядом придбання тканини, ниток та інших матеріалів компанія оготівковує кошти та необґрунтовано формує податковий кредит за ПДВ. Ці спостереження побічно підтверджувалися невисокою (порівняно із середньогалузевою) податковою віддачею. Розмір офіційних зарплат також не дотягував до середнього по регіону.
Рада не могла виключити, що підозри не є необґрунтованими. Однак зазначила, що вони не є причиною включення підприємства до списку ризикових. Адже таке включення лише приводить до блокування податкових накладних, які ательє виписує своїм замовникам за реальними поставками виробленого ним одягу. На думку Ради, такі підозри варто було б відпрацювати, швидше, у рамках «класичної» податкової перевірки. Зі списку ж ризикових підприємство слід було виключити.
Однак у цьому питанні фіскальні органи виявилися непохитними. Умовами виключення зі списку ризикових вони назвали «добровільну» відмову ательє від податкового кредиту, сформованого за рахунок ризикових постачальників, підвищення податкової віддачі й офіційних зарплат. Платник податків опинився перед непростим вибором: погоджуватися на болісний компроміс або ж іти відстоювати свої інтереси в суд, а може, зовсім закрити проблемне підприємство та продовжувати бізнес через інших юридичних осіб.
А оцей постріл — у ціль
Варто згадати й про один із випадків, коли Рада визнала скаргу необґрунтованою, погодившись із правотою податкового органу.
У списку ризикових опинилася компанія, яка імпортувала товари, а потім реалізовувала їх на території України. Низка підозрілих обставин у діяльності компанії та її покупців указувала на те, що компанія, ймовірно, була причетна до первинного формування схемного ПДВ: реалізовувала завезені в Україну товари на «чорному» ринку, а податковий кредит за ПДВ, сформований при їхньому імпорті, продавала конвертаційно-транзитній групі під виглядом реалізації цього самого товару.
Обґрунтовано спростувати ці підозри представники компанії не змогли, тому Рада дійшла висновку, що вона перебуває в списку ризикових обґрунтовано.
Так що ж робити?
Заплющувати очі на проблему масштабних зловживань із ПДВ в Україні не можна. Але важливо, щоб побічні ефекти від боротьби з таким шахрайством мінімально шкодили сумлінним платникам податків, а зусилля з виведення бізнесу із «сірої» зони в «білу» докладали відповідно до букви й духу закону.
Рада, як і раніше, реагуватиме на кожну індивідуальну скаргу й у міру своїх можливостей допомагатиме вивести зі списків ризикових компанії, які перебувають у них безпідставно.
Для того ж, аби потік таких скарг від бізнесу поступово зійшов нанівець, важливо встановити чіткіші правила гри в цій сфері:
- уточнити багатостраждальний восьмий критерій ризиковості;
- прописати докладні вимоги до того, які дані слід включати в рішення про ризиковість;
- передбачити право платника податків подавати апеляцію на таке рішення у центральний податковий орган.
Ці заходи Рада рекомендувала у своєму системному звіті, опублікованому в серпні 2020 року, і продовжує діалог щодо їх запровадження.
У перспективі можна розглянути і чимало інших ідей про те, як зробити роботу системи СМКОР менш обтяжливою для бізнесу. Наприклад, включенню до списку ризикових може передувати офіційне попередження, яке дає платнику податків можливість у визначений строк спростувати негативну податкову інформацію, що поступила на нього, попередивши свою появу у списку.