Можна вважати, що гоніння на IP-телефонію в Україні завершилися 2004 року. Принаймні стало зрозуміло, що ця сфера послуг житиме. Так, 16 червня 2004 року Кабінет міністрів України прийняв постанову №773 «Про розміри та порядок зарахування плати за видачу, переоформлення, видачу дубліката, копії ліцензії на провадження діяльності у сфері телекомунікацій і продовження строку її дії». А в грудні Державний комітет із питань регуляторної політики та підприємництва, намагаючись дати шанс і малому бізнесу заробляти на IP-телефонії, звернувся з пропозицією до Кабінету міністрів призупинити запроваджене раніше ліцензування цього виду діяльності.
Ціна знизилася, але...
Комітет попросив уряд призупинити дію червневої постанови в частині визначення вартості ліцензії на IP-телефонію та наказу Державного комітету з питань зв’язку та інформатизації №132 від 17 червня 2004 року про запровадження ліцензування операторів IP-телефонії. Держкомпідприємництва вважає, що після запровадження ліцензування і досить високої плати за ліцензію сектор малого бізнесу втратив можливість надання таких послуг, а значна частина населення країни — можливість користуватися послугами міжнародного зв’язку. Тарифи на традиційні закордонні дзвінки погано узгоджуються з платоспроможністю населення, при цьому послуги IP-телефонії обходяться в 3—5 разів дешевше. Ще одним аргументом захисників малого бізнесу став Закон «Про телекомунікації», котрим уведення ліцензування IP-телефонії не передбачене.
То скільки ж коштує сьогодні ліцензія? Так, вона знизилася в ціні майже в 1,7 разу. І тепер, на перший погляд, не така вже велика — усього 6% від вартості ліцензії на міжнародний фіксований зв’язок. Однак ці 6% виливаються в більш як півмільйона гривень. Для порівняння: вартість ліцензії на прибутковіший мобільний зв’язок становить лише 340 тис. грн.
Світовий досвід у частині законодавчого регулювання IP-телефонії досить різноманітний. Від повної лібералізації (у США) до часткової чи навіть повної заборони використовувати мережі для надання послуг IP-телефонії в деяких країнах. Україна орієнтується на досвід Євросоюзу і передбачає ліцензування цього виду послуг.
Представники операторів фіксованого зв’язку наполягають на збереженні ліцензування в повному обсязі. Такий підхід пояснюють тим, що вони витрачають фінансові ресурси на спорудження нових ліній зв’язку, сплачено гроші за ліцензії на міжнародний зв’язок, водночас провайдери ІP-телефонії використовують готові лінії зв’язку, і ще, бачте-но, не хочуть платити за ліцензії.
Так, голова правління ВАТ «Укртелеком» Георгій Дзекон пропонує підвищити вартість місцевого зв’язку на 10—20% і пояснює такий крок саме наявністю «нових компаній, які пропонують споживачам дешеві тарифи на розмови з закордоном». Мовляв, тепер збитковий тариф на місцевий зв’язок уже не компенсується високою прибутковістю міжнародних переговорів. Напевно, у зв’язку з цим слід нагадати, що «Укртелеком» продовжує утримувати тарифи на міжнародний зв’язок вище від світового рівня, міряючи їх у доларах США: у Східну Європу можна зателефонувати за 0,5 дол., у США — за 0,66, а в Африку, Азію та Південну Америку — аж за 1,92 дол.
Таким чином, великим телекомунікаційним операторам невигідна поява маси дрібних конкурентів. У результаті учасники інтернет-ринку, вони ж провайдери ІP-телефонії, котрі прагнули до зменшення вартості ліцензії чи навіть її повного скасування, досягли лише не дуже істотного для них зниження вартості ліцензії.
Щоправда, втішним фактом можна вважати положення указу №132 Держкомзв’язку про те, що оператори фіксованого зв’язку не можуть використовувати ІP-телефонію, не сповіщаючи про це абонентів. Дане положення стало відповіддю на заяви представників інтернет-провайдерів про те, що завдяки використанню у 80% з’єднань ІP-телефонії замість традиційного зв’язку оператори міжнародного фіксованого зв’язку отримують надприбуток. Тепер оператор «повинен інформувати користувача про відмінності в якості надання послуги із застосуванням ІР-технології». Крім того, оператор має застосовувати ІР-телефонію з установленими показниками якості.
Обійдемося без ліцензії
IP-телефонія, або зв’язок за технологією VoIP (Voice over Internet Protocol), здійснюється з допомогою комутації пакетів даних, на відміну від звичайного, де відбувається комутація каналів. При цьому в IP-телефонії з’єднання можуть здійснюватися двома способами.
Перший варіант з’єднання — з допомогою звичайних телефонів. У цьому разі голосовий сигнал із телефону одного співрозмовника надходить на АТС і далі — на встановлений там сервер-шлюз IP-телефонії. На цьому сервері голосовий сигнал оцифровується, стискається, розбивається на пакети і передається через Інтернет на другий шлюз IP-телефонії. За доставку пакетів на необхідну IP-адресу відповідає IP-протокол. На приймальному боці пакети об’єднують у потік даних, котрий перетворюється на аналогову форму і надходить на другу АТС, а звідти — на звичайний телефон другого співрозмовника. Саме цей вид IP-телефонії надається операторами зв’язку і підпадає під ліцензування.
Другий варіант полягає в з’єднанні між спеціальними IP-телефонами, котрі підключені до комп’ютера чи корпоративної мережі й Інтернету. У даному разі задіяно лише інтернет-канали і немає необхідності в зайвих перетвореннях. Такі з’єднання можуть здійснюватися без ліцензії Держкомзв’язку на відповідний вид діяльності з наданням послуг у сфері телекомунікацій.
Таким чином, ніхто не заборонить установити IP-телефони в центральному офісі й інших підрозділах по Україні й усьому світі і запросто спілкуватися між собою. IP-телефон може підтримувати будь-які види інтернет-з’єднань, включаючи Dial-up, ISDN, ADSL, LAN, тому його можна використовувати навіть на наших повільних лініях, причому практично без утрати якості. Найцікавіше, що на таких же апаратах, об’єднаних єдиним номерним простором по всьому світі, зв’язок здійснюватиметься взагалі безплатно. Потрібно лише платити за інтернет-трафік, а це, порівняно з оплатою телефонних розмов, — копійки.
Ще років десять — і «золота рибка» у нас у кишені
Не дивно, що, за прогнозами оптимістично налаштованих експертів, до кінця десятиліття більша частина світового голосового трафіку передаватиметься у вигляді пакетів IP. Реалісти погоджуються з тим, що в Європі повний перехід зв’язку на VoIP займе 15—17 років. Поки ж світовий трафік IP-телефонії не перевищує 10—12% від усього телефонного трафіку, обсяг якого за останні п’ять років зріс майже вдвічі.
Сьогодні всі провідні виробники традиційних офісних АТС доповнюють свої продукти підтримкою IP. Чимало замовників вважають гібридні системи надійнішим і безпечнішим рішенням, хоча практично всі сучасні системи передбачають необхідне резервування і перемикання каналів на звичайну телефонію у разі відмови інтернет-з’єднань.
Так, перше, що лежить на поверхні при використанні IP-телефонії, — це значна економія коштів на міжміських і міжнародних дзвінках. Але це занадто спрощений підхід. IP-телефонія — це об’єднання корпоративних підрозділів у єдину мережу з єдиним номерним простором, можливість швидкого встановлення IP-фона зі своїм унікальним номером у будь-якому місці, де є комп’ютер (чи навіть без нього) і вихід в Інтернет. А з розвитком бездротових технологій з’являться ще й мобільні рішення. Досить, наприклад, установити IP-телефон із Wi-Fi-адаптером, і на зв’язку можна буде залишатися в будь-якій точці офісу, а з запуском технології WiMAX — на відстані 10—50 км від точки виходу в Інтернет.