Тема великих іноземних інвестицій в українську економіку так часто звучала на різних форумах, семінарах, засіданнях Кабміну й у виступах Президента, що, здавалося б, додати до всього цього нічого. Тільки ось що цікаво: крім пишномовних обіцянок уряду поліпшити інвестиційний клімат у країні, нічого не відбувається... А інвестори з нетерпінням чекають конкретних змін. У цьому автор переконався, відвідавши минулого тижня інвестиційний форум, який проходив у Москві.
Москва словам не вірить
У рамках Дня України на форумі, організованому компанією «Ренесанс капітал», активно обговорювалися перспективи українського ринку для іноземних інвесторів і проблеми, які не дозволяють прийти в Україну багатьом російським та іноземним компаніям. Оптимізмом зарядила інвесторів помаранчева революція, проголосивши рух через демократію до європейських стандартів. Так, радник Віктора Ющенка Борис Нємцов вважає, що Майдан породив національну ідею, суть якої проста: Україна — європейська країна, яка зробить усе, аби ввійти в європейські інститути.
Серед проблем було названо «синдром Крилова» (Лебідь, Рак і Щука) у структурах влади. Не дають спокою інвесторам нескінченні розмови про реприватизацію й недосконалість правового поля. Якщо конкретно, приходу значних російських інвестицій в Україну заважає хаос, який панує сьогодні в українській владі та в українських законах. Більше того, примітний момент: росіяни з величезною симпатією ставляться до українського Президента, чого не можна сказати про їхнє ставлення до нашого прем’єра. Так, Борис Нємцов переконаний: Юлії Тимошенко шкодить незнищенна віра в те, що держава краще керує економікою, ніж приватний сектор: «Ця непохитна віра в Юлії Володимирівни виникла через її бізнес-минуле. Їй здається, що Україна — це велика корпорація. Звідси рішення про фіксування цін на м’ясо та бензин».
Державна політика фіксування цін викликає подив в іноземних інвесторів, які хочуть прийти в країну зі справді ринковою економікою, де держава у вирішенні економічних питань виконує лише допоміжну, а не відверто регулятивну функцію. Проте Україна не є країною з ринковою економікою, і тому тут панують інші, ніж у Європі чи Штатах, принципи. А іноземні інвестори не можуть прийти в країну, дії влади якої їм абсолютно незрозумілі.
Тепер про обсяги російських інвестицій. За даними Інформаційно-маркетингового центру інвестицій, у 2004 р. вони становили 139 млн. доларів в Україну, 352 млн. доларів в Узбекистан, 120 млн. доларів в Азербайджан, 60 млн. доларів у Молдову, 55 млн. доларів у Туркменистан і 16 млн. доларів у Вірменію. Найбільше угод торік було пов’язано з придбанням українських та узбецьких активів. Жваву експансію в ці країни здійснювало ВАТ «Інгосстрах». Акціонерне товариство здобуло контроль над двома страховими компаніями: ЗАТ «АСК «Остра-Київ» (Україна) та ЗАТ «Ефес» (Вірменія). Виявляла активність МТС, що купила контрольний пакет акцій у туркменської компанії Barash Communication і 74% акцій Uzdunrobita (Узбекистан). Прямі іноземні інвестиції Росії в Україну на 1 квітня 2005 року становили 511 млн. доларів, або 5,8% загального обсягу іноземних інвестицій.
Як сказав керуючий фондом акцій компанії Griffin Capital Management (Гібралтар) Оденіяз Джапаров, під час помаранчевої революції пролунало багато обіцянок, але практично жодної з них не виконано: «Президент і прем’єр не цікавляться іноземними інвесторами. Звісно, вони розуміють, що це важливо, тому Ющенко говорить про інвесторів часто, говорить хороші слова, але, крім цього, поки що нічого не відбувається».
І знову про розкуркулювання
Однією з проблем української реальності, яка перешкоджає іноземним інвесторам реалізувати свої плани стосовно України, можна назвати реприватизацію і націоналізацію. Інвесторів справді хвилює все, що відбувається в Україні у зв’язку з запланованою реприватизацією: і «чорний список» підприємств, досі не оголошений Президентом України, і те, що про цей список нічого не відомо прем’єру Юлії Тимошенко, і те, що арештовано акції «Криворіжсталі», і те, що Верховна Рада розглядала й розглядатиме десятки законопроектів, пов’язаних із питаннями реприватизації та націоналізації підприємств.
Сьогодні поважних іноземних інвесторів цікавлять, зокрема, «Укртелеком» і Одеський припортовий завод. Проте, за словами голови Фонду держмайна Валентини Семенюк, під час ухвалення бюджету-2005, на настійну вимогу фракції СПУ, ці об’єкти було вилучено зі списку об’єктів, призначених для приватизації. Більше того, голова ФДМ вже подала законопроекти про включення їх до переліку об’єктів, заборонених для приватизації... Що ж відбувається? Довго говорять про приватизацію об’єктів, а потім ці об’єкти потрапляють у список підприємств, заборонених для приватизації. При такому перебігу подій інвесторам саме час ще раз замислитися над тим, чи варто будувати плани про вихід на український ринок.
Щонайменше дивує Україна своєю разючою пристрастю до постійної зміни законодавства. І сьогодні в комітеті Верховної Ради з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій на розгляді перебуває безліч надзвичайно цікавих законопроектів. Один із них — проект закону №7238 «Про гарантії власникам приватизованого майна», поданий у березні депутатом фракції «Наша Україна» Олександром Морозовим. Хоч поки не розпочалася реприватизація, який сенс задурювати парламентаріям голову законопроектом, що «надає гарантії власникам приватизованої власності з метою забезпечення економічної та соціальної стабільності в державі».
У червні на розгляд того ж таки комітету ВР потрапив діаметрально протилежний вищеописаному законопроект №7701 «Про порядок примусового відчуження об’єктів приватної власності у власність держави (націоналізації)», поданий нардепом Миколою Рудьковським (СПУ). Цей законопроект «визначає правові, економічні та організаційні принципи проведення примусового відчуження об’єктів приватної власності на користь держави з мотивів суспільної необхідності (націоналізації)». Природно, уповноваженим органом у питаннях націоналізації визнається Фонд держмайна.
На думку Бориса Нємцова, сьогодні в Україні панує цілковитий хаос стосовно права власності... Це простежується і в тих законопроектах, які перебувають на розгляді в комітетах Верховної Ради, і в словах та діях Президента й Кабміну.
Ринок, якого немає
Одна з причин, які стримують прихід великих іноземних інвестицій в українську економіку, — нерозвинений фондовий ринок. Президент компанії «Ренесанс капітал» Олег Кисельов, зокрема, відзначає: «Ми готові ризикувати, прийти на ринок щось купувати, а ринку як такого немає. Повинна бути система фондового ринку, депозитарій. До того ж потрібно знати, що Україна хоче продати». Ось і виходить: є інвестори, є капітал, але немає ринку, куди цей капітал можна було б вкласти. Адже поважні російські та іноземні компанії найчастіше хочуть вкласти в підприємство не 1 млн. доларів, а десятки й сотні мільйонів.
Звісно, є в Україні Перша фондова торгова система (ПФТС), де в лістингу сьогодні значаться понад 300 підприємств і торгуються всі найбільші підприємства України. Загальний обсяг торгів ПФТС з 1 січня по 31 травня 2005 року становив 4,475 млрд. грн., причому обсяг торгів акціями — 1,015 млрд. грн. Сьогодні на ПФТС продається переважно те, що було викуплене у фізичних осіб, котрі отримали цінні папери в результаті ваучерної приватизації або пільгової підписки. PR-менеджер ПФТС Андрій Коломієць вважає: «Якщо найближчим часом держава не перейде від конкурсного продажу контрольних пакетів акцій стратегічним інвесторам до продажу невеликих пакетів акцій портфельним інвесторам через фондовий ринок, кількість цінних паперів, які вільно торгуються на ринку, так і залишиться мінімальною. І, відповідно, про якийсь розвинений ринок капіталу України годі буде й говорити». До того ж внесення змін потребують Закон «Про господарські товариства», ухвалений 1991 року, Закон «Про цінні папери та фондову біржу» (1992 рік). Також своєї черги на розгляд у парламенті чекають законопроекти «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про акціонерні товариства», «Про строкові фінансові інструменти». Утруднюють розвиток фондового ринку і так звані закриті емісії, коли акції додаткової емісії розподіляються тільки між акціонерами самої компанії.
Доки до всього цього не дійде черга, іноземні інвестори дивитимуться на Україну зацікавлено, але без особливого ентузіазму. Іноземні інвестиції в Україну, безумовно, прийдуть. Але не тепер.
Коментарі учасників форуму
Борис Нємцов,
радник Президента України
— Гроші люблять тишу. Вони не можуть іти туди, де ніхто ні з ким ні про що не домовився, де суди приймають взаємовиключні рішення, де говорять про різну кількість націоналізованих або доприватизованих підприємств. У такій бурхливій атмосфері працювати можуть лише найвідчайдушніші. Інвестори — люди обережні. Другий момент — незадовільний правовий стан. У даному випадку він характеризується відсутністю незалежного правосуддя, заангажованістю судів, украй недосконалим господарським законодавством, суперечностями між господарським та цивільними кодексами, відсутністю закону про акціонерні товариства.
Олег Кисельов,
президент компанії «Ренесанс капітал»
— Прихід в Україну великих російських інвестицій — досить близьке майбутнє. Але залежить це виключно від України. Якщо уряд зараз зробить один, два, три зрозумілих кроки, зокрема припинить розмови про реприватизацію, припинить гоніння на бізнес, як свій, так і чужий, тоді — крапка. Для російського бізнесу більше нічого не треба.
Оденіяз Джапаров,
керуючий фондом акцій,
компанія Griffin Capital Management
— Ми, портфельні інвестори, найближчим часом не вийдемо на український ринок, він іще низьколіквідний, немає достатньої кількості акцій в обороті. Ніхто не вкладатиме кошти лише тому, що там була помаранчева революція. Усі рахують гроші. Багато хто був би радий вкласти кошти в Україну, але фондовий ринок у Росії розвинений набагато краще.