Судячи зі скупої інформації, що просочилася з Фонду держмайна, близька до завершення процедура затвердження стартової ціни 76-відсоткового пакета акцій ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз». Як відомо, ТОВ «Центр економічних ініціатив» – на замовлення ФДМУ – оцінило підприємство майже в 263 млн. грн. Власні джерела стверджують, що ця ціна зазнає незначного коригування у бік збільшення і, найшвидше, буде встановлена на рівні 280—290 млн. гривень.
Проте є всі підстави припускати, що аж ніяк не питання визначення стартової ціни держпакета підприємства перебуває нині в центрі уваги луганчан і експертів, що відслідковують процес приватизації вітчизняного монополіста у сфері виробництва тягових потужностей. Щоб зрозуміти причини їхнього занепокоєння, достатньо уявити собі таку картину. Стартова ціна підприємства складатиметься з двох частин: власне вартості об’єкта та інвестиційних зобов’язань. Попередньо відомо, що через особливу вимогливість ФДМУ, яка притаманна цьому відомству останнім часом, обсяг інвестзобов’язань у фінансовому вираженні може виявитися приблизно рівним стартовій ціні об’єкта. Взаємодія цих частин, як правило, відбувається за принципом сполучених посудин: чим більше отримує бюджет, тим менше буде вкладено в саме підприємство. Саме в цьому й полягає головний ризик для луганських тепловозобудівників.
Якщо в Києві переважать міркування загальнополітичного характеру, це може призвести до істотного подорожчання вартості об’єкта під приводом пошуку коштів для виконання соціальних статей бюджету. На користь того, що ця загроза реальна, свідчить хоча б цьогорічна провальна ситуація з виконанням плану надходжень від приватизації держмайна, а ці надходження останнім часом були майже основним фінансовим джерелом для забезпечення виконання високих соціальних зобов’язань держави. Так, за підсумками чотирьох місяців 2006 року Фонд держмайна продав усього 19 пакетів акцій на суму 20,2 млн. гривень. При цьому – практично на одностайну думку експертів – з усіх намічених до продажу підприємств тільки «Луганськтепловоз» потенційно може істотно змінити ситуацію, що склалася.
Політизація ціни луганського підприємства у свою чергу може фатальним чином вплинути на список претендентів на придбання 76-відсоткового пакета акцій. Більш-менш об’єктивна ціна самого об’єкта, яка відповідає реальному техніко-технологічному стану його потужностей, робить привабливим «Луганськтепловоз» для промислових інвесторів, готових вкладати кошти в його стратегічний розвиток. І саме на такого інвестора, як неодноразово зазначало керівництво, заводчани й сподіваються в себе на підприємстві. Тоді як додавання до стартової ціни кон’юнктурного доважка залучить у коло претендентів спекулянтів, орієнтованих скоріше на косметичну ретуш підприємства для наступного перепродажу. Що криє в собі такий варіант для самого «Луганськтепловоза», здається, пояснювати не потрібно.
А тим часом з потенційними інвесторами цілковитої ясності наразі немає. За словами Валентини Семенюк, про претензії на підприємство оголосили три закордонні та дві українські компанії. Проте один з можливих іноземних капіталовкладників — німецький концерн Siemens — ще не підтвердив приписуваних йому намірів. Утім, у цьому разі йдеться не про конкретне ім’я, а про те, щоб новий господар, який прийде на луганське підприємство, зміг забезпечити доступ до нових технологій та вихід на достатньо місткі ринки збуту. З цих позицій, вихід із числа претендентів на «Луганськтепловоз» німецького концерну не є критичним. З технологіями в нього справді все «алес гут», але з виходом на щільний західноєвропейський ринок луганської продукції, вочевидь, були б серйозні ускладнення, не кажучи вже про ринки країн СНД, де діють свої закони.
З огляду на викладене вище, солідну перевагу за умови чесних торгів може отримати російський «Трансмашхолдинг», який є фактично монопольним генпідрядником Російської залізниці і нещодавно прикупив один із найстаріших європейських інжинирингових центрів «Fahrzeugtechnik Dessau AG» (Німеччина). Отже, в росіян немає проблем із забезпеченням виробництва сучасної тягової сили на різноманітних «колісних» базах, і при цьому вони фактично єдині з потенційних претендентів, хто може видати перепустку на величезний ринок Російської Федерації.
Досить серйозним конкурентом «Трансмашхолдингу» в боротьбі за «Луганськтепловоз» міг стати «АвтоКрАЗ». Навіть попри те, що цей холдинг із великою натяжкою спроможний претендувати на звання профільного інвестора. Наразі в його структурі лише одне підприємство, яке випускає продукцію цього профілю — Стахановський машинобудівний завод. На користь українського претендента свідчить його завзятість — не кожний інвестор упродовж п’яти років намагатиметься відсудити підприємство у Фонду держмайна. Проте нині позиції «АвтоКрАЗу» істотно погіршилися. Ціна на «Луганськтепловоз» зросла більш ніж ушестеро порівняно зі смішними 41,6 млн. грн., за які автокразівці намагалися прикупити луганчан ще 2001 року.
Водночас можна з упевненістю припустити, що торг за «Луганськтепловоз» усе-таки відбудеться. Складно собі уявити, щоб ФДМУ, навіть розуміючи, що «Трансмашхолдинг» є оптимальним покупцем, не спробує пограти на інтересі росіян до підприємства. Знову-таки неможливо уявити, що відмовиться від своєї гри «АвтоКрАЗ». Питання в одному: чи зуміють у Фонді держмайна все правильно розрахувати?
Очевидно, що росіяни не захочуть платити ціну, яка включає в себе якісь кон’юнктурні доважки. Хай як це прикро для нас, але втрата луганського підприємства не є критичною для «Трансмашхолдингу», тоді як втрата російського ринку (а якщо трансмашівці не переможуть, луганчанам доступ на нього буде закритий) може стати для «Луганськтепловоза» буквально летальною. І це не перебільшення: за підсумками 2005 року збитки підприємства становили 478 тис. грн., і вже цього року його керівництво було змушене взяти кредит у 30,3 млн. грн. для виплати зарплатні працівникам.
Отже, побажаємо ФДМУ торгувати своїм «Луганськтепловозом» розумно, щоб і державна скарбниця не втратила, і підприємство нарешті отримало інвестора, здатного повернути йому колишню міць і славу.