З настанням весни, попри кризу й катастрофічне зниження доходів, українці однаково замислюються над вічною проблемою оновлення гардероба…
Сьогодні не побачиш, як у колишні роки, особливого пожвавлення в магазинах, а от у майстернях ремонту одягу й магазинах тканин пожвавлення: населення намагається знайти альтернативу придбанню нового одягу.
Втім, проблему з купівлею нового вбрання мають не тільки ті, для кого воно стало непідйомним за ціною, а й заможні громадяни: світові бренди продовжують покидати Україну. За останній час ми втратили всесвітньо відомий Esprit, американський Wrangler, британський бренд New Look, турецький бренд щоденного одягу Collezione, спортивний одяг Bosco, River Island, взуття Steve Madden, нідерландського виробника одягу Mexx і багатьох інших.
Представники "середнього класу", який нині стрімко вливається в лави громадян з низьким рівнем доходів, теж зазнали відчутних втрат: з нашого ринку йдуть турецькі бренди, що їх українці вподобали за досить високу якість, універсальність і лінійку батальних розмірів, - Darkwin, Markiza, AMN, Kapris…
Якісний імпортний одяг зник не тільки з прилавків магазинів, а й з ринків, куди його привозили наші підприємці, та Інтернету.
Після того як два роки тому різко злетів долар і переляканий покупець узагалі перестав відвідувати магазини одягу, продавці почали розпродавати якісний імпортний одяг за старим курсом долара, а то й з величезними знижками.
Сьогодні, трохи оговтавшись, покупець удень зі свічкою не знайде того ж таки Darkwin, бо привозити одяг, який і раніше був недешевим - від 500–700 до 1200–1500 грн, тепер не хоче ніхто, адже його вартість уже обчислюється тисячами…
Спорожнілі ніші заповнили товари, які позиціонуються як "італійські" і т.п., але неприємно дивують недбалим пошиттям, відсутністю розмірів і якісних аксесуарів. Необроблені шви, мотузка замість пояса, примітивна тканина - усе це не стільки елементи сучасної моди, скільки ознаки кустарного пошиття. Ці товари в магазинах плавно зайняли цінову категорію Darkwin і подібних.
Бутики, які торгували дорожчим імпортним одягом - цінової категорії понад 1500 грн, поки що втримують ціни за рахунок заміщення модного імпортного товару застарілими моделями, що нагадують стокові. І ціна начебто та сама, і виробник справжній, фірмовий, але все це відгонить нафталіном.
А що купують цієї весни ті, для кого й 1500 грн задорого?
"Останнім часом з'явилося чимало магазинів дешевого одягу, - коментує товарознавець Олена Ярова. - Зазвичай вони розташовані в місцях, де орендна плата невисока: у кіосках, павільйонах, приміщеннях типу складських. Умови для покупців там, м'яко кажучи, спартанські - немає нормальних примірювальних, а часто навіть дзеркал. Продають у таких точках переважно товари наших виробників, які вирізняються надзвичайною неповагою до покупця: на одязі часто немає навіть ярликів з розміром, не кажучи вже про зазначення виробника й складу сировини, з якого пошито модель. Ціна подібного виробу - 150–300 грн, що наводить на роздуми про барвники й т.ін., що застосовувалися при виготовленні. Ясно, що така річ прослужить недовго, може зіпсуватися при пранні або й завдати шкоди здоров'ю власника".
Альтернативою магазинам дешевого одягу стали інтернет-магазини й продаж товарів у Мережах.
Порившись в Інтернеті, з подивом виявляєш, що в Україні з'явилося чимало нових виробників, які не позиціонують себе як французькі чи італійські, а відкрито заявляють про себе. Більшість з них працюють в Одесі, Харкові й Миколаєві. Саме їхня продукція продається в численних інтернет-магазинах.
Гортаючи альбоми з моделями, відкриваєш для себе багато нового. Виявляється, останнім часом з'явилося чимало цікавих тканин, про які покупці раніше навіть не чули: "Біфлекс" - різновид синтетичного трикотажного полотна, "Меморі" - блискуча й матова тканина для курток і плащів, "Рибана" - еластичне бавовняне трикотажне полотно, "Лакоста" - трикотажне полотно, утворене комбінованим плетінням, трикотажі "Масло" і "Мікромасло"…
Покупці, що звикли до старої доброї вовни, батисту, штапелю, розгублюються від сучасних "наворотів".
Вартість продукції розрахована на покупця зі скромними доходами. Наприклад, трикотажна куртка на хутрі - 500 грн, жіночий светр -380, сукня - 400–500, чоловічий спортивний костюм - від 450 до 700 грн.
Підрахувати витрати на виробництво одягу нових виробників нескладно. Приміром, сукня з тканини "Дайвінг" невеликого розміру, не особливо вигадливого фасону коштує 320 грн. Вартість самої тканини -
87 грн/м погонний. За стандартної ширини тканини 1,5 м півтора метра цілком вистачає, отримуємо суму 130 грн, плюс нитки, застібка - загальні витрати матеріалів не більше ніж 150 грн.
Прибуток становить близько 100%. За великого розмаху виробництва досить прибуткова справа.
"Українські покупці активно цікавляться товарами нових вітчизняних виробників, - коментує продавець магазину тканин Ольга Васюченко, - але багато хто не замислюється над тим, що в країні практично не виробляють синтетичних і напівсинтетичних тканин, та й сучасних натуральних - теж. Уся швейна продукція здебільшого виробляється з імпортних тканин, які закуповуються в Туреччині, Італії, Китаї, Іспанії, Пакистані.
Ціна цієї тканини сьогодні зросла пропорційно зростанню курсу долара, тому шити й продавати одяг дешево просто неможливо, він коштуватиме так само дорого, як і одяг закордонних виробників - сировина та сама. Дешева робоча сила місцевих виробників трохи знижує ціну, але не настільки.
Розгадка в тому, що всі ці тканини з привабливими назвами - чистої води синтетика, яка коштує дуже дешево за кордоном і яких чужоземні бренди не використовують".
Придивившись до зовні досить привабливих виробів місцевих виробників, виявляєш, що сидять вони на фігурі зовсім не так, як одяг західних брендів, - лекала не ті. Моделі одноманітні, вирізняються скромністю фасону й оздоблення.
Імовірно, вони знайдуть свого покупця, але частина українців, які звикли вдягатися гарно, вважають за краще оновити якісну стару річ, а не купувати нову.
Саме тому в хімчистках і майстернях ремонту одягу сьогодні паломництво клієнтів, якого давно не спостерігалося.
У кожному великому торговому центрі тепер можна знайти відділ ремонту одягу, що скромно примостився біля дорогих бутиків. Там за майже символічну ціну - 20–30 грн - підкоротять уже не модну спідницю, перероблять застібку, прикрасять стару річ новими аксесуарами.
Приходити сюди з проханням пошити нову, навіть найпростішу річ, немає сенсу - вам відмовлять. Майстри реставрації старих добротних речей знайшли свою "нішу" і не будуть морочитися з пошиттям нових, а запропонують вам візитну картку ательє, яке добре зарекомендувало себе, що дуже доречно, бо знайти швейну майстерню нині дуже важко.
Наприклад, у телефонній довідковій службі м. Біла Церква зареєстровано всього два таких ательє, а в Інтернеті даних про їх наявність узагалі немає.
Шити нову річ за індивідуальним замовленням люди відвикли - за тієї кількості імпортних товарів, які хлинули до нас іще в 1990-х, це втратило сенс.
Може, сьогодні пошиття на замовлення знову стає популярним? Працівники ательє зізнаються: клієнти є, але здебільшого з індивідуальними особливостями фігури або ті, хто хоче носити одяг з гарної дорогої тканини - з такої на ринку чи в Інтернеті одягу не купиш.
Очікувати, що українці масово перейдуть на послуги ательє, не варто, надто дорого обходиться пошиття: жіноча сукня - 350 грн, демісезонне пальто - 800 грн - практично вся вартість товарів нових виробників в інтернет-магазинах.
При цьому ніхто не гарантований від некваліфікованого майстра…
Ясно одне: щоб оновити до весни зношений гардероб, середньостатистичному українцеві доведеться добряче посушити голову.