Мода на обов’язковий голографічний захист в акцизній філателії благополучно минула. На зміну їй прийшла інша крайність — дублювання марок і нанесеної на них інформації. Вже за традицією першими під роздачу потрапили лікеро-горілчана індустрія й тютюнова галузь. Їх мають намір зобов’язати маркірувати свою продукцію ще й контрольно-обліковими марками, так би мовити «для її ідентифікації в автоматизованому режимі». Наступними жертвами ноу-хау можуть стати ліки, всіляка аудіо- та відеопродукція, комп’ютерні програми, моторне паливо, автотранспорт і навіть туризм...
«Нова» мітла по-старому мете
Здавалося, здоровий глузд переміг. Своїм указом №704 від 21 квітня 2005 року «Про вдосконалення контролю за виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів» Президент, нарешті, скасував обов’язковий захист акцизних марок голографічними захисними елементами. Воно й зрозуміло, напевно, вже всі переконалися, що, попри дифірамби, які свого часу прозвучали на підтримку голографічного захисту, він далеко не панацея від фальсифікації. Таким чином, від заміни одних видів захисту іншими виграла не стільки держава, скільки виробники голограм, які зуміли пролобіювати й нав’язати свою продукцію. Тепер ясно, що всі кошти, витрачені бізнесом і суспільством у зв’язку з використанням голографічних міток на продукції (тут і перебудова, і придбання нового обладнання), практично викинуто на вітер. Відповідно недорахувався гарантованих надходжень держбюджет, оскільки зменшилася база оподаткування прибутків підприємств. Коротше, наступили на граблі...
Однак набиті гулі, схоже, так нічого й не навчили. Припинивши голографічну зобов’язалівку, той же указ заклав основи нової — контрольно-облікової, котра, як свого часу й попередня, прикрита гарними обіцянками.
Знову ті ж граблі, знову лобіювання чиїхось фінансових інтересів? Невже все триває, і тільки змінюються дійові особи?
В обхід регуляторного законодавства
Насторожує й те, що нововведення хтось намагається проштовхнути в обхід чинного законодавства. Така нетерплячка, що Президенту дали підписати указ, у якому третій абзац пункту першого просто змушує розробників наступних нормативно-правових актів (на виконання указу) порушувати чинне законодавство. Щоб довести останнє, не потрібно навіть заглиблюватися в закони, які регулюють галузеві особливості. Досить згадати, що існує Закон «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності». Відповідно до нього будь-який регуляторний акт має бути спочатку розроблений (проект), потім мінімум на місяць виставлений на загальний огляд і обговорення і тільки після цього ухвалюватися. Таким чином, місячний строк, виділений указом Кабміну на розробку зразка контрольно-облікової марки, порядку маркірування та інше, фактично підштовхує уряд до порушення принципів державної регуляторної політики.
Ага, ледь не забув. Перш ніж готувати сам регуляторний акт, за законом потрібно спочатку довести, що він необхідний для вирішення реальної, а не вигаданої проблеми. Вказати альтернативні шляхи її розв’язання. Довести, що запропонований варіант вирішення найефективніший і підготувати аналіз його регуляторного впливу (ох і не люблять цього чиновники). Тобто аргументовано довести (озброївшись цифрами та фактами), що нововведення справді актуальне, що воно таки забезпечить економічний ефект для держави і суспільства в цілому, а не стане інструментом набивання цілком конкретних кишень. Інакше наступати нам на граблі й наступати.
Саме дотримання цих елементарних принципів на ділі підтверджує відкритість і об’єктивність влади, її діалог із бізнесом і суспільством. Допомагає уникнути потрясінь, подібних березневим змінам до держбюджету-2005, які досі розбурхують країну. Адже, мабуть, найнеприємніше для бізнесу — це необ’єктивність і невизначеність, до якої призводять кулуарні рішення і документи.
Коли контроль задля контролю
Таке враження, що важливі для економіки питання сіли вирішувати амбітні молодики, впевнені: їм немає потреби вивчати все, що зроблено до них. При цьому вони мислять застарілими шаблонами, на підтвердження яких готові брати на віру будь-який неперевірений факт і цифру. Цікаво було б побачити реакцію керівників підприємств алкогольної та тютюнової індустрії після прочитання пропозицій щодо запровадження системи контролю за виробництвом і оборотом алкогольних напоїв і тютюнових виробів, які підготували прем’єр-міністру спеціалісти державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових і фондових ринків» (ДП «Укрелекон»). У цьому документі, зокрема, записано: «Досвід показує, що для виробництва нелегальної акцизної продукції найчастіше використовуються потужності підприємств, які одержали відповідні ліцензії (за станом на 01.01.05 р. ліцензіями на виробництво спиртів і алкогольних напоїв володіли 434 підприємства, тютюнових виробів — 16)». Тобто, не навівши жодних доказів, звинуватили відразу дві галузі.
Складається враження, що в цих галузях працюють лише злодії, яких ніяк не вдається впіймати. Причому йдеться про легальних виробників, що придбали ліцензії, сертифікували продукцію, сплачують податки і, між іншим, теж піклуються про захист своєї продукції від фальсифікату. Може, потрібно все ж допомогти їм у роботі, а не заважати. Адже до абсурду доходить. Не встигли в алкогольній галузі запровадити з 1 травня нові акцизні марки (близько 180 нових видів), як обіцяють ще й контрольно-облікові.
Або візьмімо тютюнову галузь. До відома «захисників» від підробок, контрабанда і контрафактна продукція у цій сфері вже роки три як викоренена. Це років п’ять тому вона перевищувала 20%, а тепер затиснута в рамки 2—4%, чому могли б позаздрити цивілізовані країни. То де ж у даному конкретному випадку проблема, яка потребує термінового державного регулювання? Адже тютюнова галузь прозора, 95% продукції виробляють іноземні інвестори. 2004 року сума надходжень до держбюджету досягла 2,5 млрд. грн. (це 3,6% доходів держбюджету). У тому числі акцизні надходження досягли 1,4 млрд. грн., що на 65% більше, аніж за попередній рік.
Причому кардинальні зміни ситуації (усупереч думкам лобістів-контролерів) відбулися задовго до того, як почалися маневри любителів акцизної філателії. Крапки над «і» поставили економічні чинники, які зробили невигідними контрабанду й фальсифікат. Чи потрібно в такому разі город городити, міряючи всіх однією міркою, і клеїти на «білу» тютюнову продукцію відразу по дві марки, загальна вартість яких буде сумірна з акцизними надходженнями від неї?
Стара пісня
Що ж нового пропонують додати до існуючого на сьогодні арсеналу засобів протидії появам неврахованої продукції на ринку? Відповідь: «самоклейну контрольно-облікову марку підвищеного рівня захисту із нанесеною інформацією (у вигляді машинозчитуваного двомірного штрихового коду) про виробника (постачальника) продукції, даними про конкретну партію продукції, номерами марок акцизного збору».
Але що ж тут нового? Додатковий захист і ще один штрих-код, який зчитуватиме розпізнавальний пристрій? І цим гарантується виявлення нелегальної продукції, а головне — «практично повне виключення тіньового обороту і використання підроблених акцизних марок?
Навіть якщо так, дозвольте поцікавитися, у скільки обійдеться цей самий гарантований контроль контролю? Адже одна річ цими марочками клеймити касові апарати і брати по 5 грн. за штуку, інша — пачку «Прими» чи «Козака». А може, не займатися нігілізмом і самообманом, ганяючись за кожною пачкою сигарет, а налагодити ефективну роботу того, що вже є. Адже існуюче маркірування підакцизної продукції вже містить інформацію про виробника і саму продукцію, штрих-код, захищені марки акцизного збору з наскрізною нумерацією. Крім того, вся готова продукція міститься на акцизних складах підприємств, відвантаження якої можливе лише з дозволу податкового інспектора.
Якщо всього цього виявиться справді недосить, тоді приймати нові пропозиції, але впроваджувати їх — тільки перевіривши ефективність. Щоб не довелося через півроку скасовувати, хапаючись за чергову панацею.
Коментар спеціаліста
Юрій Жихарєв,
віце-президент
асоціації СОВАТ
— Державне підприємство «Атлас Северо-запад» намагалося впровадити подібну систему в Росії. Нині у Думі знаходиться проект закону про скасування контрольно-облікової марки. Україна ж намагається скопіювати невдалий досвід, хоча Росія відстає від нас у розробці галузевого законодавства на три роки. Причому не взято до уваги відмінності в системі збирання акцизів. Якщо у нас 100% збору сплачує підприємство, то в РФ 20% — виробник, а 80% — акцизний склад. І саме для того, щоб урахувати продукцію, котра знаходиться на акцизному складі, сусідам знадобилися обліково-контрольні марки. Вони клеїлися на додаток до акцизних марок і виконували облікову (якість і кількість продукції, що надійшла в регіон) і фіскальну функції.
В українських умовах застосування такої марки є безглуздим. Тому ми вже написали в листі Президенту: складається враження, що знову якась фінансова група лобіює свої інтереси. Так само, як це було 2002 року, коли указ Президента України посприяв запровадженню акцизних марок із голографічним захистом, який, окрім збільшення вартості марок, нічого не дав.