Підприємства інформаційно-телекомунікаційної галузі не залишилися осторонь революційних подій, провівши «Хай-тек марш» на підтримку демократії. Але основний їхній внесок у демократизацію полягає в тому, що інформаційне суспільство, до побудови якого представники галузі докладають свої зусилля, знання та досвід, — це інструмент і фундамент демократії.
Нині владу вже відкрито звинувачують у корупції, розкраданні бюджетних коштів й інших гріхах. Час змінювати її функції в суспільстві: від свавільного управління до надання послуг платникам податків, у тому числі і з управління державою. Багато в чому змінити ситуацію міг би перехід до нових інформаційних технологій. По суті, його можна назвати своєрідною інтелектуальною революцією.
Сьогоднішнє прагнення суспільства бачити державні структури і їхню діяльність більш прозорими й ефективними може бути реалізоване шляхом впровадження в країні системи електронного уряду (e-Government).
Останній має стати знаряддям у боротьбі з корупцією, створить умови для нормального розвитку бізнесу, поліпшення інвестиційного клімату, зростання економіки. А також надасть можливість населенню брати участь в обговоренні законопроектів та урядових рішень.
Найважливішими з принципів розвитку концепції електронного уряду є відкритість і зворотний зв’язок. На практиці це означає організацію управління державою та взаємодії з громадянами шляхом максимального використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі й інтернет-технологій. Вони роблять надані ними послуги зручнішими й доступнішими для громадян і водночас заощаджують урядові гроші на адміністрування.
Головний канал зв’язку електронного уряду з користувачами системи — це Інтернет. Принаймні зараз альтернативи цьому варіанту немає. Але ефективно працювати технології електронного уряду почнуть лише за умови доступу до Інтернету не менш ніж у 60% населення країни.
Хоча рівень інформаційної культури суспільства значно зріс, вільний вихід в Інтернет через домашні комп’ютери в Україні має обмежене число громадян, і масове використання Інтернету в нашій країні — справа не найближчого майбутнього. Навіть у Києві зроблено не так уже багато, хоча послуги доступу до Інтернету надають близько 300 інтернет-провайдерів. За оцінками експертів, близько 80% цього сегмента ринку припадає на 10 найбільших провайдерів. Лідерами є компанії «Адамант», Golden Telecom, Lucky Net, «Оптіма телеком», «Укртелеком» (вказано за абеткою).
На січень 2004 року в Україні було близько 3,8 млн. користувачів Інтернету (8% населення). На кінець жовтня 2004 р. місячна аудиторія українського Інтернету становила близько 3,9 млн. осіб, більш активна тижнева аудиторія налічує всього 1,3 млн. осіб, а середньодобова ледь сягає 360 тис. осіб. Більш як 30% користувачів знаходяться в Києві, ще до 30% — у містах із числом жителів понад 1 млн. осіб. (Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Львів, Донецьк, Запоріжжя). 85% становлять користувачі комутованого (dial-up) доступу.
Що стосується мережної інфраструктури, то необхідно ключовим чином вплинути на розвиток телекомунікацій в областях, невеликих містах і сільській місцевості, де мешкає близько половини населення України.
Попри те, що сьогодні стіл практично кожного службовця оснащений комп’ютером (усього в держструктурах їх близько ста тисяч), працювати з ним уміють ледь не одиниці. А сайти українських держорганів являють собою, радше, виставковий варіант. Більшість із них містить інформацію дво-тримісячної давнини.
Програму «Електронна Україна» презентували в квітні 2003 року. Її попередня вартість — 10—12 млрд. грн., розрахованих до 2010 року. Фундаментом для побудови електронної України, так званого електронного уряду, став єдиний веб-портал органів виконавчої влади (www.kmu.gov.ua), уведений у дію в листопаді 2002 року, як і було передбачено постановою Кабінету міністрів України №1302.
Портал об’єднав і нові, і вже існуючі в Інтернеті державні сервіси, а також інформацію органів влади. Але основною метою функціонування цього порталу є усього лише можливість пошуку певної інформації, документів чи їхніх зразків.
У травні 2004 року свій новий сайт презентував і Мінекономіки, де створено інтернет-приймальню, звідки чиновники даватимуть відповіді на запитання громадян. На сайті розміщено інформацію про проекти рішень міністерства, новини, аналітичні дані щодо державної економічної політики, результати і прогнози соціально-економічного розвитку України. Крім того, сайт міністерства безпосередньо зв’язаний із сайтом уряду, що робить користування простішим.
Ряд відомств, таких як ДПА, Казначейство, Нацбанк, Державна митна служба, Пенсійний фонд і навіть окремі структури різних органів влади уже створюють власні корпоративні мережі. Лідирує столиця, де вже цього року передбачається побудова корпоративної міської телекомунікаційної мережі.
Однак у цілому те, що пропонується впровадити в Кабінеті міністрів, а пізніше в адміністрації Президента та Верховній Раді, не є електронним урядом. Електронний уряд — це не просто мегапортал, де є інформація про все у країні. Він має являти собою комплекс заходів, які не обмежуються зв’язком чиновників із громадянами через Інтернет, а містять, приміром, переведення документообігу в державних масштабах в електронну форму.
Саме тому перші кроки в галузі створення електронного законодавства в країні українські парламентарії почали 2002 року із законопроектів, які стосуються таких понять, як електронний документообіг, електронний цифровий підпис і електронний обіг цінних паперів.
Однак усі проблеми України не тільки в тім, що в ній мало користувачів ПК і електронні платежі теж не повсюдні. Є ще проблема грошей. Фінансувати такий масштабний проект мусить сам уряд, але нинішнього року навряд чи щось буде виділено з бюджету. Та й у наступних великих фінансових уливань не варто очікувати.
Тендер як генеральний підрядник із реалізації проекту «Електронний уряд України» ще 2001 року виграла вітчизняна компанія Softline. Допомогу в створенні «Електронного уряду» готові надати Україні такі корпорації, як Intel і «Майкрософт». Про готовність допомогти провести інформатизацію окремих галузей, приміром, галузі освіти, заявляють і деякі вітчизняні компанії. Але для цього потрібні гроші. Якщо для побудови системи доведеться чекати фінансування в повному обсязі, то можна й не дочекатися, тому краще починати щось робити прямо зараз.
Розрізняють до шести етапів становлення системи електронного уряду. Україна, як і багато інших країн, що розвиваються, перебуває лише на першому етапі, де міністерства й відомства створюють свої сайти, а користувачі Інтернету отримують доступ до інформації про роботу уряду.
Досвід інших країн показує, що комп’ютерні технології «Електронного уряду» надзвичайно поліпшують взаємодію владних структур, зменшують їхню непродуктивну роботу. Не менш важливою є ефективність рішень, котрі ухвалюють таким чином, оскільки їхні проекти попередньо виставляють на веб-сторінках для громадського обговорення.
Завдяки цьому інструменту демократії, котрий дає можливість громадянину бути поінформованим про рішення влади і впливати на них, вдаватиметься знімати гострі проблеми суспільства, уникати зайвої соціальної напруги.
У даний час електронний уряд охоплює чимало різних IT-систем, починаючи від закупівель і управління ідентифікаційними картками й закінчуючи електронними історіями хвороб пацієнтів і онлайн-голосуванням.
Ця доступна кожному електронна інформаційна система органів виконавчої влади вже діє в багатьох розвинених країнах.
Середній рівень використання послуг електронного уряду населенням розвинених країн світу в даний час уже перевищує 26%. Найбільший інтерес для населення становлять електронні сторінки місцевих органів влади: 55% громадян необхідна інформація місцевого рівня, 20% — інформація на рівні району чи області і 25% — інформація міністерств і відомств.
Однією з перших країн, у якій з’явився електронний уряд, стала Канада. Сінгапур став другим, а за ним майже відразу ж стали США, Австралія. Інші європейські країни, серед яких були і Великобританія з Францією, закрили список першої десятки.
На сьогодні болгари, завдяки новій IT-системі, котра об’єднує паспортний департамент із міністерством внутрішніх справ, поліцією та системою кримінального судочинства, можуть одержати паспорт протягом 5—10 хвилин. Зазвичай же ця процедура займає як мінімум кілька тижнів.
У розвинених країнах електронний уряд став наступним заходом після повсюдного впровадження електронної комерції й електронних платежів.
Ця стаття не маніфест райдужних надій. Переведення державної машини у віртуальний простір, а отже, забезпечення легкого контролю за діяльністю й установ у цілому, й окремих службовців, — дуже тяжка робота. Електронний уряд — це нові вимоги до держслужбовців, новий рівень професіоналізму, новий підхід до виконання обов’язків. Добре, якщо стаття сприятиме перетворенню держави на бізнес, який: орієнтований на клієнтів (громадян, організацій, підприємств); має партнерів (державні органи); максимально рентабельний, а отже, якомога якісніший і дешевший (із максимально широким використанням позабюджетних коштів і заохоченням приватної ініціативи).