Уявити масштаби втрат можна, ознайомившись із даними, наведеними на Конференції президентом АСК «Укррічфлот» Миколою Славовим. Ось у що вилилося припинення судноплавства головною водною артерією Європи для очолюваної ним компанії:
— Як і 1993 року, — каже Микола Антонович, — коли ми ухвалювали звернення до Ради безпеки ООН, знову доводиться торкатися цієї теми. 1989 року судна «Укррічфлоту» перевезли Дунаєм майже 2,6 млн. тонн різних вантажів. Та вже через рік цей показник знизився на 1 млн. тонн, а до минулого року — ще на 566 тис. тонн. За десять років обсяги перевезень скоротилися майже на половину. Нестабільність ринку, неплатоспроможність основних вантажоодержувачів призвели до жорсткої конкуренції та зниження рівня фрахтових ставок у середньому на 25 відсотків. У результаті з квітня 1999 року і по сьогодні сума збитків компанії становить 19 млн. дол., а з урахуванням періоду з 1992 по 1995 рік наші втрати перевищили 43 млн. дол.
Зрозуміло, що збитків такого форс-мажорного характеру не можуть компенсувати ні фрахтувальники, ні страхові компанії. Певну надію на оперативне розв’язання проблеми дунайського судноплавства вселила в серця судновласників постанова уряду Югославії з проблем транзиту. Та політизація питання занадто затягує процес.
Каменем спотикання на шляху суден залишається понтонний міст у районі міста Нові Сад. Вкрай ущільнений графік його розведення та непомірний збір за прохід суден призводять до значних втрат часу й коштів. І хоча в ході міждержавних переговорів міністру транспорту України Валерію Пустовойтенку вдалося домовитися зі своїм югославським колегою про новий графік розведення і зниження ставки збору до однієї німецької марки за тонну вантажу, для відновлення нормального судноплавства потрібно збудувати стаціонарний міст.
Україна перерахувала кошти, які їй належало перерахувати, на відновлення судноплавства Дунаєм у Міжнародний фонд з розчищення дунайського фарватеру, виконавши тим самим свої зобов’язання, і має право вимагати того самого від югославської сторони. Так вважають українські річковики, і з ними повністю солідарні їхні закордонні колеги.
Учасники 46-ї Конференції директорів дунайських пароплавств обговорили та ухвалили зміни й доповнення до тексту окремих Братиславських угод, зокрема про загальні умови перевезення вантажів у міжнародному сполученні річкою Дунай, про взаємний ремонт суден дунайських пароплавств, про взаємне буксирування і надання допомоги суднам при аваріях, про участь дочірніх підприємств членів конференції в перевезенні вантажів Дунаєм.
Про роботу Дунайської комісії, спрямовану на відновлення судноплавства на цій річці, розповів генеральний директор її секретаріату Данаїл Недялков (Угорська Республіка). Комісія видала основні правила плавання Дунаєм і довідник судноводія, наприкінці року побачить світ лоцманська карта німецької ділянки Дунаю, готується до перевидання лоцманська карта його угорської ділянки.
— На жаль, — заявив пан Недялков, — умови судноплавства річкою на багатьох ділянках ще не забезпечені, усупереч запевненням тих, хто має відповідати за цю справу. Не зовсім відповідають вимогам судноплавства знаки навігаційної обстановки — як плавучі, так і берегові. Ми продовжуємо активно працювати над поліпшенням умов, контролюємо дотримання рекомендацій Дунайської комісії, періодично інформуємо придунайські країни про заходи в цій сфері. Наша мета — надати судноводіям змістовну інформацію про роботу на судноплавному шляху, що має гарантувати безпечні умови для судноплавства. Секретаріат комісії працює над розробкою нових правил перевезення небезпечних вантажів Дунаєм, узгоджуючи їх із європейськими правилами.
Все це свідчить про те, що поки політики шукають шляхи до порозуміння, а через нього — до відновлення судноплавства на Дунаї, судновласники та судноводії напружено працюють. Важлива роль у цій роботі належить АСК «Укррічфлот», яка зарекомендувала себе в міжнародному співтоваристві як надійний і обов’язковий партнер, до чиєї думки прислухаються не лише на водному просторі. Конференція директорів дунайських пароплавств, проведена в столиці України, стала не лише новим кроком на шляху до вирішення проблеми, а й засвідчила авторитет українських річковиків.