Радянська держава завжди пишалася своєю текстильною промисловістю. За кількістю зайнятих у ній (1,6 млн. чоловік) вона посідала друге місце, поступаючись лише машинобудуванню. 1985 року було випущено 12 млрд. квадратних метрів тканин, або в переліку на одного жителя СРСР — 42 квадратних метра. А три українських бавовняних комбінати (БК) випускали, в переліку на одного жителя нашої республіки, 79 квадратних метрів тканини на рік.
Хто ці гіганти? Херсонський ордена Леніна бавовняний комбінат, побудований 1954 року. Донецький бавовняний комбінат імені ХХV з’їзду КПРС, що спорудив свої корпуси 1972-го. І Тернопільський бавовняний комбінат імені 60-річчя Великого Жовтня, який уперше дав продукцію 1982 року.
Настали нові часи, і внаслідок розпаду Союзу порушилися, а то й зовсім обірвалися міцні економічні зв’язки. Якщо відкинути «загальні проблеми», які тяжіють практично над усіма виробниками (податковий прес, дефіцит оборотних коштів і дешевих кредитних ресурсів) і вичленити специфічні, властиві текстильній галузі, то на першому місці опиниться проблема отримання сировини.
Бавовна, як відомо, у промислових масштабах в Україні не росте, її треба закуповувати за кордоном, добре б — у безпосередніх виробників. Не вийшло. Комбінати мусили закуповувати її через посередників, тобто переходити на так звану «давальницьку сировину». Причому договори з «давальниками» інколи укладалися на грабіжницьких умовах — треба було хоч якось завантажити підприємство роботою. Але й це не допомогло. Виробництво українських тканин рік у рік падало. Цифри невеселі: 2000 року випуск вітчизняних тканин, порівняно з тим-таки 1985 роком, зменшився у 26 разів.
Проте тканина — як хліб, як найнеобхідніше — потрібна завжди. Приміром, 2002 року на українському ринку було реалізовано майже 200 млн. квадратних метрів бавовняних тканин. Чия це продукція? В основному російська. Щорічно Росія завозить у нашу країну 150—160 млн. погонних метрів.
Тканина надходить не лише з Росії. Від українського виробника вимагають дотримання встановлених Держстандартів, сертифікат якості. Тим часом несертифікована продукція, завезена з Туреччини, Китаю та інших країн, найчастіше на своїх бирках містить неправдиву інформацію про склад продукту. Приміром, на тканині з поліефірних ниток виготовлювачі безсоромно пишуть «100% бавовна» (котон), хоча навіть на дотик можна зрозуміти, що тканина синтетична. Не доводиться говорити про такі «секрети» несертифікованої китайської чи турецької продукції, як незакріплена знизу оздоблювальна нитка чи резинка, які потім розмотуються кілометрами. Або — наростання в геометричній прогресії здатності тканини линяти від прання до прання.
І все-таки головним постачальником бавовняних тканин залишається Росія — у неї величезні переваги через досить низьку ціну. Чому російська тканина дешевша за українську? Та тому, що в Росії дешевші енергоносії, потужніша матеріально-технічна база для виробництва текстилю, утворено великі концерни, в які об’єдналися виробники тканин та підприємства, що мають розвинені структури збуту. У таких концернах керованість ціни, її формування і контроль здійснюються на всіх етапах господарської діяльності. Та найголовніше — російські виробники мають істотні податкові пільги (бавовняні тканини включено до списку товарів, дозволених для вільної торгівлі) плюс заниження інвойсних цін імпортерами і, як наслідок, зменшення витрат на мита і ПДВ...
Здавалося б, українським БК шансів не залишається. Та на прикладі Тернопільського БК, або, як його тепер називають, ВАТ «Текстерно», видно, що й у цій дуже складній ситуації можна не лише зберегти підприємство й колектив, не тільки піднятися з колін, а й здійснити істотний і якісний ривок уперед, довести свою технологічну спроможність та конкурентоздатність.
Почнемо з того, що тернопільцям дуже пощастило — новим власником бавовняного комбінату в жовтні 2002 року стала компанія «Лоджистик сервіс», яка купила блокуючий пакет акцій підприємства. І яка отримала «як навантаження» колишні «гріхи» комбінату: заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом, із заробітної плати, за спожиті енергоносії... До честі нових господарів, вони розрахувалися з енергопостачальниками, погасили бюджетний борг і борги попередніх керівників комбінату із зарплати працівникам. Людям десять років зарплату платили лише тканиною, а сьогодні середньомісячна зарплата на «Текстерно» становить понад 500 гривень (а середньомісячна по регіону — всього 116 гривень). Зарплати комбінатівських ІТП — від 700 до 1200 гривень.
Сьогодні з повним правом можна заявити: у комбінату відкрилося друге дихання і він знову є одним зі зразкових платників податків в області. Підприємство стало на шлях економічного зростання. Тому не випадково його назва — «Текстерно» — постійно на слуху, газети й журнали регулярно пишуть про «текстильну революцію в Тернополі», про «ситцеве весілля в «Текстерно». Причому пов’язано все це не з рекламною акцією, а з реальними виробничими успіхами.
І справді, після укладення прямих контрактів із виробниками бавовни та запровадження розрахунків «живими» грошима вартість сировини і, як наслідок, собівартість продукції знизилися. Та головний упор нове керівництво зробило на відновлення цехів, на повну реконструкцію й модернізацію всього виробництва, на впровадження новітніх технологій. Комбінат перейшов на барвники тканин нового покоління, що їх виробляють відомі у світі фірми. Створено дизайн-студію, оснащену новітньою цифровою технікою. На модернізацію та реконструкцію комбінату вже пішло 16 млн. гривень.
Великою подією стала установка нової високотехнологічної лінії, що дозволить обробляти на місяць близько 2 млн. погонних метрів тканини завширшки до 190 см. Причому тепер тканина фарбується втричі швидше й відразу десятьма барвниками, а сама її якість відповідає найвищим світовим вимогам.
До кінця серпня монтаж цієї унікальної лінії, поставленої тернопільцям австрійською компанією «Циммер», буде завершено і розпочнеться виробництво нової тканини, аналога якої не випускає жоден комбінат країн СНД. До речі, керівництво «Циммера» визнало, що, починаючи з 1988 року, компанія поставляла в СРСР, а потім у країни СНД в основному устаткування, що вже було в роботі (верстати, які пропрацювали 10 років, дешевші за нові на 20—30%), і вперше за 15 років поставила новітню лінію саме «Текстерно». Проте на цьому модернізація комбінату не закінчується. До кінця року буде додатково придбано устаткування, що дасть можливість якісно обробляти тканини завширшки до 240 см — такий формат у Європі вважається «елітним».
Міжнародний стандарт ISO 9001 вимагає, щоб тканина витримувала 30-разове прання без зміни кольору, але тернопільська продукція, як запевняють керівники «Текстерно», вже сьогодні витримує 35-разове прання і не втрачає кольору. Саме якість тканини дасть можливість тернопільцам завоювати свій сегмент не лише на українському ринку, а й на європейському. Для цього начебто вже існують усі передумови. Тим паче що в «Текстерно» є свій «коник»: комбінат випускає лише чистий котон — стовідсоткову бавовну. І це дуже добре. Оскільки європейський ринок потребує саме котону, без домішок, тоді як Китай, Гонконг, Таїланд поставляють до Європи котон у комбінації з поліестером та віскозою.
Чи означає це, що в «Текстерно» немає проблем? Аж ніяк. Доводилося кілька разів зупиняти комбінат через затоварення — на складах накопичилося понад 7 млн. метрів тканин (при місткості складів 3 млн.), продукцією було забито всі коридори, проходи, підсобні приміщення. Проблема збуту стоїть дуже гостро. Потрібно створювати дилерську оптову ланку, здатну сформувати замовлення (з огляду на дослідження споживчого попиту) і розподілити продукцію на організації роздрібної торгівлі.
«Текстерно» також планує вже до кінця нинішнього року відкрити власне швейне виробництво — закуповується техніка, підбираються фахівці. Шитимуть чоловічі труси. Виявляється, Близький Схід і Європа (крім Скандинавії) «відчувають велику потребу в елементарних чоловічих трусах, а зовсім не в плавках і натільному трикотажі» — це висновок зі спеціального англійського журналу «Котон».
Або, скажімо, європейці люблять спати на простирадлах, витканих під «вафельний рушник». Щоправда, сьогодні комбінат, навіть маючи лінію з виготовлення тканини завширшки 240 см, не може робити «вафлю» для Європи. Річ у тім, що усадка після виварювання західної «вафлі» становить 5%, а нашої — 7—10%. Потрібно змінювати технологію, дотягувати якість, і лише тоді можливий вихід на європейський ринок. Одне слово, роботи ще дуже й дуже багато.
І все-таки, коли наочно бачиш нинішні зміни, які відбуваються на «Текстерно», віриш, що всі плани й задуми здійсняться.