За даними Мінекономіки, від початку повномасштабної війни понад 800 українських компаній перемістили свої потужності та працівників у спокійніші регіони. Як під час будь-якого «великого переселення», не обійшлося без втрат. Але більшість — втрималася.
З якими викликами стикнулися підприємства, що змінили юридичну адресу після початку війни? Як їх підтримали місцева та центральна влада? Наскільки їм вдалось освоїти ринок?
Щоб знайти відповіді на ці питання, ми звернулися по інформацію до органів влади, а також поспілкувалася з підприємцями, які приїхали на Львівщину.
Бізнес під час війни
Комерційна директорка «Рубіжанської панчішної мануфактури Ольга Ушакова розповіла, що ще до початку повномасштабного вторгнення через напругу, яка панувала в суспільстві, керівництво їхнього підприємства вирішило перевезти частину виробництва в безпечніше місце.
«21 лютого ми востаннє були в Рубіжному. Тоді ж поїхали з власником на Львівщину, до друзів у місто Новий Розділ, щоб знайти приміщення. Домовилися на ранок оглянути варіанти, а коли прокинулися, — почалася війна», — пригадує Ольга.
Підприємство в Рубіжному зупинилося рано-вранці 24 лютого 2022 року. Нічна зміна відпрацювала, вимкнула все устаткування та замкнула цех. Люди роз’їхалися хто куди.
«Ми нічого звідти не вивезли. На жаль, підприємство розграбували та повністю зруйнували російські окупанти. Все довелося починати з нуля. Найважче було втрачати колектив. Це була команда, яка весь час розвивалась і могла досягти всього», — розповідає комерційна директорка.
До війни на фабриці було 162 працівники. Підприємство мало власне виробниче приміщення площею понад 7 тис. кв. м. Експортували вироби до Чехії, Молдови, Нідерландів, Іспанії та Німеччини. Працювали з багатьма відомими в Україні брендами.
Зі слів Ольги Ушакової, в перші тижні найгнітючішим для них було відчуття невизначеності та постійного напруженого очікування. Вони не розуміли, чи потрібно буде все відбудовувати, а чи забути й починати спочатку.
А от керівниця швейного підприємства ТОВ «ДЕНАВІ» Наталя Каткова, переїхала з Харківщини на Львівщину, щоб сховатися від обстрілів, коли вже почалися активні воєнні дії.
«У якийсь момент набридло проживати дні в очікувані чогось неминучого. Тому вирішила діяти. Й це мене відволікало від різних неконструктивних думок. Робота була тоді як терапія», — наголошує Наталя.
Швейне підприємство було засновано 2011 року на Харківщині. Спочатку вони займалися виробництвом спортивних рюкзаків, а з 2014-го — виготовляють сумки та рюкзаки для військових. До війни на виробництві працювало близько 20 людей.
ТОВ «СЕМ ЕКОПАК» із Дніпропетровщини розробляє та виготовляє екологічні лотки для фруктів і овочів, яєць і промислових продуктів. Директор Сергій Рудковський розповів, що приміщення на Львівщині компанія придбала ще до повномасштабного вторгнення, щоб бути територіально ближчою до європейських споживачів, адже 90% продукції вона експортує до країн ЄС.
«Коли окупанти були десь на відстані 80 кілометрів від нашого заводу, ми вирішили вивезти основне виробництво до Самбора», — пояснив очільник.
Підтримка влади
У квітні 2022 року Мінекономіки та ДП «Прозорро.Продажі» створили єдину онлайн-платформу для управління процесом релокації. Наразі відомо, що з 842 підприємств, які перемістилися, 667 працюють у новій локації. Найбільше підприємств релокувалося до Львівської (24%), Закарпатської (14,5%), Чернівецької (9,8%), Івано-Франківської (8,3%), Тернопільської (6,3%) та Хмельницької (7,3%) областей.
До процесу релокації залучені обласні державні адміністрації, «Укрпошта» та «Укрзалізниця».
За даними Львівської обласної держадміністрації, станом на 1 грудня 2023 року на Львівщину переїхали 236 підприємств, із яких 160 відновили економічну діяльність у області. Ці підприємства створили на обласному ринку праці понад 5 тисяч нових робочих місць.
Наприклад, «Рубіжанська панчішна мануфактура» мала на Львівщині надійного партнера (ТОВ «ДОДО СОКС»), для якого виробляла та виробляє продукцію.
«Вони сказали: «Відновлюйтесь, бо нам потрібні ваші шкарпетки». Розмістили в себе на фейсбук-сторінці пост про те, що окупанти зруйнували наше підприємство. Цей пост побачили у Львівській міській раді й запросили нас на розмову», — розповіла керівниця.
Зі слів Ольги Ушакової, міська влада їх направляла та підтримувала в усіх процесах.
«Вони з нами їздили та обирали приміщення. Декілька місяців компенсували витрати на оплату електроенергії за держпрограмою. Завдяки ваучерній підтримці від міської ради ми закупили швейне обладнання. Зараз, коли є якась грантова програма, в якій ми можемо взяти участь, обов’язково надсилають нам інформацію. Обласна рада створила Телеграм-канал, де публікує всі актуальні грантові програми, доступні для Львівщини», — пояснює директорка.
Львівська ОДА допомогла керівниці швейного підприємства ТОВ «ДЕНАВІ» Наталі Катковій із пошуком приміщення для швейного цеху. В місті Новий Розділ знайшли будівлю, в якій уже було зроблено косметичний ремонт. Про програму підтримки для релокованих підприємств Наталя дізналася від знайомої, а перевезти обладнання їй допомогла «Укрпошта».
«Місцева влада дуже активно допомагала в різних сферах. Надавали нам контакти. Все, що можливо було, робили. До них було легко додзвонитися, й вони швидко надавали потрібну інформацію. Часто просто телефонували та цікавилися нашими справами», — пригадує підприємниця.
Очільник «СЕМ ЕКОПАК» Сергій Рудковський пригадує, що в перші тижні війни вони заповнили анкету на сайті Мінекономіки й дуже швидко отримали відповідь.
«З нами зв’язалися Міністерство економіки, Комітет Верховної Ради, «Укрпошта», обласна адміністрація, районна адміністрація, мер міста. Я не можу сказати, що хтось там відіграв ключову роль, це була спільна праця. І цю роботу вони виконали на «відмінно». Нам виділили декілька вагонів, і ми релокували більшу частину обладнання», — розповів Сергій Рудковський.
Також, зі слів підприємця, обласна рада найбільше сфокусувалася на тому, щоб забезпечити підприємствам гідні умови для релокації.
2023 року на Львівщині діяла програма «Надання безповоротної фінансової допомоги підприємствам, що здійснили переміщення та реєстрацію на територію області». Безповоротна фінансова допомога становила 100 тис. грн, якщо підприємство перемістило виробничі потужності та реєстрацію на територію Львівської області, й додатково 100 тис. грн, якщо переміщене підприємство створило не менш як 20 нових робочих місць під час воєнного стану на момент подання заявки.
Освоєння ринку
У Львівській ОДА зазначають, що 32,2% релокованих підприємств повернулися назад.
«Здебільшого це були підприємства, які переїхали з Києва та Київської області й були тут, доки не стабілізувалася безпекова ситуація в їхньому регіоні. Це невеликі підприємства, бо великі зазвичай не можуть собі дозволити зупинити виробництво», — пояснює начальник відділу залучення інвестицій Львівської обласної держадміністрації Назарій Міндзяк.
Ольга Ушакова розповіла, що релокована команда «Рубіжанської панчішної мануфактури» долучилася до відновлення виробництва. Спочатку працювали лише ті, хто переїхав. Потім почали добирати людей, і наразі тут трудяться 52 працівники. Зі слів керівниці, зупинятися на цій цифрі вони не планують.
«Ще не з усіма партнерами, з якими мали ділові відносини, вдалося відновити співпрацю. Не тому, що вони не хотіли співпрацювати, а тому, що ми не мали обладнання для виробництва того обсягу, яке дозволило б відновити цю співпрацю», — пояснює комерційна директорка.
Спочатку підприємство закупило тільки машини для в’язання чоловічих і жіночих шкарпеток. Згодом відновили випуск дитячого асортименту та жіночих колгот. Зараз більшість процесів уже повністю налагоджено.
«Те, що в нас залишилося з минулого життя, — це 11 мільйонів гривень кредиту, який ми взяли ще до війни. Якраз перед війною завезли на виробництво нове обладнання на понад 15 мільйонів гривень. Ми навіть його все не запустили. І ще там було близько 100 тонн сировини. І все зникло, а кредити треба закрити. Якоїсь державної програми списання цих кредитів чи компенсації за втрачене майно, на жаль, немає. Але є підтримка партнерів і нашої команди, і це головне», — наголошує Ольга Ушакова.
Наталя Каткова підмітила, що підприємства на Львівщині та Харківщині різняться обсягами виробництва. На її думку, в східних регіонах люди трішки «жвавіші», в західних — «розміреніші». Проте на Львівщині — більше можливостей найняти кваліфікованих працівників. Навіть попри те, що багато людей виїхало.
«Минулого року ми активно взялися за роботу, бо було дуже багато великих замовлень. Намагалися швиденько укласти контракти й відновлювати виробництво, щоб знайти нових постачальників сировини, бо деякі позакривалися. Намагалися відновити роботу. Тому часу розбиратися в усіх державних програмах особливо не було. Хоча тоді виграли грант на підтримку бізнесу й купили лазерний верстат за сприяння адміністрації», — пояснює Наталя.
Оскільки підприємство спеціалізується на військових товарах, то головне їхнє завдання наразі — закрити потреби українських військових. За час роботи в регіоні з’явилися нові постачальники та замовники.
«Замовників ми знаходимо через державні закупівлі. Прямих контактів у нас із ними немає. Ще шиємо рюкзаки для воїнів ППО. Також для добровольчих батальйонів шиємо медичні рюкзаки», — розповідає очільниця.
За 2022 рік швейне підприємство взяло на роботу до 50 працівників. Але 2023 року попит значно впав, і зараз на виробництві працює 21 людина.
«На початку в нас були великі фінансові проблеми, бо зупинилися майже всі виробничі лінії. Лише одна лінія працювала в Томаківці й тільки налагоджувався процес у Самборі. Великий обсяг монтажних робіт, перша хвиля мобілізації, і все це — на великій швидкості», — пригадує Сергій Рудаковський.
Попри труднощі, очільник «СЕМ ЕКОПАК» підмітив і багато позитивних моментів. І найголовнішим для нього є те, що команда витримала таку перевірку і стала ще сильнішою й витривалішою. Також Сергій упевнений, що будь-яка зміна відкриває нові можливості. До повномасштабного вторгнення на підприємстві працювало близько 200 осіб, а зараз — майже 300.
«Як і кожен бізнес, ми розглядали будь-які можливості, в тому числі й перевезення за кордон. Але вирішили, що це буде не зовсім правильним кроком. Бо фахівці в нас усе одно залишилися тут, а просто вивезення заліза не мало сенсу. В нас унікальне виробництво, для якого ми самотужки розробляли технологію своїх машин, і знайти на відкритому ринку готових фахівців неможливо», — пояснив керівник.
Загалом рівень економічної активності дещо зріс, як порівняти з аналогічними показниками кінця 2022 та початку 2023 року. За даними Держстату, індикатор економічних настроїв у другому й третьому кварталах 2022 року був рекордно низьким за всю історію спостережень і становив відповідно 79,0 та 84,4. Водночас у другому й третьому кварталах 2023 року значення цього показника було позитивним і становило вже 109,5 і 108,2.
…На жаль, ми не знаємо, скільки ще триватиме війна. Але вже очевидно, що йдеться про роки. Саме тому, поки держава намагається змоделювати структуру повоєнного відновлення, всі більш-менш безпечні регіони мають стати домом для підприємств, які релокували свої ресурси. Адже мета у всіх спільна — наближення перемоги. І крім слів, для цього потрібні кошти.
Західні області України, які раніше виживали здебільшого завдяки туризму, через війну на ходу переформатовують структуру як соціального, так і економічного розвитку. Сотні компаній зі східних регіонів розширили тут спектр промислових виробництв і забезпечили нові робочі місця. Тому для країни нині максимально важливо зберегти тих, хто сам себе зберіг, спираючись не лише на регіональну владу. На жаль, досі немає окремих державних програм кредитування релокантів, які через війну втратили все — зокрема й можливість оплатити старі кредити, а Мінекономіки взагалі не веде окремої статистики щодо їх діяльності.
Перед державою стоїть завдання — змоделювати нову рамку для країни, зрозуміти й донести це розуміння до інших — що, де й навіщо потрібно відновлювати та розвивати. Продумати стратегію розвитку на майбутнє, щоб кожна фабрика та підприємство знайшли своє місце, сформували нові ринки та зробили внесок у подальший розвиток країни. Щоб підприємці, які вимушено переїхали, розуміли, чи існуватимуть їхні міста після деокупації та завершення бойових дій і чи зможуть вони туди повернутись.
Ця публікація створена в рамках проєкту, що реалізується ГО «Агенція розвитку локальних медіа «Або» та фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини для підтримки української незалежної журналістики.