Фото: Сергій П’ЯТЕРИКОВ |
В обстановці перманентної політичної нестабільності останніх років українська економіка досі демонструвала чудеса виживання. Що з нею тільки не виробляли: і підвищували оклади номенклатурним чиновникам у рази, і забезпечували потенційних виборців зарплатами в повному відриві від темпів зростання продуктивності праці, і душили податками, корупцією та рейдерством. До певного часу все це сходило з рук. І все ж саме 2008 рік підтвердив просту істину: що посієш, те й пожнеш.
Криза перша — стагфляційна
Стагфляція — термін у сучасній макроекономіці для позначення стану економіки, який характеризується застоєм (низькими темпами економічного зростання) і зростанням інфляції.
Власне кажучи, «половинку» цього стану економіки — прискорену інфляцію — ми повною мірою відчули вже з самого початку поточного року. Збентежені співвітчизники змушені спостерігати за калейдоскопом зміни цінників на основні товари народного споживання практично безперервно.
Коротка літня пауза в ціновій гонитві, викликана сезонними чинниками і жорсткими монетарними методами Нацбанку, аж ніяк не є свідченням вичерпання інфляційного потенціалу. Більше того, саме відчайдушні спроби головного фінрегулятора країни зупинити цінову пожежу мали побічним ефектом грошовий голод не тільки в суб’єктів господарювання, а й у фінансових установ країни.
Дії високопосадових чиновників інколи підозріло точно нагадували дії слона в посудній крамниці. Самі створили гривневий дефіцит, внаслідок чого валютні ринки залихоманило, самі ж заявили про невичерпний ревальваційний потенціал гривні, самі ж і зміцнили курс нацвалюти в найбільш непідходящий момент. Відтак вийшло майже як завжди: прості громадяни почали підраховувати власні фінансові збитки, а валютні спекулянти — надприбутки.
Таким чином, по суті було підрізане економічне зростання. Поки негативні тенденції малопомітні, і економіка усе ще зростає. Проте вже в наступному році з великою часткою можливості ми можемо стати свідками різких негативних змін економічних індикаторів.
У результаті, маємо те, що маємо. З одного боку — заходи на обмеження апетитів населення у сфері іпотечних, споживчих та автокредитів достойні всілякої підтримки. З іншого — ревальваційні ігри Нацбанку завдали потужного удару по вітчизняних експортно орієнтованих галузях та будівництву й погіршили сальдо торговельного балансу. За сім місяців поточного року від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу України становило понад 11 млрд. дол.
Грошові експерименти збіглися в часі зі зменшенням попиту й цін на світових ринках на основний товар українського експорту — металопродукцію. Українські меткомбінати уже в серпні зменшили виробництво прокату більш як на 20%, і, якщо проблеми в металургійному комплексі триватимуть, країну може очікувати системна економічна криза. Поки що проблеми нагромаджуються. Як повідомляють самі металурги, різке падіння цін на світових ринках призвело до того, що металургійні підприємства залишилися без замовлень. В Україні на сьогодні з 36 робочих домен стоять 17 (із них тільки чотири — через плановий ремонт, решта — через відсутність замовлень!). Зупинено половину мартенівських печей. Складські запаси вже перевищили місячний обсяг виробництва.
Ще однією жертвою ревальваційних бойових дій стали будівельники. Потенційні покупці, які ретельно складали долари та євро на початковий внесок за новобудову, не захотіли розлучатися із кровно заробленим за курсом, який сподобався Нацбанку.
Плюс жорсткість умов кредитування, плюс зростання відсоткових ставок — і в сумі практично повний колапс будівельної галузі, майже нульові продажі навіть готових до введення в експлуатацію об’єктів та замороження значної кількості будівництв по всій країні.
Саме на будівництві зав’язані багато суміжних галузей, у першу чергу — виробництво будматеріалів. Менше новосіль — менше потрібно меблів, освітлювальних приладів, побутової техніки та багато іншого. Відповідно, криза з будівельної галузі може поширитися далі. Темпи зростання на багатьох напрямах впадуть і потягнуть за собою загальноекономічні показники зростання.
Як наслідок — зменшення кількості робочих місць і зниження темпів зростання заробітної плати, що вже де-факто й починає відбуватися.
Так, у серпні Держкомстат зафіксував різке зниження реальних зарплат — на 2,8%, порівняно з липнем. Такого значного зниження рівня доходів громадян (місяць до місяця) не було з 2002 року, коли Держкомстат почав публікацію щомісячних даних про середню зарплату.
Підвищення рівня безробіття Держкомстат поки що не зафіксував. Проте масові звільнення в будівництві вже розпочалися, банкіри й металурги поки що лише посилено готуються до таких дій.
Можливо, на черзі — страховики і рекламісти, які найбільше причетні до уражених кризою галузей.
Безумовно, дров у вогонь підкинуть і перше в історії країни таке значне підвищення ціни на російський газ, і відсутність чіткої економічної стратегії (а швидше — просто небажання системно займатися економікою) в основних гравців на політичному рингу.
Криза друга — валютна
Якщо за інші кризові прояви частину відповідальності з вітчизняними «економістами» поділяє Джордж Буш, адже саме США стали епіцентром Великої депресії №2, то події, які відбуваються й відбуватимуться на нашому валютному ринку, спроектовані виключно нашими «умільцями».
Імітація турботи про благо народу показовим зниженням інфляції на частки відсотка переважила економічні реалії. Тоді як аналітики одностайно прогнозували неминучість осінньої девальвації національної грошової одиниці.
І ручне управління валютними курсами, брутальне ігнорування трендів на кредитно-грошовому ринку стало причиною того, що про спокій на валютному ринку тепер можна забути. Нині експерти підтверджують, що девальвація гривні (природно, з відскоками й корекціями) — це всерйоз і надовго.
Одна з основних проблем полягає в тому, що громадянам України, які повірили ідеологам «світлого комуністичного майбутнього» й нахапали понад міру валютних кредитів, на випадок, якщо курс надовго не стабілізується, доведеться купувати ВКВ для погашення споживчих, іпотечних та автокредитів за «цікавим» курсом. В умовах, коли життя стає дедалі дорожчим, коли з кожним місяцем дедалі більшу частину сімейних бюджетів забиратимуть витрати на «комуналку», — виділяти кошти з особистих фінансів на погашення раніше взятих кредитів буде все сутужніше. Не виключаються особисті фінансові дефолти. Саме до банків можуть «попливти» закладені й невиплачені користовані автомобілі та квартири, що стануть непотрібними (за такими цінами).
Криза третя — банківська
Зовсім недавно, наприкінці вересня, міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило рейтинг дев’яти відомих українських банків зі «стабільного» до «негативного». Уже в жовтні така ж доля чекала на ще три фінансові установи.
«Негативний прогноз свідчить про стурбованість Fitch тим, що Україна зіштовхується з дедалі більшим ризиком валютної кризи, зумовленої збільшенням дефіциту рахунку поточних операцій і погіршенням перспектив у галузі фінансування», — відзначив директор в аналітичній групі Fitch із суверенних рейтингів Ендрю Кохун. За тиждень до того це ж агентство знизило також суверенні рейтинги України зі «стабільного» на «негативний».
На думку Fitch, Україна піддається значному впливові цін на сировинні товари, особливо на природний газ при експорті і сталь — при імпорті. Крім того, Fitch Ratings змінило зі «стабільного» на негативний прогноз рейтингів облігацій. Ці низькі оцінки міжнародного рейтингового агентства як країні загалом, так і деяким фінансовим установам зокрема повною мірою відбивають стурбованість світових фінансових кіл питанням, що ж усе-таки коїться з економікою України.
Випадково чи ні, але в перелік банків, у яких впав рейтинг, потрапили переважно банки — лідери іпотечного кредитування в Україні (у т.ч. й кілька найбільших із першої десятки).
Дуже багато фінансових установ після бездумного бенкету кредитування на ринку нерухомості опинилися у складному становищі. Інвестиційний клімат країни, попри бадьорі рапорти чиновників, насправді далекий від бажаного. Висока інфляція стримує зростання заощаджень, приплив іноземного капіталу все ще триває, але має фрагментований (тобто нестабільний, непостійний) характер, внутрішня ліквідність слабка.
За оцінками рейтингової групи Standard & Poor’s, на кінець першого півріччя поточного року зовнішній борг українських банків сягнув 35,7 млрд. дол., або майже 30% їхніх сукупних зобов’язань. Більшість банків мають від’ємні розриви короткострокової ліквідності і надзвичайно залежні від припливів нових вкладів клієнтів. Ліквідні активи становлять лише близько 12% сукупних активів і покривають не більше 40% короткострокових зобов’язань українських банків. Має чітко виражену тенденцію до підвищення рівень проблемних позичок (відповідно до української кваліфікації, до них належать прострочені та сумнівні кредити). З уповільненням темпів зростання кредитування (за перших сім місяців 2008 р. обсяг кредитування юридичних осіб зріс на 22,4%, а фізичних — на 27%, проти, відповідно, 63 і 98% за повний 2007 рік) частка «сміттєвих» кредитів лише збільшуватиметься. Не останню роль у погіршенні якості кредитного портфеля зіграє і можливе зниження темпів зростання ВВП, адже вже тепер значна частина українських підприємств — збиткова.
Очікуваний обвал ринку нерухомості, зниження цін на товари, які становлять основу українського експорту, і падіння курсу гривні негативно позначаться на спроможності позичальників виконувати свої зобов’язання. Відповідно, частка проблемних активів банків зросте.
На думку Standard & Poor’s, у разі економічної рецесії в Україні рівень проблемних активів може становити 35—50%.
Українська банківська система явно перегріта, і найменшої іскри достатньо для повної дестабілізації обстановки. До чого це може призвести, добре відомо. Тільки за останні чотири роки банківська система пережила дві великі й кілька міні-криз.
Нагадаємо, остання масштабна банківська криза сталася в країні у листопаді 2004 р. між турами президентських виборів, коли народ почав масово підстраховуватися достроковим розривом депозитних договорів. Допідстраховувалися до того, що ледве не «полетів» великий «системник» із першої десятки, що автоматично могло потягнути за собою й низку інших фінансових установ. Своєчасно накладений мораторій на достроковий розрив депозитів і довгоочікувана стабілізація політичного життя в країні дозволили банківській системі тоді вийти з кризи з «терпимими» фінансовими і моральними збитками.
Фальстарт банківської кризи стався у країні навесні 2007 року, коли розпочалися досить жорсткі й безкомпромісні дискусії з приводу дострокових парламентських виборів. Тоді справа обмежилася лише кількома мільйонами виведених грошей і кількома відсотками розірваних договорів.
Осінь поточного року принесла нові сюрпризи. Тоді як більшість маленьких українців стурбовані проблемами виживання в умовах безпрецедентного зростання цін на товари першої необхідності й початку кризових процесів в економіці, рейдери спробували завалити одну з найбільших банківських установ шляхом нагнітання паніки та поширення чуток. Один млрд. дол. (!) рефінансування від Нацбанку став рятівною пігулкою.
Проте неприємний осад залишився, тінь упала не на одну конкретно взяту фінансову установу, а на всю банківську систему країни загалом.
Як наслідок: події в банківській сфері країни почали скидатися на події в невеличкому картковому будиночку. За лічені дні мільярди витекли з банківської системи, понад двадцять банків терміново попросили рефінансування від НБУ. І тільки кілька мільярдів від Нацбанку та мораторій на достроковий розрив депозитних договорів принесли певну стабільність. У 2004 році саме такі заходи НБУ за лічені тижні нормалізували ситуацію. Тільки цього разу причини «паніки на кораблі» були не політичними, а суто економічними. Тому й мораторій лише на час приглушив, але не вирішив проблему. Причому цього разу мораторій зафіксував і кредитні обмеження. Якщо кредити зменшать ще більше — економіка остаточно загрузне.
Слід зазначити, що вклади до 50 тис. грн. забезпечуються фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Станом на квітень поточного року фонд, з урахуванням виплат збанкрутілим малим банкам, акумулював 1 млрд. 431 млн. гривень, на сьогодні «заначка» фонду, очевидно, ще зросла. Проте порівняння суми, акумульованої фондом, і суми вкладів «фізиків» лише в одному чи двох не найбільших банках країни примушує, як мінімум, замислитися.
Насправді сценаріїв розвитку банківської системи може бути кілька. І лише один із них — оптимістичний і передбачає «м’яку посадку» та вирішення нагромаджених проблем. Тривожніші сценарії передбачають ризики наростання фінансової кризи й постановку питання про достатній рівень стійкості всієї банківської системи в цілому.
Особливо тривожним очікується 2009 рік. Адже саме в ньому майже стовідсотково будуть реалізовані кілька негативних для банківської системи (й економіки загалом) подій:
— по-перше, у новому році будуть і нові ціни на російський газ, точна величина тарифу невідома, але що вона буде позахмарна — зрозуміло вже тепер;
— по-друге, світова фінансова криза далека від завершення, понад те, події останніх тижнів (коли перша п’ятірка американських інвестиційних банків «схудла» практично наполовину) дозволяють вважати, що криза наростає й інфікованими стають дедалі більше досі благополучних країн;
— по-третє, у період політичної турбулентності, тобто в переддень президентських виборів, чимало «закордонних» інвестицій повернуться на батьківщину, тобто на кіпрські офшори;
— по-четверте, саме наступного року ринок нерухомості України, цілком імовірно, розпочне своє тривале падіння;
— п’ятою важливою подією, на думку експертів, може стати тривалий девальваційний тренд національної валюти, що, з одного боку, частково послабить проблеми на первинному ринку житла, з іншого — значно збільшить кількість неблагонадійних позичальників і, відповідно, погіршить якість кредитного портфеля банків.
Будь-яка з цих подій може послужити тією іскрою, що переведе ризики виникнення кризи у власне кризу.
І ще. За оцінками тієї ж таки рейтингової компанії Standard & Poor’s, станом на 30 червня 2008 року обсяг зовнішніх зобов’язань українських банків, які підлягають погашенню до середини 2009 року, перевищував 15 млрд. дол. Не факт, що всі з них будуть рефінансовані, не факт, що Нацбанк володіє достатнім «буфером», який дозволив би підтримати банківську систему й не допустити розвитку за несприятливим сценарієм. Саме тому дуже не хотілося б припускати навіть найменшу можливість реалізації принципу «доміно», адже в такому разі проблеми одного банку можуть стати проблемами всієї економіки в цілому.
Міжнародне рейтингове агентство Fitch заявило, що з 73 країн, проаналізованих агентством, Україна посіла друге місце серед найбільш уразливих країн. Такої ж думки і Держказначейство США, яке у квартальній оцінці фінансових ризиків розмістило Україну в десятку країн із найвищим рівнем фінансового ризику у світі (!). Американці вважають, що «Україні загрожують різкі зміни у структурі платіжного балансу або криза впродовж одного-двох років».
Чи справді в нашій країни є ці один-два роки для вжиття запобіжних заходів? Чи не нагромадиться критична маса вже в першій половині наступного року? Адже все почало відбуватися якось дуже швидко — обвал гривні, проблеми металургів, будівельників і банків. Усе це загострилося саме у вересні. А країна ж ще не пройшла ще головного іспиту — «іспиту газом» у перші місяці 2009 року.
В умовах наростання світової фінансової кризи політичні сили практично всіх країн згрупувалися і об’єдналися перед обличчям нової небезпеки. На підтримку банківських систем та біржових індексів, які не перестають падати, виділяються й витрачаються десятки мільярдів євро та сотні мільярдів доларів.
Український політикум «об’єднується» досить своєрідно, багато основних гравців політичного рингу взагалі не визнають (або мінімізують) факт поширення світової кризи на територію країни.
Можливо, немає повної впевненості, що у разі потенційного економічного стресу знайдуться десятки мільярдів гривень на підтримку фінансової системи й економіки країни в цілому?
Можливо, ці десятки мільярдів гривень, які можуть виявитися життєво необхідними для виведення економіки з кризового стану, давним-давно витрачені на підвищення зарплат високопоставленим чиновникам, на безрозмірні й незвичні навіть для багатих європейців спецпенсії, на збільшення витрат з утримання бюрократичного й роздутого до непристойності управлінського апарату, на другорядні програми та святкування, на популізм і обіцянки достойного життя вже сьогодні?..