А здавалося, що свято торгівлі не закінчиться ніколи. І що зростання галузі роздрібних продажів, яке ще недавно виражалося двозначними цифрами, теж не припиниться. Представники торговельних мереж будували плани розвитку ринку в геометричній прогресії і не відчували проблем із залученням фінансів. Земля була ходовим об’єктом інвестування, а зростання торгових компаній супроводжувалося очікуванням їхніми співробітниками збільшення зарплати. Чимало об’єктів роздрібної торгівлі розвивалися для спекулятивного перепродажу.
Але світова економічна криза внесла свої корективи, істотно загальмувавши торговельну експансію. Вартість роздрібного бізнесу обвалилася на 100, а в деяких випадках і на всі 300%. Представники роздрібної торгівлі зрозуміли: у найближчу п’ятирічку легких грошей не передбачається. Проте на ритейлі надто багато всього «зав’язано»: поповнення бюджету, рівень зайнятості, фінансові відносини з банками, зв’язки з постачальниками, нарешті, ми — споживачі. Якщо зруйнується роздріб — резонанс відчують усі.
Торгівля — двигун прогресу
Якщо вірити тільки цифрам, то впродовж кількох років зведений бюджет України формувався в основному за рахунок надходжень від торгових підприємств. Так, іще в 2006 році на частку торгівлі припадало 8,2% від сукупних надходжень у бюджет держави. А вже через два роки — у 2008-му
— цей показник збільшився на третину і становив 12,6%. Відповідно до інформації Державної податкової адміністрації, загальна сума надходжень обов’язкових платежів у зведений бюджет країни від торговельної галузі минулого року перевищила 23 млрд. грн.
І ще цифри. Торік оборот роздрібної торгівлі в нашій країні становив 449,3 млрд. грн., а обсяг ВВП України — 949,9 млрд. грн. За оцінками фахівців Міністерства економіки, приросту ВВП минулого року було досягнуто за рахунок збільшення валової доданої вартості в торгівлі на 101,8%.
Торговельна мережа — найбільший роботодавець. На окремих великих суб’єктах роздрібної торгівлі було зафіксовано зайнятість до 8 тис. персоналу. А тільки перша двадцятка топ-рейтингу роздрібних мереж представлена більш ніж ста тисячами робочих місць для фахівців сфери торгівлі.
Як свідчить статистика, на підприємствах роздрібної торгівлі на початку нинішнього року було задіяно 936 тис. фахівців. Якщо ж до цих даних додати працівників малих і середніх підприємств, то всього у сфері продажів знайшли собі роботу більш як 1,2 млн. людей.
Роздрібна торгівля вже давно вважається стратегічно важливою галуззю економіки в більшості країн світу. Навіть у сусідній Росії з її нафтою і газом роздріб теж визнано стратегічною справою. У нашій країні ця сфера існувала сама по собі, і досить непогано, — доки були сприятливі часи. Але ситуація в економіці почала змінюватися в гірший бік.
За нинішніх реалій представники торговельних мереж запропонували Кабміну підписати «Меморандум порозуміння між КМУ та суб’єктами системи мережної роздрібної торгівлі». Ритейлери запропонували владі ініціювати процес конвертації валютних кредитів за фіксованим курсом, пообіцявши в «обмін» узяти на себе зобов’язання обмежити надбавки на соціально значимі продукти в межах 10—20%. Текст меморандуму було передано уряду. Як пояснили в Українській торгово-промисловій конфедерації, ритейлери сподівалися, що уряд виступить посередником у ланцюжку «постачальник — роздрібна торгівля» в питанні продажу населенню соціально значимих харчових продуктів, оскільки така торгівля є малорентабельною. І держава раніше брала на себе питання компенсації збитків. Однак за нинішніх реалій такої допомоги від держави для ритейлерів недостатньо — їм потрібні реструктуризація та рефінансування заборгованості. У цих питаннях без допомоги держави їм уже не обійтися. Тим часом торговцям дали зрозуміти, що на держпідтримку можуть розраховувати насамперед національні торговельні мережі.
Грошей немає. І не передбачається
— Найголовніший дефіцит — грошовий, — констатує президент Української торгово-промислової конфедерації Володимир Демчак. — Ідеальний варіант для ритейлу — якби держава допомогла більш дешевими грошима, ніж бізнес може отримати сьогодні в банках.
Проте в держбюджеті грошей для підтримки ритейлу не знайшлося, а інвестори вкладати свої кошти в торговельні мережі поки що не поспішають. Дуже умовним варіантом підтримки роздрібної торгівлі навіть за найпильнішого розгляду держбюджету можна вважати, та й то символічно, відносно нормальний рівень соціальних витрат. Зокрема для пенсіонерів і бюджетників, які становлять вагому частину клієнтів роздрібної торгівлі. Однак достатньо лише злегка похитнутися цьому бюджету, як споживачі, у тому числі, й соціально захищені, відразу переорієнтуються на товари нижчої категорії, вишукуючи їх на базарі. За ними можуть піти як мінімум 30% постачальників товарів.
Звичайно, невизначеність у перспективах розвитку економічної ситуації в країні стримує ініціативу приватних інвесторів. Тому розраховувати на їхню підтримку, як і на підтримку міжнародних фінансових організацій, не доводиться. Ритейл змушений виживати самотужки.
Справді, власників торговельних мереж дуже турбує нестача обігових коштів. Їхній дефіцит став для ритейлу головним болем. Серпень 2008 року поклав початок різкій зміні політики українських банків щодо видачі позик корпоративному та індивідуальному сектору. Наслідком «чорного серпня» для ритейлу стало вимушене коригування своїх зрослих було апетитів із залучення фінансування для зростання та розвитку торговельних мереж.
Торговці нарікають: у банках практично зникли короткострокові кредити — овердрафти. Ще одна «підніжка» банкірів — довгострокові кредити за нинішніх умов не пролонгуються, як це бувало раніше. У результаті час погашати старі кредити настав, а необхідний грошовий обіг у роздрібної торгівлі відсутній.
Утім, не все погано. За оцінками операторів ринку, банкіри все-таки готові шукати компроміси. Адже за нинішньої ситуації вони й самі вимушені хоч якось балансувати. Вибір невеликий. З одного боку — можливість заробити хоч якісь гроші навіть на умовно «надійних» позичальниках, з іншого — шанс втратити їх узагалі. Домовлятися сторонам точно доведеться. Навіть при тому, що в ряді банків торговцям-позичальникам, чиєю заставою є земля чи нерухомість, пропонують надати додаткове забезпечення або погасити заборгованість. Фахівці Української торгово-промислової конфедерації радять: не лякатися ультиматумів банків, у яких сьогодні й без того повно неліквідної нерухомості, а спокійно й методично шукати і знаходити варіанти, які влаштовують обидві сторони. Самі ж банкіри зізнаються, що таки вбачають величезний потенціал розвитку в ритейлі й тому допомагають не тільки давнім клієнтам, які опинилися в скрутному становищі внаслідок провадження ними в останні роки агресивної політики розвитку, а й новачкам ритейлу, які не встигли «обрости» проблемними кредитами. Останнім — охочіше.
Як результат — за ситуації, що склалася, в ланцюжку «банк—ритейл» роздріб усе-таки не здається, а банки існуюче становище зі скрипом, але терплять. У спілкуванні з кредиторами в нинішніх умовах більшість роздрібних мереж вважає за краще налягати на «вибивання» відстрочок виплат за простроченими кредитами. Торговці вперто ставлять перед собою завдання залучити кошти інвестбанків та інвестфондів. Деякі з них вдалися до крайніх засобів, наприклад, перекредитування в іншого кредитора.
Про те, що буде, якщо райдужні сподівання на порятунок роздрібної торгівлі розіб’ються об жорстокі реалії ринку, і вагому частину бізнесу через нестачу обігових коштів продадуть стратегічному інвесторові чи новому учасникові ринку, власники роздрібних мереж вважають за краще не поширюватися.
Покупець — балуваний?
Велика проблема ритейлерів — зниження купівельної спроможності населення. Це призводить до зменшення товарообігу компанії й у результаті може стати причиною закриття магазинів. Автор цих рядків мешкає в новому спальному районі, на порівняно невеличкому просторі якого розташовані такі торгові точки, як «Метро», «Білла», «Сільпо» та по кілька (!) «Великих кишень» і «Фор». Тутешні домогосподарки розпочинають свій день із «забігу» по супермаркетах — порівнюють, де товари дешевше. Звичайно, не в кожному районі є стільки магазинів. Та якщо вірити аналітикам, ті, хто проживає в центральних районах, розбалувані іншим. Оскільки в центрі живуть переважно забезпечені люди, вони мають можливість вибирати справді якісний товар і бездоганний сервіс, а отже, більш вимогливі. А в інших місцях покупці сусідять із базарами і порівнюють ціни...
Однак споживчий попит у цілому падає. У середньому, за оцінками фахівців, на третину. За словами Володимира Демчака, провалилися товари не тільки класу «еліт», а й середньої цінової категорії. А в людей, які орієнтуються на товари «економ», — доходи невеликі, що створює проблеми в дохідності торгівлі. Діставши такий відчутний «ляпас», український ритейл, аби стимулювати відвідування магазинів, перейшов до різноманітних акцій. Наприклад, навесні нинішнього року покупці супермаркетів завважили мішечки з крупою, макаронами, цукром та іншою «дрібним» харчем. Фішка цієї акції полягала в тому, що на вагу все це коштувало на одну-дві гривні дешевше, ніж у пакетах.
Пишно «розцвіли» в супермаркетах і логотипи, які недвозначно вказують споживачеві на продукцію власного виробництва під своїми торговими марками, яка коштує дешевше, ніж брендові аналоги. Ритейлери вважають такий крок одним із перспективних напрямів, посилаючись на світовий досвід, де подібні акції демонструють показники до 70% запропонованої продукції.
Повертаючись до ефекту згаданого спального району, не можна не помітити, що менеджмент тутешніх супермаркетів активно застосовує купонінг (у «Великій кишені», наприклад, можна пред’явити такий купончик і отримати п’ятивідсоткову знижку на разову покупку. Якщо сума чека велика, то й ефект відчутний). Та в основному нас затягують накопичувальними програмами (як у «Сільпо», «Форі»), обіцяючи подарунки чи списання певної суми за набрані бали.
На тлі вже набридлих відривних купончиків і папірців із балами, які ще треба примудритися не загубити, не прострочити і не забутися дати касиру під час розрахунків, непохитно тримаються «Білла» і «Метро». Тут поки що нічого не пропонують відривати та пред’являти, а кількості покупців досягають за рахунок розпродажів окремих категорій товарів, часто — власних марок. Ритейл «натискає» на слогани: «2 за ціною 1», «товар тижня» (коштує дешевше), «ощадлива ціна», «акція».
Що ж до останнього, то саме напередодні авторові цих рядків довелося побачити в одному із супермаркетів пачку пельменів з акцентованим словом «акція». Порівняння ціни товару з аналогічною продукцією не виявило жодних переваг. Може, справа в особливому способі приготування, якості, нарешті в якихось подарунках? Однак жодних пояснень «акційна» обгортка не давала. У чому саме полягала загадкова акція, так і залишилося секретом. От і вір заманливому слову. Обережніше б із нами, покупцями...
Утім, за оцінками операторів ринку, згадані акції, знижки та «накопичення балів» не в змозі вирішити проблеми прибутковості. А така надто лояльна політика стосовно покупців заводить у глухий кут. Адже покупці, відчувши, що й справді можуть диктувати умови (навіть шляхом ранкових забігів для порівняння цін у побудованих купчасто супермаркетах), здатні своєю явкою (чи не явкою) змусити роздрібних торговців знову зменшувати ціни, пропонувати нові знижки та акції. Чи виграють від цього споживачі — питання. Якщо уявити, що відразу зруйнується весь ритейл, тоді залишиться тільки базар і дрібні крамнички. А там свої закони. І вже точно не буде такого сервісу, до якого звикли ми, «розбалувані» покупці.