З появою указу президента від 3 липня 1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» права податкових адміністрацій було обмежено і корупційну складову взаємовідносин «податкова — малий бізнес» зведено майже до нуля.
Нові податкові зміни несуть у собі ризики підвищення рівня корупції, тінізації бізнесу, збільшення безробіття, зміни структури та кількісного зменшення середнього класу країни, подальшого зниження індексу споживчого оптимізму, девальвації гривні та... остаточного обвалу ринку нерухомості.
Родом з минулого
ХIV розділ проекту Податкового кодексу «Спеціальні податкові режими» насправді новацією не є. Все це, чи майже все, ми вже проходили... У 90-х роках минулого століття.
Нагадаємо, до 1998-го, тобто до вступу в дію указу про «спрощенку», середнього класу (який у розвинених країнах становить практично близько 60% населення) як такого в країні не було, адже важко віднести до середняків «човників» і «лоточників».
Уточнимо й те, що в розвинених економіках кістяк середнього класу становлять, як правило, високооплачувані наймані працівники та представники малого і середнього бізнесу (це домінуюча частина суспільства, яка виробляє левову частку ВВП і є, до речі, головним споживачем товарів і послуг).
В умовах України всі спроби малого підприємця «стати на ноги» в ті роки душилися в зародку. Перший непробитий чек на будь-який копійчаний товар карався еквівалентом однієї тисячі доларів штрафних санкцій (у ті часи це відповідало вартості невеличкої однокімнатної квартири в регіоні), друга і наступні помилки при використанні касового апарату, зроблені впродовж року, каралися вже штрафом, еквівалентним двом тисячам американських доларів (з такою сумою вже можна було претендувати на «готельку» в Києві).
Регулярний перерахунок пачок із крупами, сіллю, цукром, сірниками і пляшок із мінералкою в торговельних павільйонах розміром два на три метри чи міні-магазинчиках, за великим рахунком, нічого, крім відволікання ресурсів податкових адміністрацій від справді важливих завдань (ту ж таки «палену» горілку в ті часи ганяли хурами), — не приніс.
Так, було зафіксоване майже 30-відсоткове зростання податкових надходжень, яке, втім, відразу (відповідними змінами в законодавстві) пішло на розвиток податкової системи. Але ціною такого розвитку стали масові банкрутства підприємців, тінізація, корупція, падіння рівня життя переважної більшості населень країни.
Тільки з появою указу Леоніда Кучми про «спрощенку» права податкових адміністрацій було обмежено, корупційну складову взаємовідносин «податкова — малий бізнес» зведено, можна сказати, до нуля, у «маленьких» перестали забирати все, і з’явилися кошти для розвитку бізнесу. З дії цього указу, який тепер хочуть нівелювати, почався поступовий підйом економіки країни та формування середнього класу.
Народився клас дрібних власників-підприємців, набули цивілізованого вигляду ринки, як гриби після дощу почали з’являтися міні-магазинчики і майстерні, нові робочі місця, зросла споживча активність.
Залишилася п’ятирічка
Щоб підприємлива частина населення країни не мала ілюзій щодо свого майбутнього, проект Податкового кодексу (стаття готувалася напередодні ухвалення ПК) установлює, що спрощеній системі залишилося існувати п’ятирічку — глава 1 розділу ХIV «Спеціальні податкові режими» припиняє свою дію з 1 січня 2016 року.
Неважко здогадатися, що, отримавши «чорну мітку» від авторів кодексу, підприємці обмежать свою ділову активність, ініціативи з розвитку бізнесу. А вільні, накопичені в часи бюрократичної «відлиги» кошти з бізнесу будуть виведені і конвертовані в долари, євро та російські рублі. Нині валюту скуповує переважно населення, у бізнесу можливостей у цьому плані все-таки більше. Тому коли малий і середній бізнес розпочне поступово згортати свою діяльність і «заморожувати» кошти у валюті, не факт, що над гривнею небо буде так само безхмарним, як нині. З огляду на проблеми з торговельним сальдо і перманентне включення друкарського верстата, ризики нарватися на другу хвилю девальвації все ще залишаються.
Бізнес за п’ять тисяч на місяць
Для малих СПД планується обмежити річний торговельний оборот 300 тисячами (без застосування касового апарату) та кількість осіб (до чотирьох), які перебувають із такими СПД у трудових відносинах.
Тим самим апріорі встановлюється, що малий підприємець, якщо він хоче залишатися на «спрощенці», має існувати ледь не на межі злиднів.
300 тисяч річного обороту при середній 20-відсотковій торговельній націнці — це місячний дохід лише в п’ять тисяч гривень. На такі гроші не те що чотирьох, навіть одного найманого працівника утримувати не реально, адже сам підприємець теж повинен щось їсти і щось пити, утримувати сім’ю, платити за оренду та комунальні послуги. І, між іншим, щомісяця сплачувати наперед як мінімум близько 500 гривень (включаючи пенсійні відрахування) того ж таки єдиного податку. (За нової масимальної ставки доведеться сплачувати 900 грн.)
Крім того, ще не відомо, на що перетворяться ці дозволені 300 тисяч гривень річного обороту через деякий час, якщо ціни на продукти та інші товари продовжуватимуть свою динаміку в стилі нинішньої осені. Можна з упевненістю сказати одне: 300 тисяч сьогодні й ця ж сума через п’ять років (коли, за задумом авторів, система спеціальних податкових режимів має бути ліквідована) — це різні гроші. Тож як можна встановлювати жорстку планку на п’ять років наперед? Навіть у 1998-му був дозволений поріг у 500 тисяч гривень (при цінах незрівнянно нижчих, ніж сьогодні).
Отже — або в тінь, або знаходити порозуміння з представниками відповідних органів. Чи спеціальний податковий режим передбачено тільки для «лоточників», крихітних перукарень і ресторанчиків?
Для зайвих найманих працівників дорога туди ж — у тінь або на біржу праці «скубати» дохідну частину держбюджету.
Дзеркало 90-х
Практично дзеркальним відображенням 90-х років є логіка авторів Податкового кодексу, яка передбачає (у прикінцевих положеннях) посилення ст. 17 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Ці зміни варті того, щоб навести їх в оригіналі.
«17.1. У випадку здійснення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у випадку непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у випадку нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції чи проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському суб’єкті такого суб’єкта господарювання протягом одного календарного року:
— за здійснене вперше — (стягнення становить. — В.Б.) 20% вартості проданих товарів (наданих послуг), на які встановлено невідповідність, але не менше 200 грн.;
— здійснене вдруге — 50% вартості проданих товарів (наданих послуг), на які встановлено невідповідність, але не менше 1000 грн.;
— здійснене втретє — 100% вартості проданих товарів (наданих послуг), на які встановлено невідповідність, але не менше 3000 грн.;
— за кожне наступне здійснене порушення — в п’ятиразовому розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які встановлено невідповідність, але не менше 5000 грн.».
І це, не враховуючи можливих штрафних санкцій за інші порушення. Усе разом може вилитися в кругленьку суму навіть при першому порушенні податкового законодавства.
Суть даної логіки, судячи з усього, полягає в тому, щоб у компетентних органів, як і 15 років тому, з’явилися можливості лише за одну перевірку (якщо має місце третє чи наступне порушення впродовж року), за одне навіть незначне порушення, наприклад продаж коробки сірників за 20 копійок, буквально «обнулити» дохід малого підприємця середньої руки як мінімум за кілька місяців. «Відмазки», як-от неуважність при видачі чека, природно, не проходять. Отже, шанси збанкрутувати різко підвищуються.
Курс прискореного банкрутства
До слова, ще тижнем-двома раніше даний проект внесення змін до законодавства щодо застосування касових апаратів і поготів пропонував курс прискореного банкрутства.
Останній абзац ст. 17.1 закону про реєстраторів передбачав, що стягнення за кожне четверте та наступне порушення здійснюється «у п’ятиразовому розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг) від моменту реєстрації (!) РРО».
Тобто якщо виручка, яка пройшла через касовий апарат, наприклад, під кінець року становила ті самі 300 тисяч гривень, то розмір штрафу за горезвісну сірникову коробку (у випадку четвертого і наступних порушень упродовж року) теоретично міг бути накладений у сумі 1 млн. 500 тис. гривень. Якщо апарат зареєстрований кілька років тому і вартість проданих товарів відповідно більша, то й розмір штрафу за «не пробиту» через касовий апарат 25-копійчану дитячу жувальну гумку (якщо це четверте і наступне порушення впродовж року) міг би становити вже кілька мільйонів гривень, або вартість гарненького пентхаусу на оболонських Липках у Києві. Тільки от представники малого і середнього бізнесу України в таких апартаментах не живуть.
До горезвісного закону про три колоски ще далеко, проте сплатити штрафні санкції в розмірі півтора мільйона гривень не допомогли б ні продаж бізнесу, ні власної квартири (в кого вона, звичайно, є).
Операція «Ліквідація»
Навряд чи в будь-якій із розвинених країн змінювали б в ультимативному порядку правила гри для бізнесу за півтора місяця до початку нового фінансового року. В Україні ж така ситуація в порядку речей, хоча й у нас закон забороняє це робити. Та в четвер пристали на компроміс – датою запровадження змін для «спрощенців» назвали 1 квітня 2011 р.
І не дивно, що багато підприємців закінчать свою бізнес-кар’єру буквально з першого дня дії нового законодавства. Зокрема, така доля, скоріш за все, спіткає тих малих підприємців, котрі працювали з компаніями, які використовують загальну систему оподаткування.
На таких СПД планується атака з двох боків.
По-перше, «єдиноподатникам» не залишили вибору, назавжди позбавивши їх права бути платниками ПДВ. Це означає, що підприємствам, які працюють на загальній системі, буде невигідно користуватися послугами «спрощенця», оскільки в цьому випадку вони втрачають право формувати податковий кредит за такими операціями.
І, по-друге, запроваджується фіскальна норма, яка забороняє фірмам відносити на валові витрати всі видатки на купівлю товарів і послуг у «єдиноподатників».
Щоправда, автори новацій обіцяють підсолодити норму дозволом відносити на валові витрати купівлю товарів і послуг, наданих «спрощенцями», за наявності в них касового апарата та чека. Однак поки що це лише обіцянки на словах, які пролунали в ЗМІ. Крім того, у світлі нових змін у Закон «Про реєстраторів...» робота з касовим апаратом поєднана з великим ризиком — за найменший, іноді випадковий, недогляд можна розплатитися бізнесом.
Таким чином, кількість контрагентів у компаній, які працюють на загальній системі оподаткування, різко скоротиться. Для малого ж бізнесу, який працював, розвивався і створював робочі місця, це означатиме фініш бізнес-діяльності.
Нерухомість і депозити поки що «відпочивають»
Частина явно нездійсненних і ризикованих пропозицій у міру просування роботи над ПК до фінішу вилучалася з проекту кодексу. Можливо, за час підготовки статті зникнуть і ще якісь небезпечні для підприємців нововведення.
Адже пощастило вітчизняним власникам нерухомості. Лякали пропозиціями запровадити податок на нерухомість, але відповідного реєстру не створено, і виконання закону в цій частині з 1 січня 2011 р. було від початку практично неможливе. Тому запровадження податку на нерухомість відкладено до 2012 року.
Також у проекті ПК перенесено терміни запровадження п’ятивідсоткового податку на дохід від депозитних відсотків з рахунків, відкритих у вітчизняних банках. І це правильно, адже питання другої хвилі банківської кризи з порядку денного все ще не знято, оскільки кредитна проблема погашення кредитів усе ще демонструє плюсову динаміку.
Якщо Україні й потрібен Податковий кодекс, то, швидше, не зараз і не в такому вигляді. Тим паче що боротьба з «мінімізаторами» могла й мала проводитися в рамках уже існуючого податкового законодавства. Напевно, ні для кого не секрет, що часто великий магазин у центрі будь-якого міста розбито на частини. І в кожній маленькій його частині іноді справді стоїть по спрощенцю, але відповідні органи, нехай навіть з допомогою часто критикованих непрямих методів елементарно можуть визначити, що річний касовий збір кожної з таких точок (навіть одного з відділів такого «маркету») в багато разів перевищує встановлений для «єдиноподатників» навіть «старий» поріг у 500 тис. грн.
Про більші дірки дохідної частини бюджету не говоритимемо, оскільки особливого ентузіазму з приводу їх усунення в компетентних органів ми не спостерігаємо.
На бюджетні гроші
У проекті ПК є багато новацій, які відтягнуть сотні тисяч людино-годин відповідальних працівників податкових адміністрацій і великі гроші на оплату «свіжої» роботи, але економічний ефект від них, схоже, буде мінімальний. Чи не простіше замість вилучення деяких видів діяльності з числа дозволених для «спрощенки» просто істотно підвищити розмір єдиного податку саме по цих видах діяльності?
Наскільки необхідно збільшити штат податкових адміністрацій і витрати з держбюджету на утримання цього штату, щоб, наприклад, відстежити майже 200 тисяч договорів оренди квартир і нежитлових комерційних приміщень тільки по місту Києву?
Сотні, тисячі нових штатних одиниць? Багато мільйонів гривень фонду заробітної плати? Чи ці зміни правил гри, як і десятки попередніх, чекає скасування, а може, корекція? Чи вони торкнуться тільки сотні-другої невдах, яких спіймають і покарають з виховною і показовою метою?
Не забуваймо: чим вищі податки, тим більші стимули ухилятися від них. Напевно багато власників нерухомості в добровільному порядку погодилися б сплатити підвищену ставку єдиного податку, тарифіковану за зональним принципом (одна для малих населених пунктів, інша для облцентрів, третя для «спальників» Києва, четверта для Хрещатика і центральних районів столиці й тощо) і не мати проблем із податковою.
Те саме стосується деяких інших «постраждалих» — вилучених зі списку спрощенців.
І бюджет наповнявся б, і прозорість була б на рівні, і грунт для корупції був би відсутній у принципі.
Може, не там шукають?
Багато спірних пунктів податкових новацій несуть у собі ризики зниження споживчого оптимізму (а внутрішній споживчий попит, як відомо, може виступати в ролі одного з локомотивів загального економічного зростання), скорочення робочих місць, девальваційного тиску на гривню, кількості середнього класу країни і, хоч як дивно це звучить, — подальшого обвалу ринку нерухомості, який ледь дихає. І не допоможуть ніякі держпрограми, ніякі бюджетні вливання та компенсаційні програми.
А кошти для дохідної частини бюджету шукати можна й потрібно. Але, може, не там шукають?
Про великих мінімізаторів-спрощенців уже йшлося. Є ще пенсії, річного розміру яких деякі підприємці й за все життя не зароблять. Таких спецпенсій не одна й не дві, їх десятки тисяч, саме вони «топлять» Пенсійний фонд країни і вони з’їдають те, що недоотримують бабусі і дідусі — прості вчителі, медики, й інженери.
Було б зрозуміло, якби спецпенсії отримували науковці, працею яких країна здійснила б інноваційний прорив. Але ж тупцюємо на місці десятки років, беремо «перші місця ззаду» у світових рейтингах із дуже сумнівними «досягненнями». Експерти вважають, що без наведення порядку насамперед зі спецпенсіями та максимальними соціальними внесками крах пенсійної системи практично неминучий.
Є і рішення судів, на мільярдному тлі яких очікуваний ефект від посилення фіскального тиску на «маленьких» уже й не здається настільки значним.
Є горезвісні «острови» і багато чого ще.
І як результат усього цього — відповідні місця в нижній частині рейтингів світових організацій щодо очікуваної тривалості життя народжених в Україні, показників ВВП на душу населення за паритетами купівельної спроможності, за рівнем корупції, сприятливістю умов для підприємницької діяльності. А от за рівнем еміграції, за даними Світового банку, ми вже у верхній частині списку, на п’ятому місці у світі.
Довідка
Щорічно журнал Quality of Life Index складає рейтинг зі 194 країн, виділяючи з них найбільш сприятливі для життя. За основу беруть дев’ять різних критеріїв, таких як прожитковий мінімум, культура й дозвілля, економіка, навколишнє середовище, свобода, здоров’я, інфраструктура, безпека та ризик, а також клімат.
Україна за версією авторитетного видання в списках 2010 року на 68-му місці. Попереду, зокрема, Еквадор, Барбадос, Молдова, Болівія, Албанія та ін.
Сусіди позаду, зовсім із невеличким відривом, — майже традиційні: Нікарагуа, Ботсвана, Домініканська Республіка, Гондурас та ін.
Так, може, справді не там шукають додаткові джерела доходів держбюджету? А коли так, може, варто відкласти введення в дію Податкового кодексу, як це передбачено законодавством, і спокійно розібратися, замість змінювати коней на переправі? А реформи можна проводити і без Податкового кодексу. Було б бажання...