На Львівщині триває модернізація пасажирського автобусного парку. На зміну переобладнаним вантажним «Мерседесам» прийшли вітчизняні «Богдани» та «Еталони». Проте у багатьох місцевих перевізників навіть на такі машини немає коштів. Вони змушені задовольнятися старим «залізом», як називають нашвидкуруч переобладнані вантажні автівки. Втім, нещодавно з’явилася альтернатива — дешеві китайські машини.
Хто гальмує розвиток?
Більшість перевізників на Львівщині — приватні особи, які мають у своєму розпорядженні від одного до десяти автобусів різного класу. Переважно це вітчизняні «Богдани» та «Еталони», які не відзначаються особливою комфортом.
— Насамперед, — говорить заступник директора з комерційних питань «Галицького автозаводу» Мирослав Дмитрах, — ситуацію на ринку пасажирських перевезень визначають два чинники: погані дороги і вартість транспортних засобів. Наше підприємство могло б випускати комфортабельні низькопідлогові міські автобуси, але кому вони потрібні? Хто з перевізників здатен викласти за них 400—600 тисяч грн.? А це стандартна ціна вітчизняного автобуса. Вартість зарубіжних моделей доходить до мільйона гривень і більше. Оскільки перевізники не мають таких коштів, то змушені задовольнятися дешевими машинами. Прості підрахунки показують: економічно ці машини експлуатувати невигідно. Та перевізникам не до економіки.
«Шаолінь» за ціною «Мерседеса»
Щоб вийти зі скрути, кілька львівських підприємців вирішили придбати дешеві китайські автобуси. Саме у цей час у місцевій пресі з’явилося оголошення одного з підприємств про продаж новеньких «китайців». У рекламі продавець обіцяв покупцям кредит в одному великому банку, що істотно вплинуло на прийняття позитивного рішення.
Піддався на рекламу і молодий підприємець зі Львова Дмитро Мельник, який придбав у продавця «Волиньавтомотосервіс» через його офіційного дилера «Регіон-Авто» китайський автобус загального призначення на 37 місць.
На диво кредит строком на сім років був оформлений у рекордно короткий час. Не забарився і продавець, який через львівську філію підприємства вже через кілька тижнів пригнав перевізникові китайського автобуса. Як згодом виявилося, «Волиньавтомотосервіс» (виступив у ролі покупця, посередника та продавця) придбав у Китаї в м. Манджурі автобус і самоходом перегнав його на територію України. Далі цей товар був представлений в органи сертифікації України, розмитнений і проданий як новий.
Здавалося б, покупець китайського виробу повинен би відразу відчути каверзу. Адже автобус, який здолав дорогами Китаю, Монголії, Росії й України 15 тисяч кілометрів, не сплутаєш із новим. Усе б було так, але п. 2.3 ст. 673 Цивільного Кодексу України дозволяє продаж товару за зразком. А отже, покупець ризикує заплатити гроші й отримати зовсім інший товар, що, як вважає Д.Мельник, власне, і відбулося.
Між тим правила роздрібної торгівлі транспортними засобами (автобусами), затверджені наказом Мінекономіки України №228 від 31.07. 2002 року, говорять, що автомобіль, який був у експлуатації, не є новим. Зокрема ДСТУ-2323-93 зазначено: автомобіль з пробігом до 40 км є новим, а після 40 км стає б/у. Таким чином, якщо в угоді купівлі-продажу (п.1.1) і кредитній угоді (п.1.3) фігурує новий автобус, то покупцеві фактично було продано вживаний транспортний засіб.
За чотири місяці мотор ремонтували тричі
Проблеми з китайською диво-технікою розпочалися вже з першого місяця експлуатації. Спочатку «забарахлив» мотор, а далі пішло-поїхало. За період з квітня 2006-го по квітень 2007 року машина перебувала у ремонті 155 діб, що зафіксовано відповідними актами. Вже через п’ять місяців на автобусі були замінені практично всі важливі вузли й агрегати.
Водночас банк вимагав регулярної сплати кредиту. Тоді позичальник спробував було нагадати банку, що саме його фахівці умовляли підписувати вигідний кредит. Як вважає підприємець, даючи згоду на кредитування автомобільного засобу, банк не міг не знати про його обмежений моторесурс. Знали у банку і про те, що позичальник не зможе віддати борг, адже при моторесурсі шасі радянського ГАЗ-51,
на якому змонтовано цей непотріб, кредитну угоду виконати неможливо. Моторесурс «китайця» становить лише 90 тисяч км, для порівняння у «Богдана» він удесятеро більше.
На думку Дмитра Мельника, відбулася комісійна купівля-продаж автомобіля у кредит. Тобто йдеться про сплановану незаконну передачу банківських кредитних валютних коштів набувачеві цих коштів, а саме підприємству «Волиньавтомотосервіс». Згідно зі статтями 8, 9, 45 Закону України «Про автомобільний транспорт», незаконно сертифікований автобус не може бути використаний за призначенням.
Коли ж перевізник почав розбиратися у ситуації, працівники банку ввічливо, але переконливо дали зрозуміти, що його клопоти їх не стосуються. Їздить автобус дорогами Львівщини чи стоїть у гаражі — банкові байдуже.
При цьому виявилося, що банк прокредитував придбання 37-містного автобуса за програмою легкового автомобіля, тобто споживчого кредиту. Таким чином банк припустив серйозне порушення під час кредитування цього товару. До того ж не тільки він: орган сертифікації, митниця — всі вони грубо порушили закони України. Перевізник змушений був звернутися до суду. Але на його звернення судді не реагували. З серпня 2006-го по липень 2007 року справа перебувала без руху у першій інстанції, а перше засідання відбулося лише через… дев’ять місяців. Ще кілька місяців довелося чекати на оголошення рішення про відмову у задоволенні судового позову.
Купіть ще один автобус…
Фінал цієї історії досить сумний: на вимогу банку автобус два роки тому було заарештовано, оскільки підприємець не зміг розрахуватися за кредит. Натомість на засіданні кредитного комітету працівники банку порадили перевізникові придбати ще один автобус іншої марки для оплати «китайця». Тепер формально підприємець винен банкові купу грошей. Але за що, не знає. Адже за зразком йому свідомо продали інший товар, до того ж неякісний.
Втім, не лише молодий підприємець попався на вудочку реклами. Повірив їй і досвідчений Валерій Коваленко, який викупив два таких автобуси. Тепер банк вимагає у нього через суд стягнення коштів у розмірі 30 тисяч доларів. Здавалося б, банк повинен реалізувати на аукціоні заставне майно — автобус, але відомо, що на ринку ця машина стільки не коштує.
Натомість спроба позичальників ознайомитися з первинною угодою між продавцем і банком, які спільно здійснювали продаж автомобілів у кредит, наштовхнулася на наказ голови правління банку про те, що даний договір є «банківською таємницею».
Як вважає Дмитро Мельник, після таких фінансових операцій довіра до банків падає. Авжеж, якщо такі витівки дозволяє собі великий банк, що ж говорити про інші?
Тим часом, як повідомив начальник відділу транспорту і дорожнього господарства Львівської облдержадміністрації Віктор Чайко, пунктом 32 постанови Кабінету міністрів №1184 від 26 вересня 2007 року «Про внесення змін до правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» забороняється використовувати автобуси, переобладнані з вантажних транспортних засобів. Проте після страйку перевізників, який пройшов на початку 2008 року, виходить постанова за №125, яка внесла зміни до згаданої постанови Кабінету міністрів. Відтепер цей пункт набирає чинності лише з 1 січня 2012 року.
На нашу думку, якби місцевим перевізникам був наданий нормальний режим сприяння у проведенні технічного переоснащення парку автомобілів, Львівщина давно б забула про таке ганебне явище, як перевезення пасажирів у вантажних авто.