В одній із численних презентацій Світового меблевого конгресу, що відбувся у травні минулого року в іспанській Пальма де Майорці, віднайшов цікаву картинку — потужний і голодний «китайський вовк» намагається розправитись із «канадським меблевим кроликом». Як на мене, актуальна тема для обговорення на світовому конгресі з огляду на динаміку збільшення експорту меблевих виробів з Китаю. Чи є ця тема такою ж актуальною і для меблевої промисловості України? Очевидно, що у сучасному світі глобальної економіки слід ураховувати усі світові тенденції, тим більше тенденції, які визначають вектор розвитку цілого сектора світової промисловості і призводять до перерозподілу ринків збуту. Сформулюємо питання по-іншому — чи стоїть вищезгадана проблема під номером один на порядку денному розвитку меблевої промисловості України?
Думаю, що ні. Це аж ніяк не означає, що на проблему східної експансії меблів у нашій державі не потрібно зважати. Гадаю, сьогодні цю проблему корисно тимчасово відкласти. Чому? На жаль, Україна не може вважатися, принаймні у першій декаді цього тисячоріччя, серйозним гравцем на меблевому світовому ринку — обсяг виготовлення українських меблів становить близько 0,2% світового річного випуску (400 млн. євро в Україні і 220 млрд. євро у світі). Іншими словами — меблеву промисловість України можна вважати «карликом» у світовому табелі про ранги.
Карлик, але симпатичний
Для пом’якшення оцінки можна сказати, що цей «карлик» є симпатичним (українські меблі, коли добре пошукати, то можна знайти у європейських квартирах і офісах) і володіє вагомим потенціалом (25—30% щорічного приросту), але від того сутність наведеної вище оцінки не зміниться. Негайне розв’язання проблеми «вовка і кролика» в українських реаліях може призвести до негативного результату. Що я маю на увазі?
На думку приходить аналогія — дитячий мозок, ще не володіючи системними ознаками мислення, справедливо ставить питання про зайву потребу щоденних гігієнічних ранкових процедур і часто не знаходить відповіді, навіть за умови «дорослого» роз’яснення. Тож боюсь, що коли вітчизняна меблева промисловість почне розв’язувати проблему «китайського вовка», то існує імовірність отримання «дитячого розв’язку» — всі зусилля марні, оскільки рано чи пізно нас проковтнуть.
Для того, щоб оцінити стан та перспективи виробництва меблів у нашій державі, спробуємо проаналізувати деякі статистичні дані у розрізі світової економіки.
Лідером у світовому виробництві меблів є США, які щорічно виготовляють меблів на суму 45,4 млрд. євро, що становить 20,5% від загальносвітового випуску меблевої продукції. Лідерами європейського меблевого виробництва є Італія (20,4 млрд. євро, або 9,2% від загальносвітового випуску) та Німеччина (20,1 млрд. євро, або 9,1%). Четверту і п’яту сходинки меблевого хіт-параду посідають Китай (19,4 млрд. євро) та Японія (16,2 млрд. євро).
Чільні місця у другій п’ятірці рейтингу посідають європейські країни: Великобританія (11,7 млрд. євро), Франція (9,1 млрд. євро), Іспанія (8,6 млрд. євро), Польща (4,5 млрд. євро).
Показники експорту та імпорту доповнюють загальну картину, що характеризує світове виробництво меблів. Лідерами експорту меблів є Китай, Італія, Німеччина, Польща, а найбільшими імпортерами меблевої продукції є Німеччина, Великобританія, Франція, Японія.
По 7 євро меблів на українця
Дуже цікавою характеристикою виробництва меблів є питомий показник виробництва меблевої продукції із розрахунку на одну особу. В Україні виробництво меблів із розрахунку на особу становить близько 7 євро, в Росії — 11 євро, Італії 356 євро…
Отже, висновки такі:
— Україну не можна вважати серйозним гравцем на світовому ринку виробництва меблів;
— для поліпшення ситуації потрібно здійснювати низку кардинальних заходів;
— для стратегічного розвитку економіки країни меблеву промисловість не можна вважати «локомотивом», що витягне за вуха економіку на високий щабель;
— існує ряд постсоціалістичних країн (Польща, Чехія, Словенія, Литва, Естонія, Латвія), меблева промисловість яких становить 3—5% від ВВП на особу (в Україні цей показник становить близько 0,5%);
— з погляду гострої конкуренції в умовах глобалізації і проблем соціального характеру жодна економіка не повинна нехтувати галуззю, що може становити 5% ВВП.
З метою розроблення пропозицій щодо стратегічного плану розвитку меблевої промисловості України була побудована математична модель. За вхідні чинники взято виробництво круглого лісу на особу у визначеній країні, виробництво пиломатеріалів на особу, виробництво плитних деревинних матеріалів на особу, ВВП на особу. Усі вхідні чинники виражені у грошовому еквіваленті. Об’єктом дослідження вибрано меблеву промисловість країни. Як вихідний критерій, що характеризує меблеву промисловість країни, вибрано кількість вироблених меблів, виражених у грошовому еквіваленті, на особу у країні за рік.
У результаті моделювання з’ясувалося, що існує ряд країн, для яких реальні дані з виробництва меблів на особу є більшими за дані, отримані у результаті моделювання.
Якщо Данію і Словенію вважати нехарактерними прикладами, то такий стан для Італії пояснюються особливими умовами у меблевій галузі: значна конкуренція, глибокі історичні традиції дизайну, чимала кількість висококваліфікованих кадрів.
Існує друга група країн, для яких реальні дані і дані згідно з результатами моделювання є приблизно однаковими за величиною. До цієї групи можна віднести Німеччину, Польщу, Нідерланди, Швецію, Естонію.
Для третьої групи країн, до якої входять Україна, Росія, Ірландія, реальні показники виробництва меблів на особу за рік є помітно меншими за величиною від показників, отриманих у результаті моделювання. Таким чином, країни першої групи відрізняються випереджаючими темпами виготовлення меблевих виробів, причому, з огляду на існуючі передумови для стабільного розвитку меблевого виробництва, можна зазначити, що саме у цій царині країни першої групи стрибнули вище голови. Країни другої групи розвивають меблеве виробництво, використовуючи свій потенціал на 100%, не більш і не менш за норму. Для країн третьої групи справедливим видаватиметься висновок про те, що виробництво меблів має істотні резерви для нарощування. Так, для України цей потенціал визначатиметься десятиразовим резервом (реально 7 євро проти 70 євро на особу, розрахованих згідно з даними математичної залежності).
Під час моделювання також отримано вираз для визначення виробництва меблів на особу в залежності від перелічених вхідних чинників тільки для семи країн з кількістю населення від 38 до 63 мільйонів осіб. Дані табулювання отриманої функції представлені на рисунку, згідно з яким можна також ідентифікувати три групи: до першої віднести Італію, до другої — Великобританію, Іспанію, Польщу і Тайвань, а до третьої — Францію і Україну. Те, що Україна і Франція потрапили в одну групу, не дає підстав для позитивних висновків, оскільки Франції до номіналу потрібне нарощування у 75% згідно з цієї моделлю, а Україна потребує аналогічного приросту у 650%.
Виробництво меблів не чутливе до обсягів лісозаготівлі
Аналіз набутих даних дозволяє зробити ряд висновків:
— Динаміка нарощування обсягів виготовлення меблів у конкретній країні не залежить від кількості заготовленого круглого лісу та кількості пиломатеріалів. Цей висновок видається логічним, оскільки з масивної деревини виготовляється тільки незначна частка меблевих виробів і існує багато країн, які не заготовляють у себе багато деревини, але вважаються лідерами меблевого виробництва. Найхарактерніший приклад — Китай, який левову частку круглого лісу імпортує (до речі, кругосвітня подорож масивної деревини із США до Китаю не заважає конкурувати меблям китайського й американського виробництва, причому не на користь останніх).
— Виробництво меблів у країні може зростати за умови зростання виробництва власних плитних матеріалів, до яких відносять деревостружкову плиту, фанеру та деревно-волокнисту плиту середньої щільності. Саме ці матеріали можна вважати основними конструкційними матеріалами переважної частини меблевих виробів, починаючи від офісних меблів і закінчуючи меблями для дому.
— Найвагомішим чинником, який визначає кількість меблів, що виготовляється на одну особу в країні, є ВВП на одну особу. Логічний ланцюг, що пояснює останню обставину, має такий вигляд — чим більший ВВП на особу, тим багатшою є країна, а чим багатшою є країна — тим більше у ній забезпечених громадян, для яких потрібно виготовляти меблеві вироби. І навпаки — у бідній країні дуже важко нарощувати обсяги виготовлення меблевих виробів. У цьому сенсі можна ставити два запитання:
— якщо виробництво меблів насамперед визначається величиною ВВП, то чи варто здійснювати ряд радикальних заходів з метою розривання замкненого зачарованого кола?
— якими ж мають бути ці заходи, що дозволять суттєво збільшити кількість виготовлених в країні меблів, не очікуючи зростання ВВП країни у найближчі два-три десятиріччя?
Очевидно, причини, що спонукають до розроблення заходів, які розірвуть коло залежностей, існують, причому три з них характерні для кожної країни. По-перше, стабільний попит на меблеві вироби. У XVII столітті під час епідемії чуми одна з меблевих майстерень Лондона перестала працювати не тому, що не було замовлень, а тому, що не було кому працювати. Зрозуміло, у нинішніх умовах просування продукції на ринок суттєво ускладнене, але принаймні у зростанні до точки насичення (таким проміжним етапом насичення можна вважати цифру приблизно у 115 євро на людину на рік — сучасний стан розвитку меблевої промисловості Польщі) вагомих проблем бути не повинно.
По-друге, у переважній більшості, меблева промисловість використовує відновлюваний ресурс — деревину. І тут є проблеми, пов’язані із лісистістю, та коли порівнювати деревину з такими вичерпними запасами, як залізна руда, нафта і газ, то меблева промисловість має суттєві, причому стратегічні, переваги.
По-третє, незважаючи на стрімке впровадження у меблеву галузь новітніх технологій, що передбачають використання сучасного обладнання з числовим програмним керуванням, потрібний обсяг інвестицій не є порівнянним із іншими галузями (вартість обладнання для міні-фабрики із виготовлення корпусних меблевих виробів із деревостружкової плити, личкованої синтетичним шпоном, становить 150 тисяч гривень).
Тільки наростивши «меблеві м’язи», мишці вдасться втекти від тигра
До речі, у світовій промисловості існує багато прикладів використання згаданих передумов для успішного розвитку меблевої промисловості. Перший з них — В’єтнам — країна, що протягом чотирьох десятиліть минулого сторіччя вела кровопролитні бойові дії. Нині ж експорт меблів із В’єтнаму перевищує один мільярд доларів США. Другий, не менш яскравий приклад, — Казахстан, де ухвалено Програму інноваційно-інтегрованого розвитку лісопромислового комплексу на 2004—2010 роки, що передбачає збільшення до 5% частки лісопромислового комплексу у загальному валовому продукті країни. Завдання важке, проте логіка зрозуміла — у світовій економічній системі існує цілий ряд країн, що не вирізняються значною лісистістю, але мають суттєві успіхи у виробництві меблів. Тоді чим ми гірші (лісистість Казахстану не перевищує 4%)?
До передумов, характерних тільки для України, слід віднести глибинні історичні традиції меблярства. У 1877 році тільки на території Галичини діяло 556 лісопильних заводів. У 1905 році в лісопильному, столярно-меблевому та паперовому виробництвах працювало понад 65 тис. робітників. Загальна потужність силових машин у деревообробній промисловості становила 12 тис. кінських сил. Серед галузей промисловості лісовий комплекс посідав одне з провідних місць. Середня кількість працюючих на одному підприємстві становила 55 працівників. Сьогодні ж на одному меблевому підприємстві України працює 25 осіб.
Суттєвим сьогоднішнім плюсом для розвитку меблевого виробництва є порівняння обсягів виробництва на одного працюючого за рік. Середньооблікова кількість штатних працівників в Україні у 2005 році становила 11388000 осіб, які виготовили і реалізували продукції на суму 348840,9 тис. грн., що становило близько 5 євро на особу. При цьому кожен із 45111 осіб, зайнятих у меблевому виробництві, виготовив і реалізував продукції на суму близько 9 євро.
Таким чином, меблеву промисловість можна вважати одним із перспективних секторів розвитку економіки України, що потребує підтримки держави.
Серед основних заходів, які стимулювали б розвиток меблевого виробництва, визначені такі:
1. Визнати меблеву промисловість у рамках України якщо не пріоритетною, то принаймні перспективною.
2. Забути про Китай і ретельно вивчити досвід Польщі, Естонії, Латвії, Литви.
3. Конкурувати з допомогою дизайну, використовуючи національні традиції, удосконаленого сервісу й обслуговування.
4. Інвестувати кошти у перспективні вітчизняні наукові дослідження і галузеву освіту.
5. Розвивати вітчизняне виробництво обладнання, фурнітури і матеріалів.
6. Захистити виробника всіма можливими засобами державного регулювання.
Здійснення цих заходів дасть можливість не тільки наростити «меблеві м’язи» (наявність сильних м’язів, можливо, дозволить мишці втекти від тигра), але й частково розв’язати соціально значущі проблеми державного масштабу.