У країні в розпалі процес перерозподілу активів, але проходить він якось тихо і без публічних емоцій. Посилаються чи то на «бандитів із широкого шляху», які й активами здебільшого керувати не навчені, чи то на «політичні переконання», яких у країні практично не залишилося. З найбільш правдоподібних версій лунають посилання на старі борги. Але вони в нас накопичуються впродовж усієї фінансової кризи. В умовах тотальної суспільної зневаги до моральної норми «борги потрібно віддавати» влада в питанні стягнення боргів завжди намагалася дотримуватися позиції відстороненого спостерігача: це корпоративні борги, розбирайтеся між собою самі, у судово-полюбовному порядку. То що ж радикально змінилося в боротьбі за активи?
З відновленням «вертикалі влади» з’явився інший і досить дійовий привід - податки. Досить тільки покопатися в підприємницькій історії свого економічного противника, як до справи виявляються причетними не тільки особисті інтереси, а й «знехтувані інтереси держави Україна». А як відомо з радянської кінематографії: «Галантерейник і кардинал - це велика сила!» Об’єднання приватних інтересів і сили державного репресивного апарату дає приголомшливе прискорення процесові. Причому на цілком пільгових для всіх сторін умовах. Тому що державним органам за розкриття злочину з «несплати податків в особливо великому розмірі» ще й подяка з державного бюджету належить. А сам винуватець урочистостей навіть посоромиться звертатися по публічну підтримку, бо ж не станеш усім і кожному пояснювати, що при здоровому глузді й тверезій пам’яті в попередній, сприятливий період плював на всі офіційно встановлені норми і навіть учив інших, як треба жити. А нова зацікавлена сторона неначебто й не рейдер зовсім, а сам добродійник, готовий допомогти в закритті питання. Або не допомогти, і тоді попереднього податкового грішника порвуть на шматки зовсім без його участі.
Бізнес потрапив у пастку, яку сам собі вперто вибудовував усе попереднє десятиліття. На обнадійливих семінарах під девізом: «ви нам «податкове навантаження», а ми вам - «податкову оптимізацію». Ніхто так і не потурбувався про радикальне зниження податкового навантаження відповідно до падіння функцій держави Україна і наведення хоч якогось порядку в тому, що залишилося. Цей постійно райдужний погляд на «те, що залишилося», зіграв із нами тривалий лихий жарт.
Пригадується, свого часу міністр фінансів Віктор Пинзеник запевняв, що «у період серйозного бюджетного дефіциту податків не знижують». Ось розрахуємося з накопиченими боргами, ввійдемо в період стійкого зростання, тоді може… І мав рацію у своєму образі ортодоксального фінансиста. А тим часом бізнес шукав свою точку рівноваги між податковими претензіями та державними стусанами. Бо нічого іншого запропоновано не було. Зрештою обидві сторони мовчазно зійшлися на «плановому податковому навантаженні від обороту». І тим самим заклали величезний привід для претензій майбутніх «принциповіших» керівників. Тому що, на відміну від особистих неформальних домовленостей, у бухгалтерському обліку відразу все історично документується, і залишається лише підібрати потрібну статтю кримінального кодексу.
Саме про це мовчали на численних семінарах з «оптимізації оподаткування». Про те, що прощення податкових гріхів у ряді випадків не настає навіть після спливання трьох років, оскільки в особливо принципових випадках держава згадує, що відлік строку позовної давності починається з моменту, коли постраждала сторона дізналася про порушення своїх прав. А ось якраз новий начальник увійшов у владний кабінет - і дізнався, що діялося тут без нього.
Завдяки таким «оптимізаційним» домовленостям, при яких кожна зі сторін зупиняється на напівправді й напіврішенні, бізнес завжди опиняється в заручниках у кожної нової «сильної руки влади». Те, що помаранчева влада не скористалася цим повною мірою і зупинилася на помірному понятті «податкового навантаження», - не наша заслуга, а її недоробка. Якби вона почервоніла до червоного сердечка, цю недоробку було б негайно усунуто не менш ефективним способом, ніж роблять тепер. І головне - не поскаржишся ж нікому. Навпаки, запевнятимеш, що ніякої частки в бізнесі нікому не передавав, це прийшов новий інвестор, котрий вирішив для мене давні проблеми.
В очах решти такий процес «відновлення вертикалі влади» певний час був навіть виправданий: на місце «повних податкових свавільників» приходять покладливі люди з традиціями донецького краю, в яких зберігся більш високий баланс взаємних зобов’язань із чинною владою. Тоді як на іншій території ці традиції давно розмито непомірним «розгулом демократії». Ніби як відбувається природний процес. Така ілюзія проіснувала акурат до того моменту, коли з’ясувалося, що нові кадри теж не готові грати за законодавчо встановленими правилами. Так, погодитися на вище «податкове навантаження» - будь ласка. Але не віддавати ж значну частину заробленого непосильною працею. Отже, й на наступну «еліту» чекає черговий податковий прес. За винятком експортерів, які в нас завжди в олігархічній перевазі і на пільговій ставці оподаткування.