Свій край жителі Турківського району Львівської області жартома називають «українською Швейцарією». І справді, цей гірський район має чи не найкращі можливості в області для розвитку малого бізнесу, у сфері послуг для зеленого туризму. Тут розташована найвища гора Львівщини — Пікуй, беруть початок річки Дністер, Сян, протікає Стрий, є лікувальні джерела. Влітку відпочивальники можуть збирати гриби та ягоди, ловити рибу, здійснювати екстремальні прогулянки на плотах гірськими річками, взимку традиційні лижі, санчата, етнографічні свята. Проте, хоч як це прикро, Турківський район в області відносять до депресивних.
Про невеселе майбутнє центру Бойківського краю свідчать статистичні дані. Зокрема, у районі понад 3,8 тис. осіб (80% від кількості працездатного населення) працюють в бюджетній сфері. У промисловості зайнятий 1%, у лісовому господарстві — 9,7, на будівництві — 5, на транспорті та зв’язку — 3,4. Ще не так давно у лісовому господарстві працювало 700 осіб, а сьогодні вдвічі менше. Наведені цифри свідчать: Турківський район є суто споживчий, матеріальні блага тут практично не створюють. Отже, у гірській зоні спостерігається помітний відтік населення. У 2001 році на Турківщині проживало 55 тис. осіб, тепер — на дві тисячі менше.
Головна стаття доходів Турківщини — вирощування картоплі та відгодівля худоби, здавання молока. Нині у більш як 10 тис. селянських господарств є понад 28 тис. голів великої рогатої худоби. Але її поголів’я різко падає, щойно знижуються ціни.
Надію на зміну ситуації міг би дати розвиток туристичної галузі. Нещодавно спеціалісти відділу культури та туризму місцевої райдержадміністрації самі запропонували вихід із скрути — розробили програму розвитку туризму, здатну дати регіону тисячі нових робочих місць. Ініціативу підтримали в обласній раді і навіть створили на її основі обласну програму. Але коли дійшло до голосування, депутати вирішили її відкласти до кращих часів.
Тим часом великий бізнес уже оцінив можливості туризму на Турківщині. Зокрема у селі Верхнє, що на Узгодському перевалі, сьогодні споруджується реабілітаційно-оздоровчий центр Національного олімпійського комітету спорту інвалідів України. Лише торік у нього було вкладено 11 млн. грн. Багато людей бажають придбати тут сільські будинки під дачі, які згодом перепрофілюють під будинки для зеленого туризму. Вони готові викласти за них близько 80—100 тис. грн.
Перспектива щодо туризму й у більшості населених пунктів безрадісні, хіба що за винятком кількох сіл, де функціонують бази відпочинку та невеличкі агрооселі. Аби заохотити населення до «зеленого бізнесу», місцева влада торік пообіцяла виплачувати відсотки за кредити, які будуть вкладені у облаштування осель, де планувалося приймати відпочивальників. Ідеєю зацікавилося чимало місцевих жителів. Серед охочих були відібрані кілька десятків сімей, які невдовзі оформили свої ідеї у конкретні кредити. Проте коштів у місцевому бюджеті вистачило лише на двомісячну компенсацію відсотків.
«І вір тоді владі, якщо вона не виконує своїх обіцянок, — бідкалась одна з селянок. Хоч як було скрутно, вона спромоглася сплатити кредит, але туризмом займатись їй перехотілося. Нині послідовників у цього бізнесу в районі практично немає. І кому спаде на думку брати кредити під 36% річних?
«Якби в людей були добре обладнанні оселі, напевне б до нас приїжджали відпочивати туристи. Ще недавно у селі були незадіяні будинки, де можна було б налагодити приймання туристів, але їх розтягли на будматеріали. Крім того, у селі хтось повинен допомагати у залученні відпочивальників, щоб селяни не боялися незнайомих людей», — розповідає Ганна Стефанчук, жителька села.
Шанс для жителів гірських районів могла б дати обласна програма розвитку зеленого туризму на 2008—2009 роки, підготовлена на базі програми Турківського району. До сфери впливу обласної програми, окрім Турківського району, увійшли Сколівський, Дрогобицький та Старосамбірський. Найбільші шанси це давало Турківщині та Сколівщині, де рівень безробіття, — один із найвищих в області. Приміром, у Турківському районі з 62,2 тис. працездатного населення має роботу лише кожен десятий. Та й ті працюють переважно у бюджетній сфері.
Саме сільський туризм міг би стати порятунком як для власників осель, так і для виробників сільськогосподарської продукції та послуг. Адже туристи приїжджають не тільки насолоджуватися гірськими ландшафтами, але й хочуть їсти та пити.
Програма передбачала фінансування у розмірі близько 500 тис. грн. На переконання розробників, зелений туризм мав би стати провідною галуззю економіки краю. Цьому б сприяло ширше інформування потенційних відпочивальників, збільшення кількості сільських осель і вдосконалення сервісу, розвиток суміжних галузей.
«Розвиток туризму є одним із головних пріоритетів стратегії розвитку Львівщини, — вважає заступник голови облради Людмила Козак. — Але особливо це питання актуальне для гірських районів, для яких зелений туризм — шанс для економічного розвитку і виживання. Суть програми — надання кредитів жителям гірських районів для розвитку зеленого туризму, а обласна рада мала б взяти на себе відшкодування відсотків. Тобто, якби програму ухвалили, селяни дістали б змогу довести свої оселі до відповідного рівня, аби приймати там туристів».
Позиція обласного управління культури та туризму — програма потребує доопрацювання. Як зазначив заступник начальника управління Андріан Кліщ, її недоліком є те, що вона розрахована лише на чотири райони області, тоді як її слід було б поширити на всю Львівщину. До того ж термін її дії слід збільшити з двох років принаймні до чотирьох.
Другий момент — бюджет області вже затверджений, отже, невідомо, де взяти кошти на реалізацію програми. Та навіть якби кошти й знайшлися, власники осель вже почали сезон, тому виконувати ремонтні роботи ніхто не буде. До осені це питання відкладеться, а потім важко буде освоїти кошти.
Слід зазначити, що по той бік українських Бескидів — у польських Бещадах — щорічно приймають до мільйона туристів. Більше того, вони навіть готові поділитися ними з українцями. Таку ж кількість могла б приймати й українська сторона, але спершу тут треба створити бодай мінімальні умови для відпочивальників. Проте парадокс — навіть у районному центрі немає готелю. Донедавна існуючий був занедбаний і зрештою закритий. Що ж говорити про інші населені пункти.
Депутати, звичайно, можуть чекати і рік, і більше, проте у гірських районах тисячі горян уже нині у пошуках роботи виїжджають за межі України. Сільський туризм здатен подарувати їм надію, дати вудку, а вже рибу вони могли б ловити самі.
P.S. Коли матеріал був підготовлений до друку, стало відомо: з другої спроби депутати Львівської обласної ради таки затвердили Програму розвитку сільського зеленого туризму у гірських населених пунктах на 2008—2009 роки. З цією метою у 2008 році облрада виділила аж… 500 тис. грн. Із них 208 тис. спрямовані на фінансування установ культури. Що ж, власне, залишається на сам сільський туризм?