UA / RU
Підтримати ZN.ua

Бізнес — це не суб'єкт. Бізнес — це середовище

На порядку денному - заміна ортодоксальної податкової міліції доброзичливою фінансовою поліцією.

Автор: Сергій Бочкарьов

І як зазначив свого часу американський дослідник Стівен Ландсбург, поведінка цього середовища описується всього чотирма словами: "Люди реагують на стимули". Це вважається на сьогодні найкоротшим визначенням економічної науки.

У нас же як остання надія в не надто привабливій економічної ситуації бізнесу цілком зумисно пропонується "суб'єктність".

На підставі чого він "повинен, зобов'язаний" як земля колгоспу просто тому, що мав необережність народитися в цій країні.

Насправді, якщо вже вкотре дуже хочеться, щоб бізнес самоорганізувався, висунув своїх лідерів і визначив власну лінію поведінки, то за кінцевим рахунком із цього виходить та сама олігархія, яка всім так нині не до душі. Але яка, з одного боку, начебто знову комусь щось винна, тому що тут, а з другого - ліпше б її тут взагалі не було. Так і борсаємося в пошуках абстрактного колективно-сумирно-безвідповідального суб'єкта, на який можна було б перекласти наші цілком і повністю державні проблеми.

А от що з цього приводу повідав німецький творець соціального ринкового господарства в розбитій післявоєнній економіці Людвіг Ерхард: "Підприємець може обстоювати своє право на існування рівно доти, доки він готовий виконувати всі функції вільного підприємця з усіма можливостями, що відкриваються, а так само й з усім ризиком, що випливає з цього. Він незамінний і невразливий рівно доти, доки він у вільному змаганні на вільному ринку і в масовому конкурентному порядку готовий виявити свою придатність для цих функцій. Щойно підприємець спробує шляхом колективних домовленостей урешті-решт зменшити, перекласти або навіть зовсім усунути ризик, …ставлення громадськості до підприємця має докорінно змінитися. Тому що в цей момент підприємці підривають політичне, соціальне, суспільне й моральне значення свого стану; у той момент до влади в підприємствах прямує "чиновництво" і притому навіть цілком обґрунтовано".

Тому все-таки з усією прагматичністю говорімо про підприємницьке середовище, яке реагує на стимули, а не про підприємницьку суб'єктність, яка ці стимули має собі створити.

Тепер про самі стимули, вичерпний перелік яких давно відомий, - це мораль, право й… підтримка приватної ініціативи (зокрема фінансова).

Розгляньмо моральні стимули, які, на превеликий жаль, в останні три роки зовсім словоблудно зґвалтовано без якогось істотного результату.

За всіх часів у середовищі ділових людей було абсолютно чітко й ясно відомо, що в період бурхливих змін ситуація чіткої й строгої норми (можливо, у досить грубому наближенні до бажаної справедливості, зате з обов'язковими чіткими критеріями оцінки й виконання) ліпша, ніж будь-який найпрогресивніший пакет з безліччю можливостей його обійти, та ще при цьому виправдатися. Тобто ситуація "суворий, але справедливий" завжди більш прагматично вела до заданого результату, ніж "інтелектуал, але… базікало". У результаті якраз цю помилку ми багаторазово повторили.

На порядку денному практично останній із моральних стимулів - заміна ортодоксальної податкової міліції доброзичливою фінансовою поліцією.

Надати податковій службі "сервісного характеру"?

Та жодних проблем! От тільки для цього треба спробувати змінити середовище, а не тільки кадри й назву. Бо неможливо жодними доброзичливими методами контролювати "базар". Перед цим його слід якимись зрозумілими методами привести до концепції "ринок". Потім додати в цих межах навички взаємної доброзичливої поведінки.

За своєю суттю це два зовсім різні процеси:

1) напоумити (закликати до порядку);

2) контролювати індивідуальні (тобто дуже рідкісні) відхилення від норми.

Як говориться в нинішній досить поширеній інтерпретації божественних заповідей: "Господи, дай мені сили подолати те, на що я справді здатен вплинути, і примиритися з тим, що сьогодні за межами моїх можливостей". Причому найясніша істина лежить саме посередині цієї фрази й cприймається… як усталена. Бо вона мовить про те, що принципова помилка в оцінці ситуації якраз веде до якнайсумніших наслідків.

Тому що для кожного з таких етапів "приведення до тями" використовуються свої норми, правила, кадри й поняття. На якому етапі ми тепер перебуваємо? А в якому напрямі рухаємося? А якщо чесно руку на серце покласти? Ні, це зрозуміло, що стратегію "ви всім винні" ми вже спробували, і вона нам не сподобалася. Але, дозвольте, альтернативний варіант "анархія - мати порядку" щодо потенційної рівності можливостей теж не дуже влаштовує. Тому що з нього досить швидко випливає, що багато рівних, але деякі з них рівніші. А поскаржитися більше нікуди.

Пригадується, як у своїх спогадах незабутній лідер Української трудової федерації Нестор Махно з великим жалем писав, що двічі звільняв Катеринослав. Після чого до нього незмінно приходив народ із запитанням: "Ну розкажи, батьку, як ти тепер нами управлятимеш?" На що він їм завзято відповідав: "Самі, тепер самі…" І обидва рази в місто після нього входили білі або червоні.

На превеликий жаль, нині моральні стимули напоумлення підприємницького середовища слід уважати вичерпаними. Або ж не цілком розумно використаними. Обабіч них, як ми вже зазначали вище, залишаються радикальніші методи поганого й хорошого поліцейського. Один із яких обіцяє жорстке правове регулювання, а другий - фінансове стимулювання зростання. Але от куди ж у такому разі зі свого середовища "бедному крестьянину податься"?..