Розмірковуючи про «мирний атом», доводиться говорити не лише про ризики і фобії, які супроводжують використання атомної енергії, але також і про те, що сьогодні і в найближчій перспективі альтернативи «атомній» електриці немає. Причому це не тільки українська, але й загальносвітова тенденція.
Якщо запасів нафти на планеті залишилося років на п’ятдесят-вісімдесят, то загальний обсяг запасів урану у світі становить приблизно 35 млн. тонн і при широкому використанні «швидких реакторів» цього ресурсу вистачить на 2,5 тис. років.
Тому атомна енергетика розглядається провідними країнами як обов’язковий компонент їхньої нинішньої енергетичної безпеки і як безальтернативний варіант енергозабезпечення в майбутньому. Станом на 1 серпня 2005 р. у 30 країнах світу в цілому експлуатувалося 440 атомних реакторів сумарною потужністю 367 684 МВт. Ще понад сто або будуються, або проектуються.
Великі плани щодо будівництва нових енергоблоків озвучувала й українська влада. Проте вже невдовзі наша країна може наразитися не стільки на проблему запуску нових, скільки на необхідність виведення з експлуатації або модернізації вже існуючих реакторів.
Терміни закінчення експлуатації енергоблоків №1 і №2 Рівненської і №1 Південноукраїнської АЕС збігають відповідно 2011, 2012 і 2013 років. Для подовження терміну їхньої роботи необхідні кошти з розрахунку 200 дол. на одну встановлену кВт.год. електроенергії. Глава «Енергоатому» Юрій Недашківський оцінює модернізацію одного блоку типу ВВР 440 у 80—90 млн. дол. Причому НАЕК має подати регулюючому органу звіт про можливе подовження терміну експлуатації блока №1 РАЕС уже до 2009 року.
Проводити слід також інші, не менш важливі, роботи. 2005 року була прийнята Концепція підвищення безпеки діючих атомних електростанцій, розрахована до 2010 р. Але, схоже, що в п’ятирічний термін вкластися навряд чи вдасться. Прикладом труднощів, на які наразилися українські атомники, може служити тендер, проведений «Енергоатомом» на постачання обладнання і послуг для заміни нинішньої автоматичної протипожежної сигналізації (АПС) на інформаційно-керуючу систему протипожежної автоматики на енергоблоках ВВЕР-1000: трьох — Запорізької АЕС (1,2,6) і одному — Південноукраїнської (3).
Тендер відбувся 24 лютого 2006 року, і його переможцем стало українське ЗАТ «Радій», яке запропонувало якісне обладнання за прийнятною ціною. Проте 19 травня нинішнього року Господарський суд м. Києва виніс рішення, яким анулював результати тендера, мотивувавши це тим, що в умови тендера внесено кваліфікаційну умову, яка не відповідає законодавству.
Навіть відкинувши «відбраковану» судом умову, тендерний комітет НАЕК «Енергоатом» 25 травня, вивчивши отримані пропозиції, підтвердив прийняте рішення щодо переможця тендера і висловив намір звернутися у вищий за статусом суд з апеляцією. Члени тендерного комітету визнали, що рішення суду лише вказує на недоліки тендерної документації, які не можуть бути підставою для скасування результатів тендера в цілому.
От тільки одна «заковика». Поки суд та діло, виконання відповідних робіт заблоковано. Обладнання лежить на складі, але встановлювати його не можна. Його виготовлено, але гроші за нього одержати неможливо. У результаті в програші і постачальники, і атомники. От і доводиться запитувати себе: «Кому це вигідно?».
Утім, далеко за відповіддю ходити не треба. Річ в тому, що ще 2004 року першим партнером «Енергоатому» з відновлення систем пожежогасіння став консорціум «СППАС-Альфа», створений українським ТОВ «Сенсор-Україна» і Макіївським заводом залізобетонних, бетонних виробів і конструкцій. Консорціум виграв тендер, який відбувся 24 березня 2004 року. Певне, особливої конкуренції з боку альтернативних постачальників не було, оскільки ціна пропозиції консорціуму була майже вдвічі вищою, ніж могла б бути в умовах реальної змагальності за замовлення (це з’ясувалося під час наступних тендерів, які проходили вже у «постреволюційних» умовах).
Хоча у повідомленні про перемогу, надісланому «Енергоатомом» на адресу ТОВ «Сенсор-Україна» 7 квітня 2004 р., було зазначено, що контракт із переможцем буде підписаний на постачання і монтаж обладнання тільки для блоку №4 Рівненської АЕС і блоку № 2 Хмельницької АЕС, «СППАС-Альфа», вирішило, що є ексклюзивним постачальником для всіх енергоблоків ВВЕР-1000, які підлягають реконструкції. З огляду на ціну питання (розрахункова сума закупівлі за результатами тендера 24 лютого становить 120 млн. грн.), перемога «Радію» стала для ТОВ «Сенсор-Україна» серйозною перешкодою в реалізації власних планів.
Для пожежної безпеки АЕС байдуже, звичайно, клеймо якого саме виробника стоїть на обладнанні (за умови, що йдеться про якісне обладнання одного класу), і хто його поставив. Але державній компанії зовсім небайдуже, скільки коштуватиме його придбання і монтаж. Крім того, 30 листопада минулого року фахівці Хмельницької АЕС зазначили, що обладнання СППАС має низку недоліків. І хоча загалом підходить для встановлення на АЕС, проте відсутність резервного автономного живлення, контролю передпожежного стану оповісників, які попереджають персонал про можливу тривогу, або помилкове спрацьовування оповісника, неспроможність збереження накопиченої інформації в електронному вигляді на зовнішніх носіях та ін. — усе це не посилює позиції постачальника. Адже йдеться про техніку, яка має не стільки гасити можливі пожежі на станціях, скільки перешкоджати їхньому виникненню, а у разі виникнення кризових ситуацій — оперативно оповіщати про них.
Зазначимо також, що пожежа — одна з найбільш імовірних небезпек на АЕС, про її усунення потрібно думати постійно. Відповідно до затвердженого, узгодженого торік кількома відомствами Графіка реконструкції системи автоматичної пожежної сигналізації на енергоблоках АЕС, виконання основних робіт було передбачене у нинішньому і двох наступних роках. Проте, якщо вирішення питання про закупівлю й встановлення обладнання і далі гальмуватиметься, графік буде зірвано.
Нині склалася досить непроста ситуація. З одного боку, на енергоблоках проводяться ремонтні роботи у відповідності зі спеціальним графіком, узгодженим із МНС і Держкомісією з ядерного регулювання. Якщо терміни ремонту минуть, а ситуацію з тендером не розблокують і нові системи пожежогасіння не установлять, то контролюючі відомства просто заборонять пуск енергоблоків, і держава зазнає серйозних фінансових втрат. Більш того, зважаючи на те, що частка АЕС у виробленні електроенергії досягає майже 50%, простій енергоблоків призведе до зростання споживання газу тепловими електростанціями. А це вже загрожує розвалом усієї енергосистеми країни.
З другого боку, використовувати СППАС також уже неможливо. І не тільки тому, що переможець останнього тендера ЗАТ «Радій» може, своєю чергою, подати до суду. Здебільшого — через ціновий чинник.
Отже, невтримне бажання однієї компанії заробити, а також рішення судової інстанції, що не до кінця продумала наслідки свого кроку, завдають удару стану цілої галузі, яка має найважливіше значення для підтримки національної безпеки. А в тому, що це не просто гучні слова, ми можемо переконатися, ознайомившись із хронікою лише одного минулого року. Так, 20 січня 2005 року відбулася пожежа на угорській АЕС «Пакш». 30 червня — пожежа на японській АЕС за 150 км від Токіо. У ніч із 1 на 2 липня — пожежа на розподільному щиті на АЕС «Форсмарк» у Швеції. 25 листопада — пожежа на бразильських АЕС «Ангра-1» і «Ангра-2».
І нинішнього року «пожежні НП» уже мали місце. Нещодавно, 6 липня 2006 року, була пожежа на французькій АЕС.
Потрібні ще якісь цифри? Чи ситуація усе-таки вирішиться на користь безпеки вітчизняних АЕС?..