Леонід Марчук |
Україна потроху стає європейською країною. Ми дедалі більше інтегруємося в довколишній світ. Часто це боляче, нерідко наші сподівання не повністю справджуються, але крок за кроком ми таки наближаємося до Європи.
Найпомітніше змінилася ситуація в телекомунікаційній сфері. Зміни, що сталися тут за останні кілька років, просто революційні. Увійшли в побут надійний міжнародний зв’язок просто з вулиці, з телефона-автомата, Інтернет, телеконференції тощо. Зв’язок — найдинамічніша галузь економіки України. Вона найшвидше розвивається.
Інколи цікаво порівняти наш погляд на події з поглядом зі сторони. Особливо тих західних компаній, які багато років працюють на українському ринку. Однією з перших на нього прийшла відома австрійська компанія Kapsch AG. Прийшла і хоче залишитися...
Про її бачення ринку, його проблеми й перспективи, про розвиток говорить генеральний директор компанії «Капш Телеком» Леонід МАРЧУК.
— Леоніде Павловичу, ви працюєте на телекомунікаційному ринку вже давно. Що, на ваш погляд, змінилося в Україні за ці роки?
— Коли коротко, змінилося все: люди, техніка, змінилося саме ставлення до неї. Дедалі більше людей розуміють, що сучасні засоби зв’язку — річ, яка визначає, чи буде ваш бізнес конкурентним. Спочатку такого розуміння не було, для багатьох це було радше даниною моді. Це як із першими мобільними телефонами: їх брали з собою в театр, аби всі бачили — він у вас є. Це вже минулося — виростає покоління управлінців, котрі не мислять себе без нормального зв’язку.
— Ви сказали «нормальний зв’язок». Чи можна назвати український зв’язок близьким до європейських стандартів?
— Де як. У Києві й ряді великих міст він, у принципі, наближається до рівня європейського, а стосовно глибинки... Там ще працювати і працювати. Але саме це й непогано. Приміром, Україна може уникнути цілої низки помилок, відразу розвиваючи зв’язок за найкращими європейськими зразками.
— Ваша фірма досить довго працює в Україні, але, відверто кажучи, навряд чи багато людей знають про ваше існування.
— Тут я незгоден — ми добре відомі на ринку. Інша річ, що в Україні це трохи інша популярність, ніж в Австрії. Там ми забезпечуємо відсотків 70 міжміського та міжнародного телефонного зв’язку, і нас знає мало не кожна дитина. В Україні в нас більш елітна спеціалізація. Ми постачаємо системами зв’язку великі корпоративні структури — як державні, так і приватні. Відтак ми «широковідомі у вузькому колі». Втім, не можу сказати, що таке становище нас цілком влаштовує.
— Наскільки вам, корінному киянину, складно працювати в західній компанії, тим паче керувати її українським бізнесом?
— Працювати справді нелегко, хоча в мене період адаптації давно минув — я вже років п’ятнадцять працюю з іноземними фірмами. Певне, головне, що відрізняє їх від більшості організацій радянського типу, — інший рівень організованості, коли хочете — управлінської культури. У них набагато менше покладаються на везіння, а прагнуть захистити себе від непотрібних ризиків. Та й досвід роботи більший.
Приміром, Kapsch AG наступного року відзначить 110 років свого існування. Вона працювала в XIX, XX, а тепер ось і в XXI столітті. Між іншим, у своїй основі — це суто сімейний бізнес. Але це аж ніяк не означає, що там усе завмерло у раз і назавжди заданих формах. Навпаки, останні десятиліття ринки бурхливо змінювалися, і, природно, компанія теж пристосовувалася до змін. Тепер це вже група компаній Kapsch, яка є материнською компанією і для нашої.
— Загальновідомо, що останні роки — не найкращі для телекомунікаційних компаній світу. Дуже багато грандів ринку зазнають збитків. У чому причина і як усі ці події відбиваються на вашій діяльності?
— Справді, на ринку зв’язку багато хто втратив чимало грошей. Але я не вважаю, що це криза галузі. Це, радше, корекція. У 80-х — на початку 90-х телекомунікації були просто модною темою. Вважалося, що там можна швидко й легко робити гроші. Звідси і значною мірою ажіотажний інтерес: зв’язком почали займатися буквально всі, кому не ліньки. Пішла хвиля купівель компаній, об’єднань тощо. Усе це коштувало скажених грошей. Зв’язком зайнялися навіть дуже далекі від цієї галузі, приміром — металургійні концерни. Пішов вал замовлень на устаткування тощо.
Проте до середини 90-х років ринок у Європі наситився. Грубо кажучи, коли ви маєте мобільний телефон, то вам важко продати ще один і майже неможливо — третій. У результаті виявилося, що на ринку занадто багато учасників. Щоб утриматися на ньому, вони почали знижувати тарифи, причому часто нижче собівартості — звідси й збитки.
До честі нашої компанії — вона втрималася від надмірного ризику і, швидше, зміцнила своє становище на ринку. Зайвий раз підтвердилося, що кожен має робити ту справу, у якій добре тямить. Щодо України, то до насичення тут ще досить далеко.
— Які напрями ви вважаєте для себе пріоритетними?
— У принципі, ми можемо робити практично все в царині інформаційних технологій, але в Україні переважно пропонуємо телекомунікаційне устаткування для великих корпоративних замовників, міністерств та відомств. Умовно кажучи, наші клієнти — це організації з кількістю власних телефонних номерів від 200 і вище, причому верхньої планки як такої практично не існує.
Нині ми обслуговуємо близько двадцяти дуже великих клієнтів, таких як адміністрація Президента, Верховна Рада України, НАК «Нафтогаз України», Мінфін, Мінпаливенерго, Державна податкова адміністрація України, «Укрзалізниця» та багато інших. Це не тільки великі, а й вимогливі клієнти, і, на щастя, нам удається дотримуватися високого стандарту. За останні два роки ми змогли вийти за межі самих лише поставок відомчих АТС і робимо перші кроки у сфері створення систем передачі даних.
— Який контракт запам’ятався вам найбільше?
— Зрозуміло, перший. Це був 1994 рік, і ми уклали його з Верховної Радою України. Природно, всі хвилювалися. Крім того, слід нагадати, що тодішні мережі в Україні були набагато гірші, ніж тепер. Ті ж таки цифрові АТС можна було перелічити на пальцях. Ми встановлювали одну з найкращих у світі АТС «Меридіан-1». Тоді ми поставили три окремі АТС. Причому курс було відразу взято на її адаптацію до конкретних українських умов. Це не лише можливість роботи з аналоговими станціями, а й стійкість до стрибків напруги тощо.
Загалом головна ідеологія компанії: клієнт платить гроші для того, щоб одержати працездатне устаткування. Його не має цікавити, чому воно не працює, — у нього просто не повинно бути такої проблеми.
— Специфіка роботи в СНД полягає тільки в аналогових станціях і стрибках напруги? Наскільки сильна тут конкуренція і наскільки вона відрізняється від європейської?
— Звісно, кожна країна відрізняється від будь-якої іншої, але я не думаю, що український ринок чимось гірший від інших. Так, інколи постають досить специфічні проблеми. Був випадок, коли ми не виграли конкурс саме тому, що наші ціни були відсотків на 20% нижчі від цін конкурента. Але це не лише українські проблеми, компанія зіштовхується з аналогічним і в інших країнах світу.
А взагалі, конкуренція помалу набирає цивілізованих форм. Час фірм типу «купи-продай» минув. Сучасне устаткування коштує досить дорого, і фірма, яка не може гарантувати його якісного післяпродажного обслуговування, не має шансів на ринку. Так, вона може, часто по блату, щось продати за демпінговою ціною, але невдовзі клієнт просто залишиться з непрацюючим устаткуванням і німим телефоном. Здобувши такий досвід, він заречеться мати справу з фірмою-одноденкою. Хоча це не найкращий спосіб набиратися життєвого досвіду.
Стосовно великих компаній — ми готові конкурувати як щодо ціни, так і щодо якості. Маємо пропозиції. Водночас у низці проектів ми виступаємо і як партнери.
— І все-таки, що ви вважаєте своєю головною перевагою?
— У нас величезний досвід створення корпоративних систем будь-якої складності. Причому таку систему можемо створити як «із нуля», так і шляхом поставки устаткування. Уявіть собі «Нафтогаз України» — підрозділи його дочірніх компаній розкидано по всій країні. І ми забезпечуємо їх надійним зв’язком, необхідним для прийняття рішень. Причому реально наші можливості ще вищі. Приміром, в Україні приблизно 2,5 тисячі нафтових і газових свердловин. Ми можемо обладнати їх системою, що дозволить одержувати в реальному часі інформацію про стан видобутку на кожній. Аналогічні системи можуть контролювати процес транспортування газу. Та й проблема розкрадань нафтопродуктів із трубопроводів потребує сучасних технологічних рішень.
— У вас взагалі немає особливих проблем? Чи під Новий рік про них просто не говорять?..
— Чому ж. Якщо в організації їх немає, це означає, що вона вже припинила існування. Зараз ми виходимо на нові ринки. Зокрема хочемо постачати автоматизовані системи забезпечення передачі даних, програмні продукти. Тут наше телефонне минуле нам не дуже допомагає. Точніше, у Європі ми успішно розвиваємо цей напрям, і нас там знають, щодо наших можливостей не сумніваються. В Україні за визнання програмістів і комп’ютерників ще доведеться поборотися. Але починати нову справу завжди важко...
До речі, ми плануємо збільшити й частку української участі в нашому устаткуванні. Причому йдеться про найбільш «інтелектуальну» його частину — програмне устаткування. Українські програмісти цілком у змозі розробляти програми світового рівня.
Нині ухвалено рішення про те, що координуватиме діяльність Kapsch у країнах СНД саме київське представництво, а не московське. Це досить несподівано. Як правило, західні компанії чинять із точністю до навпаки.
Значною мірою це пов’язано з нашою оцінкою перспективності українського ринку. Крім того, він нам просто ближчий і зрозуміліший. З одного боку, він досить великий — в Україні майже півсотні мільйонів жителів. Це в шість разів більше, ніж в Австрії. З другого — масштаби країни все-таки не настільки величезні, як російські. Та й культурно ми ближчі. Той-таки Львів за архітектурою — типове західноєвропейське місто.
До речі, 1994 року було досить важко переконати австрійців відкрити представництво в Києві. Там також вважали, що працювати краще через Москву. Як бачимо, тепер ситуація змінилася і центр роботи в СНД переноситься в Київ. Напевно, це оцінка й нашої роботи.
У нас тут відносно невеличкий (27 чоловік), але дружний і працездатний колектив, якому під силу будь-які завдання.
Напередодні Нового року не можу не скористатися нагодою поздоровити всіх наших замовників із новорічними й різдвяними святами, побажати їм процвітання та подальшої плідної співпраці з нами.