За оцінками асоціяції "Укрцукор", виробництво цукру 2019/2020 маркетингового року знизиться до 1,1–1,2 млн тонн, а це на понад третину менше, ніж його зварили торік. Таке падіння може стати антирекордом галузі. Бо за останні 10 років вал виробленого в Україні цукру не опускався нижче від позначки 1,2 млн тонн (навіть у 2013 і 2015 рр., вельми несприятливих для цукрової галузі, солодкого продукту було вироблено більше -1,263 і 1,459 млн тонн відповідно). Зважаючи на скорочення кількости населення в державі, прогнозовані обсяги ледь забезпечать нашу внутрішню потребу в цукрі. Про значний експорт цукру, як, наприклад, 560 тис. тонн 2017/2018 маркетингового року і навіть 426 тис. тонн 2018/2019-го, доведеться забути, або вивезення "білого золота" буде просто символічним.
Причина стрімкого спаду в тому, що торік у світі тривало перевиробництво цукру. Тон на цьому ринку й далі задають Бразилія та Індія, до того ж наростили виробництво цукру Китай і Росія. Тому й не дивно, що ціни на білий цукор на світових ринках істотно знижувалися. Наприклад, за останній рік - із середини жовтня 2018 р. до початку вересня 2019-го - ціна цукру на Лондонській біржі скотилася з 387 до 304 дол. за тонну. На цю тенденцію відреагував і внутрішній ринок України. Оптова ціна на цукор ще донедавна коливалася в межах 9,3–10 тис. грн за тонну, а в роздрібній торгівлі його можна було купити за 13–14 грн за кг. Щоправда, до кінця першої декади жовтня 2019-го ціна цукру на згаданій біржі в Лондоні підросла до 343 дол. за тонну, і реакція українського ринку не забарилася. Гуртова ціна на цукор нині підскочила до 1300–1350 грн за тонну, а вроздріб його продають по 15–16 грн за кг. Але недавнє зростання цін на цукор на світових ринках - це лише надія на майбутню сприятливу цінову кон'юнктуру.
А нині вал цукру в Україні передбачається аж надто низьким. Бо сировини для того, щоб не зменшувати обсягів переробки, гостро бракує.
Посіви цукрових буряків в Україні 2019 року скоротилися до небаченої досі межі. За інформацією колишнього Міністерства аграрної політики та продовольства, сільгосппідприємства та господарства населення виростили солодкі корені на площі 221,9 тис. га, що майже на чверть, або на 52,8 тис. га, менше порівняно з попереднім роком (2018-го буряком засіяли 274,7 тис. га). Далася взнаки й погода. Через затяжні дощі в травні - на початку червня чимало посівів цукрових буряків, особливо на заході України, було підтоплено. Тому площі до збирання ще менші - у межах 212–213 тис. га.
Та якщо великі й середні сільгосппідприємства ще активно сіють цукрові буряки (хоча й скоротили площі), бо мають підтримку від цукрозаводів у вигляді товарних кредитів насінням, засобами захисту, то господарства населення здебільшого перестали вирощувати буряки. Це добре видно в розрізі областей. Судіть самі: на Тернопіллі з 23,5 тис. га, засіяних цукровим буряком навесні цього року, на індивідуальні господарства припадає трохи більше ніж 1 тис. га.
Урожайність цукрових буряків 2019 року теж позначилася зниженням - у середньому по Україні вона коливається в межах 447–450 ц/га, тоді як роком раніше наближалася до 500 ц/га. А в деяких областях, як, наприклад, у Львівській, Вінницькій та Київській, буряки родили нівроку, даючи по 550–600 ц/га.
"Посуха й відсутність вологи в ґрунті негативно позначилися на розвитку цукрових буряків, і вони масово втрачають вагу гички, що в свою чергу призведе до низької цукристости", - поінформувала заступниця голови правління НАЦУ "Укрцукор" Руслана Яненко читачів сайту цієї галузевої асоціяції.
"Цей рік кращий, ніж минулий, за врожайністю, проте значно гірший за якістю цукросировини. Ми тільки починаємо сезон, але вже майже 70–80% буряків вражені церкоспорозом та іншими кореневими гнилями. Тож щодо хвороб рік гірший", - наводить слова голови правління ПрАТ "Гнідавський цукровий завод" Ростислава Новосада пресслужба підприємства.
Агрономи багатьох сільгосппідприємств бідкаються, що волога й холодна весна спровокували появу в господарствах цвітушних коренеплодів, які спричинять зниження цукристости й зменшення маси коренеплодів. Тож з усього видно, що цукру до рівня минулих років не доберемо. Хоча є й позитивні приклади. На Тернопіллі врожайність солодких коренів на початку жовтня видалася трохи нижчою, ніж торік (495 ц/га проти 498–500 ц/га), проте цукристість буряків підвищилася (17,5% проти 16,6). А це означає, що навесні й на початку літа дощі не вимили цукру з буряків.
У підсумку: цього сезону в Україні працюватимуть лише 32 цукрозаводи (на 11 жовтня до роботи стали 29 з них), тоді як торік буряк переробляли на 10 заводів більше. У перспективі вже замаячів імпорт тростинного сирцю, який масово завозили в Україну й переробляли наші цукрозаводи на початку 2000-х. Бо його переробка забезпечувала вдвічі й навіть утричі вищу рентабельність, ніж рентабельність бурякового цукру. Тож не виключено, що для невеликих обсягів імпорту цукрової тростини уряд може ввімкнути зелене світло.
Вихід із ситуації напрошується не надто оригінальний, зате не позбавлений здорового глузду: для потреб внутрішнього ринку варто виробляти побільше продуктів із цукру, які мають вищу додану вартість, ніж виробництво самого цукру. Тоді й ціна на солодощі буде доступнішою для небагатого українського споживача. Та вже пролунав тривожний дзвоник: за вісім місяців 2019 р. виробництво кондитерських виробів порівняно з аналогічним торішнім періодом знизилося майже на 24%, а солодкого печива й вафель - майже на 5%.
Однак солодке місце порожнім не буває. Зменшення виробництва вітчизняних солодощів відкрило дорогу іноземній продукції. За даними Державної служби статистики, у січні-липні 2019 р. імпорт цукру та кондитерських виробів з цукру зріс на 5,7% порівняно з відповідним торішнім періодом, тоді як експорт, логічно, знизився на 24,5%. І українцям доводиться щороку чимдалі частіше відмовлятися від солодких продуктів і переходити на споживання продуктів із цукрозамінниками. Але нічого, здоровішими будемо. А надходження валюти в Україну й стабільність гривні нехай собі як знають?