Наша газета вже розповідала про ті проблеми, які можуть постати перед вітчизняними виноробами, якщо законопроект під реєстраційним №3004 «Про внесення змін у Закон України «Про державне регулювання виробництва і обороту спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв...» набере статусу закону. Дев’ятого квітня цей документ було винесено в сесійний зал Верховної Ради, а потім знято з порядку денного на клопотання профільного комітету в зв’язку з необхідністю його доопрацювання. Хочеться вірити, що саме публікація в «Дзеркалі тижня» (№13, 3 квітня 2004) схилила до думки про необхідність удосконалити законодавчі норми. Проте наступного тижня документ знову винесуть на голосування.
Якщо запалюються зірки, то це комусь потрібно. У цій статті автор спробував на очевидних фактах, що випливають із законопроекту, провести аналіз «необхідності» для економіки України цього документа, тобто, простіше кажучи, зрозуміти, кому він потрібен.
Перше, що впадає в око, — трохи незвична сума плати за ліцензію на виробництво горілки й лікеро-горілчаних виробів — 500 тис. гривень. Від цих цифр душу переповнює радість за бюджет держави, оскільки 2003 року виробництвом цієї продукції займалося понад 100 підприємств, а це обіцяє бюджетові як мінімум 50 млн. гривень. Проте, ознайомившись із обсягами виробництва лікеро-горілчаної продукції, доходиш висновку, що бюджет не побачить цієї суми від ліцензування виробництва горілки.
В Україні три-чотири підприємства займають понад 10% ринку. І якщо взяти обсяг виробництва лікеро-горілчаної продукції в Україні, що становить приблизно 30 млн. дал, то виходить, що на пляшку продукції в таких підприємств припадає менше 1 коп. плати за ліцензію. Для решти ж виробників ліцензійна сума має набагато більшу частку в ціні одиниці продукції, а чимало їх узагалі не зможе внести таку плату за ліцензію. Чим вища вартість ліцензії, тим менше спроможних за неї заплатити. Чим більший обсяг виробництва продукції, тим менше плата за ліцензію позначається на одиниці продукції. Дуже проста аксіома. Якщо врахувати, що разом на операторів, частка кожного з котрих на ринку менше 10%, припадає близько половини ринку, то цілком очевидно, кому потрібен цей законопроект — аж надто спокусливий «пиріг» у вигляді 50% ринку лікеро-горілчаних виробів.
Отже, у принципі цю норму законопроекту спрямовано на монополізацію ринку алкоголю. Проте відразу спливає в пам’яті стаття 3 Закону «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності», відповідно до якої ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції в здійсненні господарської діяльності.
Аналізуючи законопроект №3004 далі, легко знаходиш дискримінаційні норми щодо виробників коньяку. Проте не лякайтеся — не для всіх. Так, пропонується підвищити ставку акцизного збору на коньячний спирт із 0 до 16 грн. за один літр 100-відсоткового спирту. Здавалося б, виробники коньяку повинні на повний голос протестувати проти такої дискримінації, адже коньячний спирт є сировиною для виробництва коньяку, а запровадження будь-яких ставок акцизного збору на сировину для виробництва підакцизної продукції —це, по суті, подвійне оподаткування виробництва коньяку, що суперечить статті 3 Закону «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби». Мовчання «коньячного» лобі пояснюється тим, що це положення законопроекту кілька років не зачіпатиме інтереси найбільших виробників коньяку, навпаки — створить кільком із них «тепличні» умови на ринку.
За даними, розміщеними на сайті державного Департаменту продовольства України, виробництво коньяку 2003 року становило 1,6 млн. дал. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 1355 від 27 серпня 2003 року, 13 підприємств ввезли в країну 2,5 млн. дал 100-відсоткового коньячного спирту, сплативши за ввезення символічне мито — 0,01% від митної вартості. Якщо перевести ввезений коньячний спирт у готову продукцію, то вийде, що цього спирту вистачить на виробництво 7,5 млн. дал коньяку. Отже, коньячного спирту, завезеного в Україну впродовж минулого року без сплати акцизного збору й практично безмитно, при збереженні нинішніх темпів виробництва вистачить принаймні на 4,5 року.
При цьому лише на два підприємства з 13, вказаних у вищезгаданій постанові КМУ, припадає понад 40% усього спирту, завезеного в країну на пільгових умовах. Нехитрі математичні дії дають такий результат: пляшка коньяку зі спирту з новим акцизом буде майже на чотири гривні дорожчою, ніж виготовлена зі спирту, завезеного торік, отже — й неконкурентоспроможною. А коли врахувати, що при ввезенні спирту необхідно сплатити повне мито в сумі 7,5 євро за літр, то коньяк подорожчає не на чотири, а на 13 гривень.
Навряд чи хтось зважиться після цього ввозити коньячний спирт. Отже, бюджет, цілком очевидно, нічого не одержить від запровадження акцизного збору на сировину. Постає запитання — а навіщо встановлювати ставку акцизного збору на цю сировину? Можливо, для того, щоб не допустити на ринок коньяку нових операторів? А можливо, щоб не дати докупити сировину підприємствам, які ввезли спирт у незначних обсягах?
Хоч би якою була відповідь на це запитання, ясно одне — дана норма абсолютно безплідна з погляду наповнення бюджету, проте дійова для того, щоб забезпечити привілейоване становище на ринку дуже вузькому колу підприємств. А якщо керуватися інтересами бюджету, то значно ефективніше підвищувати ставку акцизу на готову продукцію, а не на сировину, тим паче в умовах стабільного зростання виробництва коньяку.
Крім того, законопроектом передбачено, що ліцензію на виробництво коньячного спирту може одержати підприємство, яке мало відповідну ліцензію на 1 січня 2001 року. Складається надзвичайно «красива» ситуація, коли підприємствам, котрі мають технологічні й фінансові можливості, ввозити коньячний спирт немає сенсу, а виготовляти в Україні — не можна. Тож навряд чи в нашій країні невдовзі з’явиться нова марка коньяку: слід чекати протилежного — звуження асортименту наявних напоїв. Хтось про це подбав.
До речі, коли цей матеріал готувався до друку, ми дізналися про листи, надіслані до Верховної Ради від імені кількох підприємств, із проханням підтримати законопроект №3004. Самого тільки переліку підписантів цілком досить, аби переконатися в слушності висновків стосовно того, кому ж насправді потрібен законопроект.
Користь документ може принести медикам, виробникам спиртового оцту, хімікам та іншим виробникам неалкогольної продукції, котрі використовують спирт у лікувальних і виробничих цілях. Оскільки нині, купуючи спирт, вони змушені сплачувати акцизний збір у сумі 16 гривень за літр. Але щоб розв’язати їхні проблеми зі спиртом, досить ухвалити невеличкі зміни до статті 3 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої». І абсолютно не обов’язково ухвалювати громіздкий №3004, який порушує права більшості учасників ринку алкогольних напоїв. Крім того, ставки акцизного збору на спирт етиловий для виробників неалкогольної продукції, передбачені в законопроекті №3004, справді порушують їхнє право на нульову ставку акцизного збору на спирт етиловий.
Для тих, хто не в курсі, поясню. Щоб розроблювані акцизні законопроекти відповідали вимогам угод ГАТТ-СОТ і водночас не суперечили нормативно-правовим актам ЄС, Державна податкова адміністрація України затвердила відповідні Методичні рекомендації (наказ №631 від 26 грудня 2003 року). Згідно з ними, а також із директивою Ради 92/83/ЄЕС від 19 жовтня 1992 року, «...звільняються від акцизного збору продукти, якщо вони цілком денатуровані або використовуються для виробництва:
— будь-якого продукту не для вживання людиною;
— оцту;
— медикаментів;
— харчових ароматизаторів;
— харчових продуктів».
Ті самі правила поширюються на спирт, що застосовується в наукових дослідженнях, медицині, виробничих процесах, якщо кінцевий продукт не містить алкоголю.
У Методичних рекомендаціях ДПАУ й директиві Ради 92/84ЄЕС від 19.10.92 р. про зближення ставок акцизних зборів на спирт і алкогольні напої йдеться про необхідність застосування мінімальних ставок на вина — 0 євро за гектолітр продукту. А в законопроекті №3004 — про підвищення ставок на вина. Невже зменшення обсягу виробництва цієї продукції в другому півріччі 2003 року більш як на третину дає економічні передумови для підвищення податкового тиску? Не вірю.
Більше скидається на те, що законопроект спрямовано на монополізацію виробництва алкоголю на користь великого бізнесу, тобто на користь дуже обмеженого кола осіб. Що це означає для нашої економіки, уявити нескладно. Будь-яка монополія таїть у собі загрозу ослаблення конкуренції. На прикладі економіки СРСР багато хто досі пам’ятає, що таке монополія. Лякає інше — мабуть, аж надто сильне лобі в законопроекту, якщо його намагаються поставити на голосування мало не кожного сесійного тижня. Напевно, ухвалять.