Російська «Альфа-груп» влаштувала ще один демарш. Її дочірня компанія «Альфа-телеком», котра є, як відомо, міноритарним акціонером компанії «Київстар», подала в українські суди кілька позовів. У них оспорюється закріплене в статуті українського мобільного оператора право його головного акціонера — Telenor — самостійно призначати менеджмент компанії.
У вівторок за цими позовами Київський господарський і Солом’янський районний суди столиці заборонили до розгляду претензій виконувати свої обов’язки президенту «Київстару» Ігорю Литовченку, фіндиректору Тронду Мо, технічному директору Оддвару Хеш’єдалу і директору з маркетингу Гаррету Джонстону.
Аналізувати правомірність претензій «Альфи» до статуту «Київстару», звісно, можна, а сенс? Юристи по обидва боки конфлікту грамотні, вони здатні добре обгрунтувати свої позиції, однак остаточне рішення все одно ухвалює суд. І його рішення навряд чи буде занадто залежати від викладок адвокатів сторін. Усі це чудово розуміють. Тому головне — сам процес.
Звісно, діючий статут приймали в той час, коли «Київстар» мав тільки одного великого акціонера, а решта капіталу була розпорошена. І з появою іншого великого акціонера, чий пакет тільки трохи недотягує до контрольного, права компаньйонів слід було б переглянути. Інша річ, що в ситуації, яка скалалася, добровільно це ніхто не робитиме.
Експерти єдині в тому, що й ці позови, і спроби «Альфи» протягти через збори акціонерів російського «Вымпелкома» рішення про купівлю іншої української стільникової компанії — «Українських радіосистем», і блокування представниками «Альфи» зборів акціонерів «Київстару», і навіть наміри купити у Chukurova Group блокуючий пакет турецького мобільного оператора Turkcell за три мільярди доларів — ланки одного ланцюга і спрямовані на здобуття росіянами прямого контролю над частиною українського ринку мобільного зв’язку. Однак, за деякими ознаками, за цією декларативною метою криються інші, більш приземлені.
Очевидно, що конфлікт навколо виведення «Вымпелкома» на український ринок затягнувся і вимагає оперативного вирішення. Хоча б тому, що він тягне за собою дедалі більші витрати сторін. Однак, схоже, дехто з учасників щиро зацікавлений у затягуванні протистояння. Причиною може бути те, що з нього годується чималий прошарок менеджменту: юристи, піарники, аналітики, топи тощо.
Ситуація перманентного акціонерного конфлікту не нова для «Альфи». Вже третій рік триває «розбірка» з купівлею групою блокуючого пакета третього російського національного оператора — «Мегафона». Спочатку експерти схилялися до думки, що «Альфа», зрештою, продасть цей свій актив трохи дорожче: який сенс інвестувати конкуруючі компанії? Або ж, навпаки, всіляко блокуватиме розвиток конкурента. Однак ні того, ні іншого досі не сталося. Інші акціонери «Мегафона» досі намагаються оспорити купівлю його блокуючого пакета «Альфою» у судах. Можна припустити, що для «Альфи» такий стан справ не критичний і в Україні: вона може дозволити собі володіти акціонерним капіталом у конкуруючих «Київстарі» та «УРС».
З точки зору загальної стратегії бізнесу, така ситуація веде до розпорошення ресурсів власника за рахунок підвищення накладних витрат на менеджмент. Роздувається штат високооплачуваних працівників, зростають видатки на оплату юридичних і консалтингових послуг, не кажучи вже про підвищення господарських витрат на офіси, канцтовари та бензин.
Хоч як це парадоксально, на всіх цих видатках хтось заробляє. Хтось — це той менеджер, який приймає рішення про необхідність тих чи інших витрат. А отже, цей хтось зацікавлений у збереженні та розвитку такої ситуації в повній відповідності до відомого закону Паркінсона про зростання кількості службовців.
Причому йдеться зовсім не про «відкоти» із боку консалтингових, юридичних і технічних підрядчиків. Є вони чи ні, могло б стати темою окремого дослідження, однак загальну тенденцію це не змінює. Нашому абстрактному менеджеру вистачить і його чималої зарплати. Витрати ж слугують тільки показником його бурхливої діяльності і виправдовують його необхідність у компанії.
Уявімо собі, що «Альфа» купить «УРС». Очевидно, що їй «світять» серйозні витрати, перш ніж цей оператор завоює значну частку ринку. Звісно, перспективи у третього мобільного оператора в Україні, безсумнівно, є. Однак цей оператор повинен мати дводіапазонну ліцензію («УРС» і «Астеліт», які змагаються за третє місце, — мають однодіапазонні, але вони доповнюють одна одну). А крім того — чітку, добре продуману маркетингову стратегію (поки що в обох операторів вона не занадто виразна). Ну і, звісно ж, потужні стартові вливання в створення більш-менш конкурентоспроможної з лідерами ринку зони покриття (попри реляції про десятки покритих міст, в обох операторів покриття залишається точковим).
Якщо «Альфа» раптом таки купить блокуючий пакет Turkcell, вона зможе порушити питання і про злиття «УРС» та «Астеліту». Додати до цього тривале блокування зборів акціонерів «Київстару», що також під силу московській групі, — і перспектива якщо не зміни лідера ринку, то принаймні істотної зміни співвідношення часток на ньому стане цілком реальною.
Однак ми назвали тільки ті кроки, які потрібно було б робити в ідеалі, щоб найкоротшим шляхом прийти до отримання частини українського ринку мобільного зв’язку. Але й у цьому разі картинка виходить досить витратною. Навіть не згадуючи про три мільярди доларів на придбання частки в Turkcell (це без урахування судових витрат, адже на пакет акцій є й інші претенденти). Лише в Україні в мобільного оператор доведеться вкласти кілька сотень мільйонів доларів, щоб привести його мережі у відповідність із стандартами, заданими «Київстаром» і UMC, ще кілька сотень витратити на маркетинг, рекламу та завоювання ринкової частки... Хочеш — не хочеш, а навіть за нинішнього падіння цін на обладнання нормальний такий третій оператор виливається в мільярд доларів. Адже в ситуації, що склалася, до всіх цих витрат потрібно додати і видатки «на конфлікт».
Чи підуть господарі «Альфи» на такі витрати, питання окреме. Вони — стратеги. Ними прийнято рішення: «Вымпелкому» потрібен свій мобільний оператор в Україні. Як у конкурентів із «МТС» є «УМЗ», фінпоказники якого вони консолідують. А вже як конкретно досягти цієї мети — вирішує менеджмент.
І от із усіх варіантів вибирається найбільш, так би мовити, геморойний: розпорошення капіталу на дві компанії і конфлікт із давнім і стратегічним партнером, який потребує постійних уливань у юридичну і консалтингову складові. Неясно, чи принесе ця стратегія результат. Але те, що вона вимагатиме бурхливої діяльності, на якій зможе «піднятися» не одна ланка менеджерів, — очевидно.
То, може, для інвестора було б дешевше все ж таки побудувати мобільного оператора «із нуля»? Не втягуючись у багаторічні спори і не витрачаючи гроші на чималу «конфліктну» команду?